Київ – 2 квітня у світі відзначають День дитячої книги – це день народження данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Саме завдяки його творам стали виділяти дитячу літературу. Нині дитина є повноцінним читачем. А тому і літературних табу для неї бути не може, переконують письменники. Вони наголошують, що з малюками можна і варто говорити про проблеми насильства або нерівності. Однак українські видавці й досі здебільшого оминають «незручні» теми у дитячій літературі.
Історія дитячої літератури сягає часів Езопових байок та «Іліади» Гомера, констатують експерти. Однак першим дитячим виданням вважають «Маленьку гарненьку кишенькову книжечку», яку 1744 року надрукував британський письменник Джон Ньюбері. А справжньої популярності дитяча книга набула у 19-му столітті, коли у Західній Європі сформувався середній клас і виникла традиція домашнього читання. Відтак дитяча література стала самодостатній явищем, а її видання – комерційною справою.
Рівнозначність дорослої та дитячої книжки світ починає розуміти лише зараз, вважає український поет Іван Андрусяк. Його остання книжка «Вісім днів із життя Бурундука», що потрапила до каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони-2013», розкриває проблеми сучасних школярів. Іван Андрусяк каже, що радиться зі власними дітьми, коли пише, адже ніхто не може розказати про їхні думки й переживання краще, ніж вони самі.
«Діти ростуть, і я з ними росту. Мені хочеться останнім часом говорити з ними про якісь серйозніші, складніші речі, про які в дитячій літературі, можливо, й не прийнято говорити: біль, страх. Але так, щоб це було адекватно для дітей», – розповідає він.
Письменник переконаний, що для дітей заборонених тем не існує. «Тут важливо не «що», а «як». Завжди є та тональність чи ті слова, з якими можна говорити з дитиною про найскладнішу чи найконтраверсійнішу річ», – впевнений Іван Андрусяк.
Якщо пишуть про перше кохання, це вже добре – критик
Два роки тому в Америці англійською мовою вийшла книга Євгенія Єльчина «Сталінський ніс» – для дітей від 12 років. Це історія радянського хлопчика, який переживає жах тоталітарного режиму. У березні цього року книгу переклали і видали у Росії, «Сталінський ніс» одразу набув значного розголосу. Коли ж письменники звернулися до українських видавців із пропозицією зробити подібне видання, ті відмовилися, не захотіли лізти в політику, розповідає Валентина Вздульська, редактор блогу про дитячу літературу «Казкарка».
Це не єдина тема, яку ігнорують видавці. В Україні у топі рейтингів продажів як дитячої, так і дорослої літератури опиняються переважно ті книжки, які несуть позитивний меседж і відволікають від проблем сьогодення, зауважують експерти. У дитячій літературі це, здебільшого, фантастика, фентезі або пригодницькі історичні романи. Говорити з дітьми на теми гендеру, етнічного походження, пробудження статевого потягу або неблагополучних соціальних обставин українці ще не готові, каже Валентина Вздульська.
«Минулого року в Америці нашуміла книжка Жаклін Вудсон про дружбу білої дівчинки і афроамериканки. Одна із дівчат була жертвою насильства від свого батька. Це був вибух в Америці. Але в Україні про це поки що не напишуть. У нас хоча б почали писати про перше кохання, і це вже добре. А такі теми – це біла пляма. Взагалі нам досі бракує урбаністичної прози як такої, в якій би йшлося про українські будні, шкільне життя, про проблеми, з якими наші діти стикаються щодня», – розповідає критик.
Валентина Вздульська вважає, що коли постає питання, яка саме література потрібна дитині, важить, перш за все, не тема, а стиль і врахування психологічних особливостей віку. Яскравий приклад – книга бельгійської авторки Марі Ваббес «Я думав, що ти мій друг» про сексуальне насильство над дітьми. Книга видана у 1999-му і розрахована на дітей від 4 років.
Революційні книги, зніяковілі видавці
Минулого тижня два українських видавництва – «Грані-Т» і «Видавництво Старого Лева» – вперше представили Україну на Міжнародному книжковому ярмарку дитячої книги в Болоньї. Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», каже, що ця поїздка дала їй зрозуміти: українська книга розвивається інакше, ніж європейська.
«Те, що пропонують українські митці, йде від попиту на книги і загального рівня розкутості українського читача. Це не означає, що ми чимось гірші від європейців, просто ми маємо свій інший шлях – на основі традицій та реалістичної естетики. Зараз на світовому ринку є книги, які для нас є революційними. Вони говорять про такі речі, які наразі дорослих українських видавців змушують ніяковіти і червоніти. А європейці мають сміливість говорити про це відверто зі своїми дітьми», – каже видавець.
Мар’яна Савка наголошує, що як в Україні, так і у Європі дитяча книга існує у двох вимірах. Це може бути масова література – недорога, але дуже яскрава і дещо примітивна. Або ж елітна книга, якісна й серйозна. Утім, як видавці, так і критики прогнозують, що «революційні» європейські тенденції в дитячій літературі в Україні з’являться за 10–20 років.
