За порівняльного аналізу формування російського і українського олігархатів виявляються деякі суттєві відмінності початкової бази збагачення олігархів у двох країнах.
Російський олігархат насамперед намагався привласнити і експлуатувати те, що називають природними монополіями і що зорієнтовано на торгівлю російськими ресурсами. Саме тому виникла нафтова компанія «ЮКОС» Михайла Ходорковського, всілякі «Сибнафта», «Роснафта» і так далі. Тому склався цікавий симбіоз приватно-державних інтересів навколо «Газпрому» і так далі. Продаж традиційних для Росії товарів, таких, як нафта, газ, всіляких корисних копалин і напівфабрикатів із них забезпечували можливість швидких прибутків на ринках, де не було надрізкої конкуренції. Власне кажучи, геть забувши про машинобудування і високі технології, російський олігархат може, як і раніше, фантастично збагачуватися, постачаючи Заходові (а тепер і Сходові – Індія, Китай, Японія) всю таблицю свого співвітчизника Менделєєва з російських надр, яких їм ще на кілька десятиліть надхижацької експлуатації вистачить. Отже, в основі фінансової могутності російських олігархів – пограбування природних ресурсів Росії.
Україна позбавлена таких можливостей, хоча у порівнянні з іншими європейськими країнами є з цього огляду в цілком доброму становищі. Українська територія становить менше ніж 1% земного суходолу, але має 5% усіх корисних копалин світу. Цього абсолютно достатньо для нормального розвитку промисловості, однак замало для фантастичних прибутків, як у російських колег. Власне, Україна має і свої вуглеводні – газ і нафту, проте у видобуток треба спочатку вкладати гроші, а вже потім рахувати зиск. Корумпована верхівка України цього не любить, вважаючи за краще збагачуватися задурно, спекулятивним шляхом. Однак їй дуже хочеться жити так, як живуть російські олігархи. За рахунок чого? Нічого іншого, крім пограбування мільйонів українських громадян, тут вигадати не можна.
Як це робиться?
Є чимало «легітимних» способів вичавлювати гроші з населення України. По-перше, це постійне підвищення податків, від яких олігархи спокійно ухиляються, виводячи гроші в офшори і звично ігноруючи потреби українського суспільства. Як сказав один вітчизняний олігарх, який нині постійно мешкає в Західній Європі, «борги і податки сплачують тільки лохи». А другий щиросердно зізнався, що взагалі не знає, як сплачуються податки в Україні. Зате пересічним українцям за кілька років підняли від 13% єдиного податку до 15 і 17%. Звісно, це в першу чергу тягар для середнього класу. Відіграє свою роль і податкове навантаження на фонд заробітної плати, що штучно гальмує зростання доходів пересічних громадян і не стимулює до створення нових робочих місць. Крім того, ціни на товари масового попиту є завищеними внаслідок усіляких картельних змов, трансакційних витрат (простою мовою – необхідність на кожному кроці давати хабарі) і тому подібних кримінальних хитрощів. А в кінці цього ланцюжка – простий українець, який має всі ці неподобства оплачувати зі своєї кишені.
Окрема сфера регулярного пограбування українців – це тарифи на ЖКГ. В Україні реальне ціноутворення в цій сфері дотепер залишається найбільшою державною таємницею. Згадую, як у моєму рідному місті місцева депутатка, вказуючи на завідувачку РЕПа, кричала: «Вони приходять на ці посади сірими мишами, а йдуть у золоті й діамантах». У ЗМІ представники цієї сфери постійно нарікають на збитковість своїх послуг, але плинності керівних кадрів там не спостерігається, навпаки, є конкуренція. Нині є можливість, проклинаючи МВФ і Тимошенко з її газовими угодами, максимально збільшити тарифи і розпочати конфіскацію і продаж квартир тих українців, які не зможуть витримати цей комунальний тягар. Певна група привілейованих осіб на цьому непогано заробить.
Непогане джерело збагачення для корумпованої верхівки – це і корупційний податок на всі різновиди економічної активності, пограбування дрібного та середнього бізнесу.
