Київ – Більшість медичного обладнання у пенітенціарних установах не дозволяє якісно проводити діагностування та лікування хворих, оскільки це обладнання вже непридатне. Про це заявив голова Державної пенітенціарної служби України Олександр Лісіцков. Водночас головний тюремник навів статистику, в якій захворювання на туберкульоз та смертність серед засуджених і затриманих скорочується. Правозахисники ж говорять, що проблема не тільки в застарілому обладнанні, а й у небажанні самих тюремників надавати медичну допомогу. Ув’язнені ж розповідають, що їм дають одну таблетку від усіх хвороб.
Голова Державної пенітенціарної служби Олександр Лісіцков заявив, що більшість медичного обладнання у лікарняних закладах пенітенціарних установ «вичерпала свій ресурс і потребує оновлення».
«Що не дозволяє якісно проводити діагностування та лікування хворих. Розв’язання вищезазначених та інших проблем потребує значних бюджетних коштів, але щорічний граничний обсяг фінансування системи багато років не перевищував 40% від розрахованої потреби», – сказав головний тюремник.
Цього року в державному бюджеті передбачено 2,8 мільярда гривень, а потрібно 7 мільярдів, зазначає Лісіцков.
«Немає звички переводити хворих до цивільної лікарні, бо це складно»
Одна із причин відсутності належного медичного забезпечення в колоніях та СІЗО – це справді хронічне недофінансування системи виконання покарань, внаслідок чого людей просто немає чим лікувати, говорить правозахисник Євген Захаров. Ще одна причина, каже він:тюремники далеко не завжди хочуть везти хворих у цивільні лікарні, хоча відповідно до закону зобов’язані це робити, якщо не можуть надати медичну допомогу в стінах пенітенціарного закладу.
«Така система, що немає звички переводити хворих до цивільної лікарні, бо це дуже складно. Це треба їх там охороняти, щоб конвой був, щоб було місце для конвою, це незручно і для слідчого ізолятора, і для цивільної лікарні. І тому це робиться досить рідко», – наголошує правозахисник.
Правозахисник наводить приклад, коли ув’язнений Охріменко в 2009 році отримав другу групу інвалідності в місцях позбавлення волі. У нього – онкологічна хвороба, він кричав від болю, а адміністрація СІЗО вважала, що він симулює і нікуди його не переводила.
«Ситуація залишається критичною»
Проблема неналежної медичної допомоги досі залишається актуальною. У багатьох закладах системи виконання покарань в медичних частинах немає навіть профільних лікарів таких, як кардіолог та психіатр, додає правозахисник Андрій Діденко.
«Профільні лікарі запрошуються з Міністерства охорони здоров’я, якщо в цьому виникає потреба, – говорить правозахисник. – Через брак фінансів, через брак професійних ресурсів фахових медиків, ситуація залишається критичною як із хворими на туберкульоз, так і з хворими на вірусні гепатити В і С. Ця хвороба взагалі в місцях позбавлення волі не досліджується, не лікується належним чином, це і хворі на ВІЛ-СНІД».
Тим часом, за офіційною статистикою Державної пенітенціарної служби України, у минулому році зменшився показник захворюваності на туберкульоз на 11,8% та скоротилася смертність серед засуджених і ув’язнених на 12,6%. А більшість із тих, хто хворий у пенітенціарних закладах, уже приходить із недугами, кажуть чиновники.
«Болить живіт – ось тобі таблетка, болить зуб – та ж таблетка»
І доки тюремники чекають на оновлення медичного обладнання, громадська організація «Об’єднання Богдана Хмельницького», членами якої є ув’язнені, збирає ліки та передає їх у колонії. Нещодавно, наприклад, допомогли Старобабанівській виправній колонії № 92 в Черкаській області та виправній колонії № 41 у Коломиї, де «одна таблетка від усіх хвороб», розповідає заступник голови «Об’єднання Богдана Хмельницького» Валерій Товмач. За його словами, в Україні немає жодної колонії, якій би вистачало медикаментів у повній мірі.
«Майже у всіх закладах є одна таблетка від усіх хвороб, це зі слів ув’язнених. Вони прямо так і кажуть: болить живіт, прийшов в медсанчастину – ось тобі таблетка, болить зуб – та ж таблетка, і від усіх хвороб – одна таблетка. Це таке, як цитрамон», – зауважує Валерій Товмач.
