Рава-Руська – Це – містечко-візитівка України. Перші враження про Україну після перетину кордону Європейського Союзу розпочинаються з Рави-Руської, історія якої сягає ще середини XV століття. Колись це був знаний у Європі центр торгівлі, і через нього пролягали колії з заходу на схід, з півночі на південь. А нині це провінційне містечко з десятками невирішених проблем.
Через Раву-Руську проходить міжнародна траса до кордону, і лише три кілометри віддаляють місто від Польщі. Щодня під вікнами раванчан проїжджає понад чотири тисячі машин. І перші враження від України – жахливі дороги, а рекламний щит інформує, що за ями відповідає облавтодор.
Містечко лежить на шляху зі Львова до Варшави, і воно могло б стати туристичною перлиною, якби поліпшити інфраструктуру і взятись за порятунок 40 пам’яток архітектури, чотири з яких мають статус національних і належать до барокової архітектури. Історичний ансамбль монастиря Реформаторів 1725 року – тут ще збереглися підземний перехід до костелу, настінні розписи на стінах – руйнується на очах. Ця архітектурна перлина не має господаря і заростає травою… Грошей на порятунок архітектурної спадщини місто не має, а держава не виділяє, говорить краєзнавець Любомир Кашуба.
«Ми вирішили з 15 до 21 квітня провести тиждень, присвячений пам’яткам архітектури, і щодня проводитимемо екскурсії, це подорож містом, хочемо привернути увагу, що архітектуру потрібно берегти. Ми створили комунальне підприємство, яке займатиметься розробкою проектів для фінансування пам’яток з різних бюджетів. Доки наші громадяни не зрозуміють, що місто цікаве для них самих, для туристів, ми не зможемо нічого зреалізувати, якщо громада не підтримає», – каже Любомир Кашуба.
Раванчани мало що знають про своє місто. Не зустріла на вулиці людини, яка б розповіла, що у 1648 році по дорозі до Замостя війська Богдана Хмельницького захопили містечко, а у 1698 польський король Август ІІІ три дні зустрічався тут з московським царем Петром І, також побував у Раві-Руській і шведський король Карл ХІІ у 1704 році.
Рава-Руська – місто людської трагедії
Розквіт Рави-Руської припав на кінець XIX століття, коли за австрійської влади місто стало залізничним вузлом і жваво розвивалось виробництво. До 1939 року у місті переважали євреї, а поляки і українці становили меншість. Євреї займались торгівлею і обробляли обрізки перського каракуля, з якого шили шуби, дуже модні у той час у Європі. Кавалки хутра привозили з Лейпцига, а зшиті шматки відвозили назад.
Але Друга світова війна цілковито змінила життя у містечку. Корінного населення майже не залишилось. Спершу у місті розмістився радянський військовий гарнізон, який з приходом німецьких військ у 1941-му перетворився на табір для військовополонених. У «Шталагу-325», фельдпості № 08409 зустріли смерть 18 тисяч французьких, бельгійських, нідерландських і радянських військовополонених. Про них сьогодні нагадує меморіальний комплекс. Але могил масового захоронення у Раві-Руській, які нагадують про страшні роки війни, кілька. Донині мешканці розкопують людські кістки…
Біля Рави-Руської – у Белжеці (нині Польща) – німці збудували перший табір смерті. Після німецької окупації у Раві-Руській залишилось із понад 6 тисяч євреїв менш як 20 осіб, тих, кого переховувало місцеве населення на свій страх і ризик. Старожил Яніна Свірська пам’ятає розповіді мами про ці жахіття, як люди шкодували і ховали єврейських дітей.
«Гетто, закрита площа. Чому пропала равська ратуша? Через людську жадібність вже після війни. Євреї ховали у стінах ратуші золото, замуровували у підвалах. Коли прийшла радянська армія, звісно, що у ратушу не підпустили простих людей. А начальство, радянські офіцерські чини довбали фундамент, стіни. І щось знаходили. Від людської ненажерливості, глупоти, вандалізму ратуша завалилась. Це була гарна архітектурна споруда, міцна, в якій бідні євреї намагалась якось порятувати своє майно. Так ми втратили міську ратушу», – говорить Яніна Свірська.