Нікуди не подівся і такий традиційний ресурс, як розкрадання державного бюджету. Це і тендерні (насправді, вже давно не тендерні) державні закупівлі, де як у чорній дірі зникають десятки мільярдів бюджетних грошей, це й передача вигідних замовлень під держгарантії фірмам «друзів» (із пільговим фінансуванням, із податковими привілеями), це й списання багатомільярдних боргів олігархічних структур тощо. Це всілякі «подарунки» своїм людям за рахунок вільного поводження з тим-таки багатостраждальним бюджетом.
Дуже корисним засобом для корумпованої верхівки є механізм штучної інфляції з допомогою друку необмеженої кількості грошей.
У цьому ж контексті слід розглядати постійні наміри влади обмежити доступ українців до іноземних валют, щоб ніхто не міг захистити свої заощадження від керованої інфляції. Корумпована влада почала атаку на банківські вклади українців. Зокрема, йдеться про оподаткування вкладів до 25%, про утруднення обміну валют і так далі. Поки що це тільки законопроекти, але таких законопроектів у Партії регіонів багато.
Є ще один спосіб звільнити українців від «зайвих» грошей. Приміром, міністр юстиції Лавринович запровадив нову систему перереєстрації документів на володіння нерухомим майном. Звичайно, коштом громадян. Можна вигадати ще десятки документів, які українці повинні будуть оплачувати.
Що з цього випливає?
Схоже на те, що в Україні завершується процес формування системи постійного визиску громадян, що консолідується і сягає найвищого рівня досконалості. Адже вперше в історії незалежної України олігархічна верхівка зосередила у своїх руках цілковитий контроль за законодавчою, виконавчою і судовою владою, не залишивши «посполитим» жодних можливостей для маневру і ухилянні від «залізної» руки влади.
Економіка грабунку, національного самопоїдання позбавляє Україну будь-яких шансів на гідне майбутнє. Українці дедалі більше зубожітимуть і деградуватимуть на тлі перетворення державного бюджету на щось подібне до кримінального «общака», бо суспільство і опозиція не допущені до перевірки його стану. Не випадково, за даними соціологів, кожен п’ятий українець прагне виїхати за кордон – назавжди, без повернення. Вже сьогодні Україна є найбіднішою країною Європи, а незабаром опиниться в компанії бідних країн Африки. Це неминуче, якщо не відбудуться докорінні зміни.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Російський олігархат насамперед намагався привласнити і експлуатувати те, що називають природними монополіями і що зорієнтовано на торгівлю російськими ресурсами. Саме тому виникла нафтова компанія «ЮКОС» Михайла Ходорковського, всілякі «Сибнафта», «Роснафта» і так далі. Тому склався цікавий симбіоз приватно-державних інтересів навколо «Газпрому» і так далі. Продаж традиційних для Росії товарів, таких, як нафта, газ, всіляких корисних копалин і напівфабрикатів із них забезпечували можливість швидких прибутків на ринках, де не було надрізкої конкуренції. Власне кажучи, геть забувши про машинобудування і високі технології, російський олігархат може, як і раніше, фантастично збагачуватися, постачаючи Заходові (а тепер і Сходові – Індія, Китай, Японія) всю таблицю свого співвітчизника Менделєєва з російських надр, яких їм ще на кілька десятиліть надхижацької експлуатації вистачить. Отже, в основі фінансової могутності російських олігархів – пограбування природних ресурсів Росії.
Україна позбавлена таких можливостей, хоча у порівнянні з іншими європейськими країнами є з цього огляду в цілком доброму становищі. Українська територія становить менше ніж 1% земного суходолу, але має 5% усіх корисних копалин світу. Цього абсолютно достатньо для нормального розвитку промисловості, однак замало для фантастичних прибутків, як у російських колег. Власне, Україна має і свої вуглеводні – газ і нафту, проте у видобуток треба спочатку вкладати гроші, а вже потім рахувати зиск. Корумпована верхівка України цього не любить, вважаючи за краще збагачуватися задурно, спекулятивним шляхом. Однак їй дуже хочеться жити так, як живуть російські олігархи. За рахунок чого? Нічого іншого, крім пограбування мільйонів українських громадян, тут вигадати не можна.
Як це робиться?
