Листопад 1999 року – ці ювілейні дні першого десятиліття демократичної Оксамитної революції могли для чехів минути непомітно. Штучні й нещирі паради до свят із такими самими гаслами тут якось дуже швидко відійшли в небуття. 10-ліття своєї незалежності відзначили чехи скромно, але достойно: без трибун і військових оркестрів, зате з квіткою на могилах героїв.
Чехів тоді турбували інші проблеми, і головна – як з найменшими економічними, соціальними і моральними втратами щонайшвидше повернутись у Європу, від якої кілька десятиліть залізною завісою намагався віддалити і відділити своїх співгромадян комуністичний режим.
Аж тут стались події, які назавжди змінили Чехію та її громадян. Певним лідерам із найвищих владних щаблів не прийшла до смаку критична інтонація, чи просто відкрита критика їх діянь у пресі, засобах масової інформації, передусім на головному державному каналі національного телебачення. Для боротьби з незалежними журналістами влада вибрала найпримітивніший спосіб – заборону. І помилилась, не врахувала «живої води» свободи, яку дала чехам перемога Оксамитної революції.
Все почалось 12 грудня 2000 року, коли за розпорядженням влади був звільнений з роботи тодішній голова головного державного каналу чеського телебачення (ЧТ) і керівник інформаційної служби – найбільшої й найвагомішої структури телебачення. Вже наступного тижня влада на ці посади призначила своїх людей, нинішньою мовою – «тушок».
Проти дій влади 23 грудня (різдвяні свята в католицькому світі!) журналісти інформаційної служби оголосили страйк (тут потрібно зазначити, що окремі приватні канали, скажімо чеська Nova, в тодішній ситуації стали на бік влади). Всупереч вимогам працівників охорони, страйкуючі журналісти відмовились покидати свої робочі місця й повністю зупинили випуски новин, цензуровані новини від влади принципово не транслювались. Як це реально виглядало? Ні, «Лебединого озера» не було. Добре пам’ятаю, що замість новин на чорних екранах телевізорів «висіли» короткі тексти – всього кілька речень про найактуальніше, наприклад, що не можна без аргументів, силою міняти керівництво телебачення, ставити своїх ляльководів, підмінювати правду брехнею. У «королівстві чеському» щось не зовсім у порядку», – застерігали страйкарі.
Кризовий штаб журналістів підготував заяву – «2000 слів у 2000 році», в якій поставив вимогу зняти з посади «тушок» – новопризначеного директора ЧТ і нового керівника інформаційного відділу. Протягом кількох днів журналістів підтримала низка провідних чеських політиків, навіть парламент Чеської Республіки намагався закликати новопризначених керівників відступити.
Так у неспокої й тривозі і без головного телеканалу зустріли чехи 2001 рік. Чекали з нетерпінням традиційного новорічного виступу свого президента – Вацлава Гавела. Вранці 1 січня 2001 року за традицією він звернувся з привітанням до співгромадян. (На відео в YouTube можна подивитися від 21 хвилини 30 секунд.) Ні, він не закликав, не переконував, не сварився. Він жодним словом не згадав про кризу і протистояння на ЧТ.Зі властивою йому гідністю і внутрішнім переконанням він спокійно говорив про безмірну вартість моралі, особливо у світі, в якому є багато зла, брехні, злодійства і неправди. Він звернув увагу на особливе значення журналістської праці в розбурханому морі пристрастей, у часто жорстокому протистоянні поглядів та ідей.
Вдумайтесь, ось одна з його думок: «Між журналістами є не тільки ті, які прислуговують якимось сильним групам, не тільки ті, котрі в погоні за бульварною сенсацією готові будь-кому зашкодити. Є між ними немало тих, які всупереч ризику, з яким ця праця поєднана, прагнуть вільно і незалежно добувати правду, включно з правдою про ті найтемніші справи. Ці люди для нас надзвичайно важливі. Вони допомагають нам нести одну з тих фундаментальних цінностей і переконань, без яких справді дуже тяжко жити. Нею є надія на те, що правда переможе».