Молодь мріє про прикордонний «бізнес»
У радянський час Рава-Руська була військовим напівзакритим містечком. Лише з початком 1990-х життя у місті пожвавішало, коли відкрили автомобільний пункт пропуску на українсько-польському кордоні. Люди, які залишились без роботи, зайнялись активною торгівлею з Польщею, і на цьому прикордонному «бізнесі» будували будинки. Так виросло кілька поколінь. Молодь здебільшого мріє закінчити школу, купити стару машину у Польщі і щодня перетинати кордон, перевозячи контрабандний товар. На день можна заробити 180–200 гривень. Малий прикордонний рух сформував світогляд раванчан.
Рівень безробіття у місті прихований, говорить мер Рави-Руської Ірина Верещук. Бо люди їздять за кордон, не сплачують ніякх податків, це рятує їх від безробіття. Міський голова перелічує десятки невирішених проблем у місті, яке донині залишається в області єдиним негазифікованим, а для цього потрібно 48 мільйонів гривень. Проблема заштопорилась в урядових коридорах, але варто, каже мер, знайти інші ощадні джерела енергії, як це роблять у Польщі, щоб опалювати будинки.
У місті проживає менш як 10 тисяч людей, половина опалює свої будинки дровами і вугіллям, а інша половина живе у комунальних будинках, де споживається електрика.
«У нас така стара електрична система у місті, що постійно, особливо у морозні дні, люди тижнями не мають світла. Перше, що для нас важливо – пошук джерела енергії, друге – дороги. Дорога не місцева, а міжнародного значення. Наразі бачу, що на нас Україна закінчується, а не починається, з огляду на фінансовий бік. Відрахування до бюджету Рава-Руської митниці – це великі гроші. Чому не поставити питання так, щоб якусь дещицю грошей нам залишати? Бо їдуть тисячі машин через місто, кидають сміття, а хто це має прибирати? Будинки через рух тріскаються, освітлення до митниці немає. А приватний бізнес переходить у тінь, тобто повертаємось у 90-і роки», – каже міський голова.
У місті працює спиртовий і шпалопросочувальний заводи, донедавна найбільші платники податків у Жовківському районі, але місто нічого не отримує і на сьогодні має 3 мільйони гривень боргу у бюджеті. Мерію навіть не попередили, що чотири підприємства, розташовані у місті, також податкову базу перенесли у Київ.
Якщо у післявоєнний час міську ратушу зруйнувала людська жадібність, то нині провінційне містечко з понад 550-літньою історією руйнує безгосподарність у країні.
Через Раву-Руську проходить міжнародна траса до кордону, і лише три кілометри віддаляють місто від Польщі. Щодня під вікнами раванчан проїжджає понад чотири тисячі машин. І перші враження від України – жахливі дороги, а рекламний щит інформує, що за ями відповідає облавтодор.
Містечко лежить на шляху зі Львова до Варшави, і воно могло б стати туристичною перлиною, якби поліпшити інфраструктуру і взятись за порятунок 40 пам’яток архітектури, чотири з яких мають статус національних і належать до барокової архітектури. Історичний ансамбль монастиря Реформаторів 1725 року – тут ще збереглися підземний перехід до костелу, настінні розписи на стінах – руйнується на очах. Ця архітектурна перлина не має господаря і заростає травою… Грошей на порятунок архітектурної спадщини місто не має, а держава не виділяє, говорить краєзнавець Любомир Кашуба.
«Ми вирішили з 15 до 21 квітня провести тиждень, присвячений пам’яткам архітектури, і щодня проводитимемо екскурсії, це подорож містом, хочемо привернути увагу, що архітектуру потрібно берегти. Ми створили комунальне підприємство, яке займатиметься розробкою проектів для фінансування пам’яток з різних бюджетів. Доки наші громадяни не зрозуміють, що місто цікаве для них самих, для туристів, ми не зможемо нічого зреалізувати, якщо громада не підтримає», – каже Любомир Кашуба.
Раванчани мало що знають про своє місто. Не зустріла на вулиці людини, яка б розповіла, що у 1648 році по дорозі до Замостя війська Богдана Хмельницького захопили містечко, а у 1698 польський король Август ІІІ три дні зустрічався тут з московським царем Петром І, також побував у Раві-Руській і шведський король Карл ХІІ у 1704 році.