Є чимало «легітимних» способів вичавлювати гроші з населення України. По-перше, це постійне підвищення податків, від яких олігархи спокійно ухиляються, виводячи гроші в офшори і звично ігноруючи потреби українського суспільства. Як сказав один вітчизняний олігарх, який нині постійно мешкає в Західній Європі, «борги і податки сплачують тільки лохи». А другий щиросердно зізнався, що взагалі не знає, як сплачуються податки в Україні. Зате пересічним українцям за кілька років підняли від 13% єдиного податку до 15 і 17%. Звісно, це в першу чергу тягар для середнього класу. Відіграє свою роль і податкове навантаження на фонд заробітної плати, що штучно гальмує зростання доходів пересічних громадян і не стимулює до створення нових робочих місць. Крім того, ціни на товари масового попиту є завищеними внаслідок усіляких картельних змов, трансакційних витрат (простою мовою – необхідність на кожному кроці давати хабарі) і тому подібних кримінальних хитрощів. А в кінці цього ланцюжка – простий українець, який має всі ці неподобства оплачувати зі своєї кишені.
Окрема сфера регулярного пограбування українців – це тарифи на ЖКГ. В Україні реальне ціноутворення в цій сфері дотепер залишається найбільшою державною таємницею. Згадую, як у моєму рідному місті місцева депутатка, вказуючи на завідувачку РЕПа, кричала: «Вони приходять на ці посади сірими мишами, а йдуть у золоті й діамантах». У ЗМІ представники цієї сфери постійно нарікають на збитковість своїх послуг, але плинності керівних кадрів там не спостерігається, навпаки, є конкуренція. Нині є можливість, проклинаючи МВФ і Тимошенко з її газовими угодами, максимально збільшити тарифи і розпочати конфіскацію і продаж квартир тих українців, які не зможуть витримати цей комунальний тягар. Певна група привілейованих осіб на цьому непогано заробить.
Непогане джерело збагачення для корумпованої верхівки – це і корупційний податок на всі різновиди економічної активності, пограбування дрібного та середнього бізнесу.
Нікуди не подівся і такий традиційний ресурс, як розкрадання державного бюджету. Це і тендерні (насправді, вже давно не тендерні) державні закупівлі, де як у чорній дірі зникають десятки мільярдів бюджетних грошей, це й передача вигідних замовлень під держгарантії фірмам «друзів» (із пільговим фінансуванням, із податковими привілеями), це й списання багатомільярдних боргів олігархічних структур тощо. Це всілякі «подарунки» своїм людям за рахунок вільного поводження з тим-таки багатостраждальним бюджетом.
Дуже корисним засобом для корумпованої верхівки є механізм штучної інфляції з допомогою друку необмеженої кількості грошей.
У цьому ж контексті слід розглядати постійні наміри влади обмежити доступ українців до іноземних валют, щоб ніхто не міг захистити свої заощадження від керованої інфляції. Корумпована влада почала атаку на банківські вклади українців. Зокрема, йдеться про оподаткування вкладів до 25%, про утруднення обміну валют і так далі. Поки що це тільки законопроекти, але таких законопроектів у Партії регіонів багато.
Є ще один спосіб звільнити українців від «зайвих» грошей. Приміром, міністр юстиції Лавринович запровадив нову систему перереєстрації документів на володіння нерухомим майном. Звичайно, коштом громадян. Можна вигадати ще десятки документів, які українці повинні будуть оплачувати.
Що з цього випливає?
Схоже на те, що в Україні завершується процес формування системи постійного визиску громадян, що консолідується і сягає найвищого рівня досконалості. Адже вперше в історії незалежної України олігархічна верхівка зосередила у своїх руках цілковитий контроль за законодавчою, виконавчою і судовою владою, не залишивши «посполитим» жодних можливостей для маневру і ухилянні від «залізної» руки влади.
Економіка грабунку, національного самопоїдання позбавляє Україну будь-яких шансів на гідне майбутнє. Українці дедалі більше зубожітимуть і деградуватимуть на тлі перетворення державного бюджету на щось подібне до кримінального «общака», бо суспільство і опозиція не допущені до перевірки його стану. Не випадково, за даними соціологів, кожен п’ятий українець прагне виїхати за кордон – назавжди, без повернення. Вже сьогодні Україна є найбіднішою країною Європи, а незабаром опиниться в компанії бідних країн Африки. Це неминуче, якщо не відбудуться докорінні зміни.
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
