Лондон – Британія має дещо особливі для цієї країни способи того, як давати раду екстремізмові. Наприклад, у той час як у 16 країнах Європи заперечення злочинів нацизму, і зокрема Голокосту, заборонене та карається законом, у Великій Британії таких законів немає. На відміну від деяких східноєвропейських країн, британські закони також не забороняють комуністичну символіку тощо.
Натомість британські суди карають за насильство, залякування чи утиски людей, які можуть бути пов’язані чи спричинені екстремізмом. Тим часом ультраправі та ультраліві організації є переважно марґінальними.
Одна з найпомітніших ознак екстремізму полягає в тому, що самі екстремісти себе екстремістами не називають, але із задоволенням використовують це тавро у власній пропаганді.
Нечисельна, але гучна організація, що називає себе English Defence League, EDL (Англійська ліга захисту), наголошує, що бореться з ісламським екстремізмом. Проблема в тому, що саму EDL вважають крайньою правою, екстремістською організацією, яка ладна брати закон у свої руки і не цурається насильства.
У той час, як крайні праві організації вважають, що держава повинна обмежити діяльність ісламських об’єднань, назустріч їм ісламісти й ультраліві активісти, які називають себе антифашистами, вимагають заборонити діяльність правих екстремістів.
Британський підхід
Багато британців пишається принципами верховенства закону та пошануванням прав особистості, а одним із засадничих положень є презумпція невинуватості. Кожен громадянин вільний дотримуватися своїх переконань і свого способу життя, допоки його дії не утискають права інших або не становлять порушення законів, які захищають права інших.
Саме це наголошування і закидають тим партіям, що їх називають екстремістськими, бо вони радше зосереджуються на ознаках, які роз’єднують, а не на тих, що об’єднують людей.
Представник британського міністерства внутрішніх справ Джеймс Брокеншаєр у нещодавній промові в організації ICSR (Міжнародний центр дослідження радикалізації) наголошував на необхідності відрізняти боротьбу з загрозою насильства і тероризму від спеціальної уваги до громад чи організацій, які можуть бути осередками екстремістських поглядів.
«Як засвідчили попередні запобіжні стратегії, плутання антитероризму й проблем інтеграції у суспільстві загрожує перетворенню питань соціальної політики на питання безпеки і створює хибне враження, що уряд розглядає певні громади лише під кутом питань безпеки. Проте хай не буде ніяких ілюзій: цей уряд однозначно засуджує дії так званих «ліг захисту» та їхніх відгалужень. Ми однозначно засуджуємо агресивні антимусульманські гасла. Вони ділять суспільство і суперечать принципам поваги й толерантності до різних переконань і різних вірувань. Ті цінності є сутністю нашої демократичної системи, і будь-яке зазіхання на них є замахом на основи нашого суспільства», – наголошує британський урядовець.
Не намагаючись контролювати погляди громадян, коли йдеться про дотримання законів, британські установи застосовують і обмеження.
Наприклад, статут британської поліції проголошує, що «службовці не можуть бути членами організацій, у яких програми, гасла чи завдання суперечать обов’язку захищати расову рівність». Асоціація з екстремістськими рухами заборонена також представникам Англіканської церкви, яка є державною інституцією і підкоряється офіційним регуляціям.
Тобто британське суспільство таки захищає свої засадничі принципи, намагаючись при цьому толерувати погляди і пошановувати свободу слова. Але при цьому до заборон вдаватися якомога менше.
Особливість української ситуації
Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, перебуваючи нещодавно у Лондоні, сказав Радіо Свобода, що розуміє цінність британського підходу, але наголошував на особливості британської ситуації у порівнянні не лише з Україною, але й з іншими європейськими державами.
«Україна – це посттоталітарна держава. В Україні немає тої культури, що є у Британії. Так, звичайно, у Британії є пам’ятник Кромвелю і пам’ятник Карлу Першому в Лондоні, які стоять поруч. Це культура, яка виростає з толерантності і з нормального ставлення. Так, звичайно, що тут не потрібно забороняти комуністичну ідеологію, але чи ви можете сказати, що французькі комуністи ідентичні комуністам українським?» – сказав професор Маринович, колишній політичний в’язень часів радянської влади.
