Віддалений військовий гарнізон у Новоозерному мріє стати флотською столицею України

Сімферополь – Невелике селище Новоозерне, розташоване на узбережжі колишнього озера, а тепер лиману Донузлав на заході Криму – гарнізон однієї з українських військово-морських баз. Життя тут по-військовому розмірене і трохи нуднувате. Скаржаться новоозернинці також на вітри, які гуляють місцевими степами на околиці містечка. А хваляться тим, що кораблі, які базуються в Донузлаві, знову виходять надовго в море. І мріють, що Новоозерне з часом стане флотською столицею України.

На в’їзді до Новоозерного нас зустрічає недобудований, але гарний храм. Зараз єдина в селищі церква Андрія Первозванного розташована на першому поверсі звичайної п’ятиповерхівки. Її настоятель, отець Василій каже, що у Новоозерному ніколи не було свого храму, але військові переважно люди віруючі, тож новобудова певною мірою символ співпраці церкви і флоту. «Якщо у солдатів виникають якісь проблеми зі службою, то вони приходять до нас. Приходять на сповідь, на причастя, на свята приходять. Ми до них ходимо. Духовно ми краще їх настроюємо на нормальне військове життя, на службу», – розповів священик.

Ірина Максимова живе і служить в Новоозерному більше 10 років. У 2000 вона закінчила Севастопольський військово-морський інститут імені Нахімова і тепер у званні капітан-лейтенанта служить у штабі Південної бази ВМС України. Каже, що конкуренцію отцю Василію складають тут лише два бари, інших закладів дозвілля у селищі немає.

«Кіно немає, закладу, де можна відпочити, немає. Є кілька літніх кафешок. Культурних закладів, звичайно, дуже бракує. Наш колишній Будинок офіцерів перебуває у занедбаному стані. Він потребує ремонту, а для цього необхідні кілька десятків мільйонів гривень», – зазначила офіцер.

Жителі вірять у відродження селища

Втім, Ірина Максимова сподівається, що Євпаторійська міськрада візьме офіцерський клуб на свій баланс, і там після ремонту завирує культурне життя. Їй подобається служити на флоті – каже, що відчуває повагу колег до себе, як до жінки і до фахівця. Має змогу одночасно робити військову кар’єру і приділяти увагу родині, облаштовувати побут. Перебуваючи у відпустці з догляду за дитиною, так скучила за службою, що вийшла на роботу раніше – добре, що у селищі запрацював дитячий садочок.
​Правда, запустити дошкільний заклад вдалося частково, через брак коштів не всі приміщення груп відремонтовані. Тож Галині та її маленькій донечці Софії пощастило менше – вони ще чекають у черзі. Галина приїхала в Новоозерне до свого чоловіка, який служить у штабі у званні мічмана, два роки тому із Житомирщини. Каже, що поки не обжилася, не звикла. «Не можу сказати, що тут дуже добре, що тут високий рівень життя. У нас трохи краще... У садочок важко влаштуватися – там мало груп, тож ми стоїмо у черзі. Квартири немає, знімаємо... Чоловік стоїть у черзі на квартиру. Будемо сподіватися... А що ж робити?», – розповідає Галина. Зате зарплатою чоловіка задоволена – більше п’яти тисяч гривень на місяць, це, вважає, для маленького містечка непогано.

Задоволений зарплатою та службою і мічман Юрій Михаловський. На флоті він уже більше 20 років, отримав квартиру, дослужився до посади начальника центру телекомунікацій бази.

«Служиться нормально. Були тяжкі часи у 90-ті роки, але пережили. Тепер зарплата хороша, платять регулярно, без затримок. А ставленням командування задоволений на 150 відсотків», – заявив мічман Михаловський. За його словами, селище знову відроджується.

Правда, мрію про офіцерські погони йому довелося відкласти. Пішов учитися, отримав у Києві бакалаврський диплом, а тут змінилося законодавство. Тому, щоб стати офіцером, у травні Юрій знову вступатиме, тепер до севастопольської академії ВМС, і за рік таки стане офіцером. Каже, конкуренція змушує рухатися вперед.

Командир бази: головне, що кораблі виходять у море

Торік зарплата військовослужбовців українського флоту зросла удвічі, тож командир Південної бази ВМС України капітан 1-го рангу Володимир Догонов тепер не має проблем з комплектацією кадрами. За його словами, штати майже укомплектовані, від контрактників немає відбою. Зараз із 6 тисяч жителів Новоозерного три з половиною служать чи працюють на базі, а решта – ветерани флоту і члени їхніх родин. «Селище Новоозерне було створене як молодий гарнізон нової військово-морської бази у 70-ті роки минулого століття. Селище і база були невід’ємні дві частини. І зараз Новоозерне – це основа Донузлавського гарнізону, який очолює командування Південної військово-морської бази», – пояснив капітан 1-го рангу Володимир Догонов.

За словами начальника бази, одна із суттєвих проблем гарнізону – брак робочих місць, і від цього страждають насамперед дружини військовиків. До Євпаторії їздити далеко й дорого, а інколи й незручно та небезпечно – громадський транспорт дуже старий. Нині законодавство обмежує прийом на роботу на службу членів однієї родини, якщо хтось із них обіймає керівну посаду. Володимир Догонов каже, доводиться переводити людей в інші підрозділи.

Втім, останнім часом причин для хороших емоцій більше, ніж для поганих, каже командир бази. Найбільше його тішить те, що тепер кораблі не стоять біля причальної стінки в тихому Донузлаві, а активно несуть службу у морі. Наприклад, тральник «Черкаси» бере участь в активації Чорноморської військово-морської групи «Блексіфор», тральник «Чернігів» на чергуванні бере участь в антипіратській операції «Чорноморська гармонія». Кілька кораблів завершують ремонт і влітку візьмуть участь в українсько-американських навчаннях «Сі бриз».

Чи не всі моряки, коли я їм говорив про те, що Новоозерне – така собі кримська глибинка, не заперечували, але казали, що вірять: з часом Донузлав таки стане головною базою українського флоту. Мовляв, рано чи пізно Чорноморський флот Росії піде із Севастополя, місто демілітаризують, і ВМС України зі штабом та іншими кораблями перебазується сюди, на північний захід Криму, до одного з найбільших і найглибшого озера України, яке півстоліття тому для зручності військових стало лиманом. І тоді Новоозерне буде флотською столицею України.