За прокат українського кіно відповідають бізнесмени – Катерина Копилова

Київ – Державне агентство з питань кіно у вівторок представило результати програми відродження українського кінематографа за 2011 і 2012 роки та окреслило стратегію майбутнього розвитку. Серед успіхів – рекордне фінансування вітчизняного кіно. Наступний крок – популяризація українських фільмів за кордоном. Однак із їхнім прокатом, власне, в Україні й досі виникають проблеми.

Активно відроджувати національне кіно в Україні почали у 2011 році. І хоча, на переконання як продюсерів, так і чиновників, кіно – це «довго та дорого», вже минулого року бюджет проектів, профінансованих Державним агентством з питань кіно, склав понад 137 мільйонів гривень. Для порівняння, у 2009 році ця цифра становила 4 мільйони. А виробникам національного кінопродукту до 2016 року надали податкові преференції.

Це дає свої результати. За останні два роки кількість дебютних проектів зросла майже вдвічі, що свідчить про появу нової плеяди кінематографістів. З’явилися два кіноальманахи «Україно, гудбай» та «Поза Євро». У цьому році запланований бюджет становить 141 мільйон гривень, а на екранах з’являться принаймні 10 повнометражних ігрових фільмів.

Тим часом про розвиток українського кінематографу свідчить також і те, що самі продюсери почали більше вкладати у кіно. Цього року частка приватних коштів у кіновиробництві вперше перевищила державне фінансування. Серед успіхів також спільні проекти з європейськими країнами та відновлення національної кінокласики.

Українське кіно – не для українського прокату?

У подальших планах Держкіно – представити українське кіно Європі, розповідає Станіслав Притула, начальник управління державного регулювання та реалізації кінопроектів Державної агенції з питань кіно.

«Якщо ми спільно з Міністерством закордонних справ розробимо стратегію, за якою ми будемо рухатись найближчими роками, то ми зможемо популяризувати не лише кінематограф, але й нашу країну, адже футбол закінчився, і нам треба шукати нові інструменти, щоб зацікавити європейців, а також партнерів із країн СНД», – каже він.

Але про презентацію українського кіно на українських екранах також треба подбати, вважають кінокритики. Адже сьогодні 30-відсоткова квота на національний кінопродукт існує лише на папері, кажуть вони. Однак голова Держкіно Катерина Копилова зауважує, що це – умовний показник. Мовляв, якщо у прокаті є 10 українських фільмів на 100 американських, то й квота має бути 10 відсотків, переконує вона.

«Тому скільки вона буде – неважливо. Важливо, що фільм має потрапити у комерційний прокат із двох причин: тому що власниками кінотеатрів так само є українці і розвиток національного кінематографу залежить від стрижня національної свідомості. Тому що, якщо ти гідний називатися українцем, то ти мусиш у своєму бізнесі, у своєму приватному кінотеатрі показати українське кіно», – каже голова Держкіно.

Катерина Копилова також наголошує, що те, який успіх матиме фільм у прокаті, залежить не від квоти, а від того, чи є це кіно глядацьким або фестивальним.

Ці картини могли отримати утричі більше глядачів – Іванов

Журналіст Дмитро Іванов займався просуванням фільмів «Той, хто прошов крізь вогонь» та «Звичайна справа». Він переконаний, що самої лише національної свідомості дистриб’юторів замало – для цього потрібна серйозна державна програма.

«Якби у цих картин був професійний рівень інформаційної підтримки, то вони отримали б удвічі або втричі більшу кількість глядачів. Є декілька надзвичайно серйозних проблем, які не можна вирішити виключно за кошти держави і виключно за кошт продюсерів, це має бути об’єднання національного інтересу у просуванні фільмів», – каже він.

У Держкіно тим часом відзначають «низький рівень» нинішньої кіноосвіти в Україні і пропонують запровадити окрему спеціальність «кінопродюсер».