Правозахисники кажуть, що найбільш ефективний засіб впливу на тюремників – це звернення до Європейського суду з прав людини, оскільки вже вдавалося декілька десятків разів через ЄС домагатися, щоб людей переводили до цивільної лікарні внаслідок їхніх хвороб.
Голова Державної пенітенціарної служби Олександр Лісіцков заявив, що більшість медичного обладнання у лікарняних закладах пенітенціарних установ «вичерпала свій ресурс і потребує оновлення».
«Що не дозволяє якісно проводити діагностування та лікування хворих. Розв’язання вищезазначених та інших проблем потребує значних бюджетних коштів, але щорічний граничний обсяг фінансування системи багато років не перевищував 40% від розрахованої потреби», – сказав головний тюремник.
Цього року в державному бюджеті передбачено 2,8 мільярда гривень, а потрібно 7 мільярдів, зазначає Лісіцков.
«Немає звички переводити хворих до цивільної лікарні, бо це складно»
Одна із причин відсутності належного медичного забезпечення в колоніях та СІЗО – це справді хронічне недофінансування системи виконання покарань, внаслідок чого людей просто немає чим лікувати, говорить правозахисник Євген Захаров. Ще одна причина, каже він:тюремники далеко не завжди хочуть везти хворих у цивільні лікарні, хоча відповідно до закону зобов’язані це робити, якщо не можуть надати медичну допомогу в стінах пенітенціарного закладу.
«Така система, що немає звички переводити хворих до цивільної лікарні, бо це дуже складно. Це треба їх там охороняти, щоб конвой був, щоб було місце для конвою, це незручно і для слідчого ізолятора, і для цивільної лікарні. І тому це робиться досить рідко», – наголошує правозахисник.
Правозахисник наводить приклад, коли ув’язнений Охріменко в 2009 році отримав другу групу інвалідності в місцях позбавлення волі. У нього – онкологічна хвороба, він кричав від болю, а адміністрація СІЗО вважала, що він симулює і нікуди його не переводила.
«Ситуація залишається критичною»
Проблема неналежної медичної допомоги досі залишається актуальною. У багатьох закладах системи виконання покарань в медичних частинах немає навіть профільних лікарів таких, як кардіолог та психіатр, додає правозахисник Андрій Діденко.
Cитуація залишається критичною як із хворими на туберкульоз, так і з хворими на вірусні гепатити В і С. Це і хворі на ВІЛ-СНІДАндрій Діденко
Тим часом, за офіційною статистикою Державної пенітенціарної служби України, у минулому році зменшився показник захворюваності на туберкульоз на 11,8% та скоротилася смертність серед засуджених і ув’язнених на 12,6%. А більшість із тих, хто хворий у пенітенціарних закладах, уже приходить із недугами, кажуть чиновники.
«Болить живіт – ось тобі таблетка, болить зуб – та ж таблетка»
І доки тюремники чекають на оновлення медичного обладнання, громадська організація «Об’єднання Богдана Хмельницького», членами якої є ув’язнені, збирає ліки та передає їх у колонії. Нещодавно, наприклад, допомогли Старобабанівській виправній колонії № 92 в Черкаській області та виправній колонії № 41 у Коломиї, де «одна таблетка від усіх хвороб», розповідає заступник голови «Об’єднання Богдана Хмельницького» Валерій Товмач. За його словами, в Україні немає жодної колонії, якій би вистачало медикаментів у повній мірі.
«Майже у всіх закладах є одна таблетка від усіх хвороб, це зі слів ув’язнених. Вони прямо так і кажуть: болить живіт, прийшов в медсанчастину – ось тобі таблетка, болить зуб – та ж таблетка, і від усіх хвороб – одна таблетка. Це таке, як цитрамон», – зауважує Валерій Товмач.
Правозахисники кажуть, що найбільш ефективний засіб впливу на тюремників – це звернення до Європейського суду з прав людини, оскільки вже вдавалося декілька десятків разів через ЄС домагатися, щоб людей переводили до цивільної лікарні внаслідок їхніх хвороб.