Наприкінці привітання Вацлав Гавел побажав співгромадянам навчитись орієнтуватись у цьому складному світі, знайти свою надійну моральну пристань і людей, на яких можна покластися.
І все. Події двох наступних днів засвідчили, «як багато важить слово». Може згадаєте кадри від 3 січня 2001 року з Вацлавської площі у Празі, які облетіли світ: найбільший чеський майдан зібрав тоді один мільйон громадян, вони приїхали звідусіль, і з тих найвіддаленіших містечок і сіл, щоб захистити незалежність свого телебачення. Площа вирувала, і вже ніхто зі влади й подумати не наважився увійти до студії чи вислати туди свою «тушку». Час тушок для чехів минув, спроба придушити незалежне, не заполітизоване телебачення, запровадити цензуру на телебаченні, віддати студії головного каналу до рук гастролерів-заробітчан у Чехії зазнала краху. Звичайно, що роль авторитету, моральної ваги президента Вацлава Гавела у цьому процесі незаперечна.
У січневі дні 2001 року був покладений початок чеському громадському телебаченню, яке успішно працює й нині. До речі, згідно з опитуванням громадської думки, вже багато років поспіль каналам громадського телебачення, особливо цілободовому інформаційному ČT24 чехи довіряють найбільше. Саме ці канали є для чехів джерелом об’єктивної, неупередженої інформації й вільного слова.
У цьому контексті очевидно, що криза на ТВі – це не тільки і навіть не стільки криза національного українського телебачення, це загальнодержавна криза моралі у прямому ефірі з трансляцією на цілий всеукраїнський екран. Криза на ТВі точно віддзеркалює, як одні моральні перевертні намагаються усунути таких самих заради права диктувати свою «правду», грати свою музику, сіпати за потрібні ниточки своїх ляльок. Криза на ТВі свідчить про брак морального авторитету в нинішньому українському суспільстві, людини з чесним і чистим щитом і ясними моральними переконаннями.
Компроміси з совістю, перша неправда заради немовбито справедливої справи є початком кінця, застерігав Вацлав Гавел. Особливо, коли ідеться про справи суспільні. Зрештою, не так давно його добрий однодумець Андрій Сахаров також зауважив, що «моральний вибір у кінцевому результаті найбільш прагматичний».
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Чехів тоді турбували інші проблеми, і головна – як з найменшими економічними, соціальними і моральними втратами щонайшвидше повернутись у Європу, від якої кілька десятиліть залізною завісою намагався віддалити і відділити своїх співгромадян комуністичний режим.
Аж тут стались події, які назавжди змінили Чехію та її громадян. Певним лідерам із найвищих владних щаблів не прийшла до смаку критична інтонація, чи просто відкрита критика їх діянь у пресі, засобах масової інформації, передусім на головному державному каналі національного телебачення. Для боротьби з незалежними журналістами влада вибрала найпримітивніший спосіб – заборону. І помилилась, не врахувала «живої води» свободи, яку дала чехам перемога Оксамитної революції.
Все почалось 12 грудня 2000 року, коли за розпорядженням влади був звільнений з роботи тодішній голова головного державного каналу чеського телебачення (ЧТ) і керівник інформаційної служби – найбільшої й найвагомішої структури телебачення. Вже наступного тижня влада на ці посади призначила своїх людей, нинішньою мовою – «тушок».
Проти дій влади 23 грудня (різдвяні свята в католицькому світі!) журналісти інформаційної служби оголосили страйк (тут потрібно зазначити, що окремі приватні канали, скажімо чеська Nova, в тодішній ситуації стали на бік влади). Всупереч вимогам працівників охорони, страйкуючі журналісти відмовились покидати свої робочі місця й повністю зупинили випуски новин, цензуровані новини від влади принципово не транслювались. Як це реально виглядало? Ні, «Лебединого озера» не було. Добре пам’ятаю, що замість новин на чорних екранах телевізорів «висіли» короткі тексти – всього кілька речень про найактуальніше, наприклад, що не можна без аргументів, силою міняти керівництво телебачення, ставити своїх ляльководів, підмінювати правду брехнею. У «королівстві чеському» щось не зовсім у порядку», – застерігали страйкарі.