Рава-Руська – місто людської трагедії
Розквіт Рави-Руської припав на кінець XIX століття, коли за австрійської влади місто стало залізничним вузлом і жваво розвивалось виробництво. До 1939 року у місті переважали євреї, а поляки і українці становили меншість. Євреї займались торгівлею і обробляли обрізки перського каракуля, з якого шили шуби, дуже модні у той час у Європі. Кавалки хутра привозили з Лейпцига, а зшиті шматки відвозили назад.
Але Друга світова війна цілковито змінила життя у містечку. Корінного населення майже не залишилось. Спершу у місті розмістився радянський військовий гарнізон, який з приходом німецьких військ у 1941-му перетворився на табір для військовополонених. У «Шталагу-325», фельдпості № 08409 зустріли смерть 18 тисяч французьких, бельгійських, нідерландських і радянських військовополонених. Про них сьогодні нагадує меморіальний комплекс. Але могил масового захоронення у Раві-Руській, які нагадують про страшні роки війни, кілька. Донині мешканці розкопують людські кістки…
Біля Рави-Руської – у Белжеці (нині Польща) – німці збудували перший табір смерті. Після німецької окупації у Раві-Руській залишилось із понад 6 тисяч євреїв менш як 20 осіб, тих, кого переховувало місцеве населення на свій страх і ризик. Старожил Яніна Свірська пам’ятає розповіді мами про ці жахіття, як люди шкодували і ховали єврейських дітей.
«Гетто, закрита площа. Чому пропала равська ратуша? Через людську жадібність вже після війни. Євреї ховали у стінах ратуші золото, замуровували у підвалах. Коли прийшла радянська армія, звісно, що у ратушу не підпустили простих людей. А начальство, радянські офіцерські чини довбали фундамент, стіни. І щось знаходили. Від людської ненажерливості, глупоти, вандалізму ратуша завалилась. Це була гарна архітектурна споруда, міцна, в якій бідні євреї намагалась якось порятувати своє майно. Так ми втратили міську ратушу», – говорить Яніна Свірська.
Молодь мріє про прикордонний «бізнес»
У радянський час Рава-Руська була військовим напівзакритим містечком. Лише з початком 1990-х життя у місті пожвавішало, коли відкрили автомобільний пункт пропуску на українсько-польському кордоні. Люди, які залишились без роботи, зайнялись активною торгівлею з Польщею, і на цьому прикордонному «бізнесі» будували будинки. Так виросло кілька поколінь. Молодь здебільшого мріє закінчити школу, купити стару машину у Польщі і щодня перетинати кордон, перевозячи контрабандний товар. На день можна заробити 180–200 гривень. Малий прикордонний рух сформував світогляд раванчан.
Рівень безробіття у місті прихований, говорить мер Рави-Руської Ірина Верещук. Бо люди їздять за кордон, не сплачують ніякх податків, це рятує їх від безробіття. Міський голова перелічує десятки невирішених проблем у місті, яке донині залишається в області єдиним негазифікованим, а для цього потрібно 48 мільйонів гривень. Проблема заштопорилась в урядових коридорах, але варто, каже мер, знайти інші ощадні джерела енергії, як це роблять у Польщі, щоб опалювати будинки.
У місті проживає менш як 10 тисяч людей, половина опалює свої будинки дровами і вугіллям, а інша половина живе у комунальних будинках, де споживається електрика.
«У нас така стара електрична система у місті, що постійно, особливо у морозні дні, люди тижнями не мають світла. Перше, що для нас важливо – пошук джерела енергії, друге – дороги. Дорога не місцева, а міжнародного значення. Наразі бачу, що на нас Україна закінчується, а не починається, з огляду на фінансовий бік. Відрахування до бюджету Рава-Руської митниці – це великі гроші. Чому не поставити питання так, щоб якусь дещицю грошей нам залишати? Бо їдуть тисячі машин через місто, кидають сміття, а хто це має прибирати? Будинки через рух тріскаються, освітлення до митниці немає. А приватний бізнес переходить у тінь, тобто повертаємось у 90-і роки», – каже міський голова.
У місті працює спиртовий і шпалопросочувальний заводи, донедавна найбільші платники податків у Жовківському районі, але місто нічого не отримує і на сьогодні має 3 мільйони гривень боргу у бюджеті. Мерію навіть не попередили, що чотири підприємства, розташовані у місті, також податкову базу перенесли у Київ.
Якщо у післявоєнний час міську ратушу зруйнувала людська жадібність, то нині провінційне містечко з понад 550-літньою історією руйнує безгосподарність у країні.
