Львів – Львівська обласна рада ухвалила звернення щодо 70-ї річниці Волинських подій до керівників України та Польщі. Депутати Львівщини виступають проти спекуляцій довкола українсько-польського протистояння у роки Другої світової війни й наголошують на необхідності порозуміння та примирення.
Дискусія на сесії Львівської обласної ради була досить бурхливою. Депутати висловлювали своє занепокоєння тим, що деякі польські історики і політики не висвітлюють передумов виникнення конфлікту між українцями та поляками на Волині у 1943 році. Йшлося про «пацифікацію, знищення українських православних церков на Холмщині».
Депутати наголошували й на тому, що «польська сторона, говорячи про Волинські події, не згадує трагедію на Закерзонні у 1944–1946 роках, коли поляки масово вбивали українців за етнічною ознакою і спалювали українські села». Однак ці формулювання не увійшли до звернення, бо перемогло бажання історичного примирення.
Волинськими подіями спекулюють
Відтак до тексту звернення «Про українсько-польські відносини в 30–40-х роках ХХ століття та 70-у річницю Волинських подій» увійшла теза про намагання окремих польських політиків і представників громадськості «здобути політичні дивіденди на пам’яті про важке минуле». «Під приводом вшанування жертв конфлікту намагаються засудити діяльність українського визвольного руху в роки Другої світової війни та загалом боротьбу українців за незалежність», – зазначено у зверненні.
Як підтвердження депутати наводять внесений на розгляд польського сейму 11 квітня Польською селянською партією (PSL) проект ухвали «У справі геноциду польського населення східних кресів ІІ Речі Посполитої, здійсненого ОУН-УПА».
«Автори цієї ухвали класифікують події на Волині та Східній Галичині як геноцид польського населення, а ОУН-УПА – як злочинні організації», – мовиться у зверненні Львівської облради.
Така заява «вноситиме напруження в українсько-польські стосунки і не відповідає інтересам двох народів, а відповідає інтересам третьої сторони», – переконаний депутат Львівської облради Святослав Шеремета.
Депутати Львівщини вважають, що українці і поляки мають вшанувати пам’ять жертв кривавого протистояння на Волині у 1943-му. Однак жодна зі сторін не має права вимагати, щоб це відбулося на тлі засудження одного з народів.
Примирення потребує повторення
Нині українські історики намагаються знайти відповідь на запитання, чому після вшанування 60-річчя подій на Волині, коли відбулося примирення між обома народами, підготовка до вшанування 70-х роковин кривавих подій відбувається «не на історичних, а в істеричних тонах».
«Ще живі ті, яких ті події стосуються, це, так би мовити, останній подих вшанування, коли живі, хто пам’ятає. А друге – це відбувається в тіні поразок двох проектів – Помаранчевої революції і суперечки внутрішньопольської (суперечки між «Громадянською платформою» і партією «Право і справедливість» (ПІС). Поразки створюють додаткову напруженість, бо з обох сторін появляються люди, які у рамках проекту націоналізації пам’яті пишуть нові книжки, і це надає цьому нового характеру. Це загроза, але не смертельна. Ми повинні змиритись з тим, що примирення потрібно весь час повторювати», – пояснює професор Ярослав Грицак.
Тому українські та польські науковці і громадські діячі планують 6–7 липня у Луцьку акцію примирення. За словами Ярослава Грицака, «важливо не піддатись нині на істеричні голоси довкола історичної пам’яті», й необхідно позбавити політиків монополії на історію.
Питання українсько-польського протистояння гостро стоїть для українців західних областей, але для жителів Сходу ця тема цілковито не відома.
«Тема Волинських подій взагалі не читається, бо про неї мало говорять, вона не впізнавана. Ми лише у вузькому колі обговорюємо цю тему. На жаль, українська влада демонструє, що «своїх не захистимо» й правди частини населення не будемо захищати», – зауважує історик Маріупольського держуніверситету Марія Подибайло.