Кризовий штаб журналістів підготував заяву – «2000 слів у 2000 році», в якій поставив вимогу зняти з посади «тушок» – новопризначеного директора ЧТ і нового керівника інформаційного відділу. Протягом кількох днів журналістів підтримала низка провідних чеських політиків, навіть парламент Чеської Республіки намагався закликати новопризначених керівників відступити.
Так у неспокої й тривозі і без головного телеканалу зустріли чехи 2001 рік. Чекали з нетерпінням традиційного новорічного виступу свого президента – Вацлава Гавела. Вранці 1 січня 2001 року за традицією він звернувся з привітанням до співгромадян. (На відео в YouTube можна подивитися від 21 хвилини 30 секунд.) Ні, він не закликав, не переконував, не сварився. Він жодним словом не згадав про кризу і протистояння на ЧТ.Зі властивою йому гідністю і внутрішнім переконанням він спокійно говорив про безмірну вартість моралі, особливо у світі, в якому є багато зла, брехні, злодійства і неправди. Він звернув увагу на особливе значення журналістської праці в розбурханому морі пристрастей, у часто жорстокому протистоянні поглядів та ідей.
Вдумайтесь, ось одна з його думок: «Між журналістами є не тільки ті, які прислуговують якимось сильним групам, не тільки ті, котрі в погоні за бульварною сенсацією готові будь-кому зашкодити. Є між ними немало тих, які всупереч ризику, з яким ця праця поєднана, прагнуть вільно і незалежно добувати правду, включно з правдою про ті найтемніші справи. Ці люди для нас надзвичайно важливі. Вони допомагають нам нести одну з тих фундаментальних цінностей і переконань, без яких справді дуже тяжко жити. Нею є надія на те, що правда переможе».
Наприкінці привітання Вацлав Гавел побажав співгромадянам навчитись орієнтуватись у цьому складному світі, знайти свою надійну моральну пристань і людей, на яких можна покластися.
І все. Події двох наступних днів засвідчили, «як багато важить слово». Може згадаєте кадри від 3 січня 2001 року з Вацлавської площі у Празі, які облетіли світ: найбільший чеський майдан зібрав тоді один мільйон громадян, вони приїхали звідусіль, і з тих найвіддаленіших містечок і сіл, щоб захистити незалежність свого телебачення. Площа вирувала, і вже ніхто зі влади й подумати не наважився увійти до студії чи вислати туди свою «тушку». Час тушок для чехів минув, спроба придушити незалежне, не заполітизоване телебачення, запровадити цензуру на телебаченні, віддати студії головного каналу до рук гастролерів-заробітчан у Чехії зазнала краху. Звичайно, що роль авторитету, моральної ваги президента Вацлава Гавела у цьому процесі незаперечна.
У січневі дні 2001 року був покладений початок чеському громадському телебаченню, яке успішно працює й нині. До речі, згідно з опитуванням громадської думки, вже багато років поспіль каналам громадського телебачення, особливо цілободовому інформаційному ČT24 чехи довіряють найбільше. Саме ці канали є для чехів джерелом об’єктивної, неупередженої інформації й вільного слова.
У цьому контексті очевидно, що криза на ТВі – це не тільки і навіть не стільки криза національного українського телебачення, це загальнодержавна криза моралі у прямому ефірі з трансляцією на цілий всеукраїнський екран. Криза на ТВі точно віддзеркалює, як одні моральні перевертні намагаються усунути таких самих заради права диктувати свою «правду», грати свою музику, сіпати за потрібні ниточки своїх ляльок. Криза на ТВі свідчить про брак морального авторитету в нинішньому українському суспільстві, людини з чесним і чистим щитом і ясними моральними переконаннями.
Компроміси з совістю, перша неправда заради немовбито справедливої справи є початком кінця, застерігав Вацлав Гавел. Особливо, коли ідеться про справи суспільні. Зрештою, не так давно його добрий однодумець Андрій Сахаров також зауважив, що «моральний вибір у кінцевому результаті найбільш прагматичний».
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