Історія дитячої літератури сягає часів Езопових байок та «Іліади» Гомера, констатують експерти. Однак першим дитячим виданням вважають «Маленьку гарненьку кишенькову книжечку», яку 1744 року надрукував британський письменник Джон Ньюбері. А справжньої популярності дитяча книга набула у 19-му столітті, коли у Західній Європі сформувався середній клас і виникла традиція домашнього читання. Відтак дитяча література стала самодостатній явищем, а її видання – комерційною справою.
Рівнозначність дорослої та дитячої книжки світ починає розуміти лише зараз, вважає український поет Іван Андрусяк. Його остання книжка «Вісім днів із життя Бурундука», що потрапила до каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони-2013», розкриває проблеми сучасних школярів. Іван Андрусяк каже, що радиться зі власними дітьми, коли пише, адже ніхто не може розказати про їхні думки й переживання краще, ніж вони самі.
«Діти ростуть, і я з ними росту. Мені хочеться останнім часом говорити з ними про якісь серйозніші, складніші речі, про які в дитячій літературі, можливо, й не прийнято говорити: біль, страх. Але так, щоб це було адекватно для дітей», – розповідає він.
Письменник переконаний, що для дітей заборонених тем не існує. «Тут важливо не «що», а «як». Завжди є та тональність чи ті слова, з якими можна говорити з дитиною про найскладнішу чи найконтраверсійнішу річ», – впевнений Іван Андрусяк.
Якщо пишуть про перше кохання, це вже добре – критик
Два роки тому в Америці англійською мовою вийшла книга Євгенія Єльчина «Сталінський ніс» – для дітей від 12 років. Це історія радянського хлопчика, який переживає жах тоталітарного режиму. У березні цього року книгу переклали і видали у Росії, «Сталінський ніс» одразу набув значного розголосу. Коли ж письменники звернулися до українських видавців із пропозицією зробити подібне видання, ті відмовилися, не захотіли лізти в політику, розповідає Валентина Вздульська, редактор блогу про дитячу літературу «Казкарка».
Це не єдина тема, яку ігнорують видавці. В Україні у топі рейтингів продажів як дитячої, так і дорослої літератури опиняються переважно ті книжки, які несуть позитивний меседж і відволікають від проблем сьогодення, зауважують експерти. У дитячій літературі це, здебільшого, фантастика, фентезі або пригодницькі історичні романи. Говорити з дітьми на теми гендеру, етнічного походження, пробудження статевого потягу або неблагополучних соціальних обставин українці ще не готові, каже Валентина Вздульська.
У нас хоча б почали писати про перше кохання, і це вже добреВалентина Вздульська
«Минулого року в Америці нашуміла книжка Жаклін Вудсон про дружбу білої дівчинки і афроамериканки. Одна із дівчат була жертвою насильства від свого батька. Це був вибух в Америці. Але в Україні про це поки що не напишуть. У нас хоча б почали писати про перше кохання, і це вже добре. А такі теми – це біла пляма. Взагалі нам досі бракує урбаністичної прози як такої, в якій би йшлося про українські будні, шкільне життя, про проблеми, з якими наші діти стикаються щодня», – розповідає критик.
Валентина Вздульська вважає, що коли постає питання, яка саме література потрібна дитині, важить, перш за все, не тема, а стиль і врахування психологічних особливостей віку. Яскравий приклад – книга бельгійської авторки Марі Ваббес «Я думав, що ти мій друг» про сексуальне насильство над дітьми. Книга видана у 1999-му і розрахована на дітей від 4 років.
Революційні книги, зніяковілі видавці
Минулого тижня два українських видавництва – «Грані-Т» і «Видавництво Старого Лева» – вперше представили Україну на Міжнародному книжковому ярмарку дитячої книги в Болоньї. Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», каже, що ця поїздка дала їй зрозуміти: українська книга розвивається інакше, ніж європейська.
«Те, що пропонують українські митці, йде від попиту на книги і загального рівня розкутості українського читача. Це не означає, що ми чимось гірші від європейців, просто ми маємо свій інший шлях – на основі традицій та реалістичної естетики. Зараз на світовому ринку є книги, які для нас є революційними. Вони говорять про такі речі, які наразі дорослих українських видавців змушують ніяковіти і червоніти. А європейці мають сміливість говорити про це відверто зі своїми дітьми», – каже видавець.
Мар’яна Савка наголошує, що як в Україні, так і у Європі дитяча книга існує у двох вимірах. Це може бути масова література – недорога, але дуже яскрава і дещо примітивна. Або ж елітна книга, якісна й серйозна. Утім, як видавці, так і критики прогнозують, що «революційні» європейські тенденції в дитячій літературі в Україні з’являться за 10–20 років.