До того ж дехто з українських політиків використовує необізнаність одних та велику заангажованість інших для розпалювання ворожнечі навколо пам’яті про Волинську трагедію, під час якої загинули невинні люди.
Дискусія на сесії Львівської обласної ради була досить бурхливою. Депутати висловлювали своє занепокоєння тим, що деякі польські історики і політики не висвітлюють передумов виникнення конфлікту між українцями та поляками на Волині у 1943 році. Йшлося про «пацифікацію, знищення українських православних церков на Холмщині».
Депутати наголошували й на тому, що «польська сторона, говорячи про Волинські події, не згадує трагедію на Закерзонні у 1944–1946 роках, коли поляки масово вбивали українців за етнічною ознакою і спалювали українські села». Однак ці формулювання не увійшли до звернення, бо перемогло бажання історичного примирення.
Волинськими подіями спекулюють
Відтак до тексту звернення «Про українсько-польські відносини в 30–40-х роках ХХ століття та 70-у річницю Волинських подій» увійшла теза про намагання окремих польських політиків і представників громадськості «здобути політичні дивіденди на пам’яті про важке минуле». «Під приводом вшанування жертв конфлікту намагаються засудити діяльність українського визвольного руху в роки Другої світової війни та загалом боротьбу українців за незалежність», – зазначено у зверненні.
Як підтвердження депутати наводять внесений на розгляд польського сейму 11 квітня Польською селянською партією (PSL) проект ухвали «У справі геноциду польського населення східних кресів ІІ Речі Посполитої, здійсненого ОУН-УПА».
«Автори цієї ухвали класифікують події на Волині та Східній Галичині як геноцид польського населення, а ОУН-УПА – як злочинні організації», – мовиться у зверненні Львівської облради.
Така заява «вноситиме напруження в українсько-польські стосунки і не відповідає інтересам двох народів, а відповідає інтересам третьої сторони», – переконаний депутат Львівської облради Святослав Шеремета.
Депутати Львівщини вважають, що українці і поляки мають вшанувати пам’ять жертв кривавого протистояння на Волині у 1943-му. Однак жодна зі сторін не має права вимагати, щоб це відбулося на тлі засудження одного з народів.
Примирення потребує повторення
Нині українські історики намагаються знайти відповідь на запитання, чому після вшанування 60-річчя подій на Волині, коли відбулося примирення між обома народами, підготовка до вшанування 70-х роковин кривавих подій відбувається «не на історичних, а в істеричних тонах».
«Ще живі ті, яких ті події стосуються, це, так би мовити, останній подих вшанування, коли живі, хто пам’ятає. А друге – це відбувається в тіні поразок двох проектів – Помаранчевої революції і суперечки внутрішньопольської (суперечки між «Громадянською платформою» і партією «Право і справедливість» (ПІС). Поразки створюють додаткову напруженість, бо з обох сторін появляються люди, які у рамках проекту націоналізації пам’яті пишуть нові книжки, і це надає цьому нового характеру. Це загроза, але не смертельна. Ми повинні змиритись з тим, що примирення потрібно весь час повторювати», – пояснює професор Ярослав Грицак.
Тому українські та польські науковці і громадські діячі планують 6–7 липня у Луцьку акцію примирення. За словами Ярослава Грицака, «важливо не піддатись нині на істеричні голоси довкола історичної пам’яті», й необхідно позбавити політиків монополії на історію.
Питання українсько-польського протистояння гостро стоїть для українців західних областей, але для жителів Сходу ця тема цілковито не відома.
«Тема Волинських подій взагалі не читається, бо про неї мало говорять, вона не впізнавана. Ми лише у вузькому колі обговорюємо цю тему. На жаль, українська влада демонструє, що «своїх не захистимо» й правди частини населення не будемо захищати», – зауважує історик Маріупольського держуніверситету Марія Подибайло.
До того ж дехто з українських політиків використовує необізнаність одних та велику заангажованість інших для розпалювання ворожнечі навколо пам’яті про Волинську трагедію, під час якої загинули невинні люди.