Наша розмова про те, чи Україна повинна орієнтуватися на британський досвід, чи радше на досвід німецький, виявилася тривалою і простих відповідей не виявила. Очевидно, що умови та історичне підґрунтя у кожному суспільстві різні, і українцям треба буде враховувати насамперед це, навіть запозичаючи досвід європейців.
Натомість британські суди карають за насильство, залякування чи утиски людей, які можуть бути пов’язані чи спричинені екстремізмом. Тим часом ультраправі та ультраліві організації є переважно марґінальними.
Одна з найпомітніших ознак екстремізму полягає в тому, що самі екстремісти себе екстремістами не називають, але із задоволенням використовують це тавро у власній пропаганді.
Нечисельна, але гучна організація, що називає себе English Defence League, EDL (Англійська ліга захисту), наголошує, що бореться з ісламським екстремізмом. Проблема в тому, що саму EDL вважають крайньою правою, екстремістською організацією, яка ладна брати закон у свої руки і не цурається насильства.
У той час, як крайні праві організації вважають, що держава повинна обмежити діяльність ісламських об’єднань, назустріч їм ісламісти й ультраліві активісти, які називають себе антифашистами, вимагають заборонити діяльність правих екстремістів.
Британський підхід
Багато британців пишається принципами верховенства закону та пошануванням прав особистості, а одним із засадничих положень є презумпція невинуватості. Кожен громадянин вільний дотримуватися своїх переконань і свого способу життя, допоки його дії не утискають права інших або не становлять порушення законів, які захищають права інших.
Саме це наголошування і закидають тим партіям, що їх називають екстремістськими, бо вони радше зосереджуються на ознаках, які роз’єднують, а не на тих, що об’єднують людей.
Представник британського міністерства внутрішніх справ Джеймс Брокеншаєр у нещодавній промові в організації ICSR (Міжнародний центр дослідження радикалізації) наголошував на необхідності відрізняти боротьбу з загрозою насильства і тероризму від спеціальної уваги до громад чи організацій, які можуть бути осередками екстремістських поглядів.
«Як засвідчили попередні запобіжні стратегії, плутання антитероризму й проблем інтеграції у суспільстві загрожує перетворенню питань соціальної політики на питання безпеки і створює хибне враження, що уряд розглядає певні громади лише під кутом питань безпеки. Проте хай не буде ніяких ілюзій: цей уряд однозначно засуджує дії так званих «ліг захисту» та їхніх відгалужень. Ми однозначно засуджуємо агресивні антимусульманські гасла. Вони ділять суспільство і суперечать принципам поваги й толерантності до різних переконань і різних вірувань. Ті цінності є сутністю нашої демократичної системи, і будь-яке зазіхання на них є замахом на основи нашого суспільства», – наголошує британський урядовець.
Не намагаючись контролювати погляди громадян, коли йдеться про дотримання законів, британські установи застосовують і обмеження.
Наприклад, статут британської поліції проголошує, що «службовці не можуть бути членами організацій, у яких програми, гасла чи завдання суперечать обов’язку захищати расову рівність». Асоціація з екстремістськими рухами заборонена також представникам Англіканської церкви, яка є державною інституцією і підкоряється офіційним регуляціям.
Тобто британське суспільство таки захищає свої засадничі принципи, намагаючись при цьому толерувати погляди і пошановувати свободу слова. Але при цьому до заборон вдаватися якомога менше.
Особливість української ситуації
Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, перебуваючи нещодавно у Лондоні, сказав Радіо Свобода, що розуміє цінність британського підходу, але наголошував на особливості британської ситуації у порівнянні не лише з Україною, але й з іншими європейськими державами.
Україна – це посттоталітарна держава. В Україні немає тої культури, що є у БританіїМирослав Маринович
Наша розмова про те, чи Україна повинна орієнтуватися на британський досвід, чи радше на досвід німецький, виявилася тривалою і простих відповідей не виявила. Очевидно, що умови та історичне підґрунтя у кожному суспільстві різні, і українцям треба буде враховувати насамперед це, навіть запозичаючи досвід європейців.
