Київ – Володимир Нечипорук, генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week, розповів в ефірі програми «Молодь Плюс» про те, як варто ставитись до моди. На думку генпродюсера UFW, модна індустрія в Україні – це бізнес-галузь, яка швидко розвивається. «Ніхто не скасовував приказку: «Зустрічають за одягом», – нагадує Володимир Нечипорук.
– Незважаючи на «не дуже весняну» погоду, березень виявився багатим на модні події в Україні: нещодавно закінчився Ukrainian Fashion Week, тривають Mercedes-Benz Kyiv Fashion Days…
– Так, ще днями закінчився Харків Fashion Days, в Донецьку також… Тож fashion-проектів вистачає. І слава Богу, що в нас немає дуалізму – наприклад, як у Росії, де є кілька тижнів мод. В нас є один Національний тиждень моди, і є кілька fashion-проектів, що дуже приємно.
Але мода, насправді, – це більш широке поняття, ніж одяг, біжутерія і взуття. Це мода на інновації, технології, вчинки, музику, книжки. І саме на цій ідеологічній платформі вдалося об’єднати колись навколо подіуму багато талановитих людей – художників, музикантів, поетів.
– А якщо говорити саме про одяг – чи важливо українцям вдягатися модно, стильно?
– Поняття «одягатися модно» – це поняття від лукавого, як кажуть. Говорять часто: «головне, щоб зручно». Може, комусь зручно у в’єтнамках, шортах і розтягнутих спортивних штанях ходити на роботу, але це не означає, що це буде модно. Зручно? Мабуть. Але внутрішня свобода і свобода суспільства накладають зобов’язання. Бо, якщо існує робочий дрес-код, то його треба певною мірою дотримуватися. Якщо інує дрес-код походу в театр, то в оперу, мабуть, не дуже гарно приходити в затертих джинсах. Але на рибалку в затертих джинсах − нормально.
Я дуже люблю цитувати Сергія Образцова, був такий великий лялькар. Він колись на запитання «Що таке гарно одягнута людина» відповів: «Ви розумієте, якщо в Большой театр прийде людина у фуфайці, то це буде погано одягнута людина. Якщо на рибалку прийде людина в смокінгу, це теж буде погано одягнута людина. А якщо поміняти їх місцями, то і там, і там вони будуть до місця». Тому модність повинна існувати. Але зараз нема такого вже диктату моди. Ось лише це в тренді, або ось лише такі «must have».
Ну хоча є якась кількість фешн-маніяків, типу «я маю мати цю сумочку і ці чобітки останні». Але чим більше талановитих дизайнерів, тим більший вибір. Хтось любить консерватизм, хтось монохром, хтось мілітарі. Для дизайнера це розширення пропозиції, але нема такого, що модно салатний, міді і накладні кишені. А з прорізними кишенями «ми воювати не дозволимо», як казав один із героїв фільму Ельдара Рязанова.
– А як, на вашу думку, вдягаються українські парламентарі?
– Це теж певний треш – обговорювати, як одягаються парламентарі. Говорити про українських політиків можна годинами… Що стосується чоловіків, то зразу видно: люди купують найдорожче, що є в магазинах. Вони живуть окремим життям зі своїми піджаками. Окремо рухається ну дуже дорогий піджак і окремо народний депутат з неатлетичною фігурою, вдягнений з жахливим несмаком. Слава Богу, хтось вже здогадався взяти стилістів. Принаймні, тепер краватки і сорочки інколи навіть правильно вдягнуті.
Наші парламентські дами… Ну, роками одягатися лише в Chanel… я не дуже знаю багато європейських мільйонерів, які можуть собі дозволити «only Chanel».
Окрім того, що це моветон, це, до того ж, страшенно дорого. І мені дуже прикро, що, маючи можливість купувати Louis Vuitton і Chanel, наші парламентарі не можуть собі дозволити виділити час і прийти до українських дизайнерів. Вони не є такими недоступними. Їх можна знайти і підтримати національного виробника.
Нещодавно я був свідком розмови Ані Бублик (українська дизайнер – ред.) і одного депутата. Вона каже: «Пане, Вам уже час купувати в мене костюми». А він: «Навіщо, в мене їх до біса!». Але ж у Вас марки закордонної. А Ви ж декларуєте, що хочете створити робочі місця… А дизайнер – це не тільки творча одиниця, яка собі творить десь і милується своїми картинами. Це ж десятки робочих місць! За кожним дизайнером стоять конструктори, швачки, продавці, стилісти і так далі. Тому відірвати сідниці і прийти хоча б на показ і порадіти з того, що в нас є, це просто покликання і обов’язок депутата.
– Чи можна говорити про українську моду як про перспективну сферу бізнесу?
– Звичайно, можна. По-перше, про українську моду взагалі треба говорити і визнати, що це категорія європейської цінності. Я розумію наших скептиків, снобів і власників магазинів. Вони не вірили в те, що українські дизайнери – це круто. Їм треба було довідку про це (і бажано з Італії або з Росії). Не питання – ми пішли цим шляхом. Ми почали возити українських дизайнерів на «Who is next», паризьку виставку, в Італію і привозили вже відгуки фахівців, які казали: «Це свіжа думка! Високий фах!». На останньому тижні у нас було багато було гостей з Росії (ми цілеспрямовано орієнтувались на російський ринок).
Тим скептикам, які вважають, що все найкраще – або на захід від Львова, або на схід від Конотопа, я думаю, вже нема чого говорити. Такий потужний фен-портал, як Look At Me, написав величезний матеріал «Чому російська мода має повчитись в української?» – це людяності, професійності і високим вимогам до себе. Українські дизайнери поставили для себе настільки високі планки, що вони можуть у креативності сперечатись із провідними брендами.
Те, що стосується бізнесу, то не все так, на жаль, однозначно, як з креативністю. Є багато факторів, які впливають на це. Дизайнери не встигають розвинутись до бізнес-одиниць. А особливо всіх підрізала криза 2008 року (і не тільки дизайнерів). Вони тільки-тільки готові були зробити другі лінії, які вимагають певною мірою достатньо довгих інвестицій. Це дозволяє зробити більш демократичні ціни – це вже тиражовані колекції. На жаль, тільки півтора-два десятки українських дизайнерів встигли це зробити.
– Як ви оцінюєте те, коли дизайнери запускають другу лінію одягу? Але це могло б наблизити ще більше людей до красивого одягу? У кого з українських дизайнерів вже є друга лінія?
– Ті, хто зробив другі лінії, – це дуже класно і правильно. Це дозволяє більшій кількості українців одягатися в українських дизайнерів. Є кілька міфів. Один з них: «Чому українські дизайнери такі дорогі?». Це ексклюзивні речі. Вони не можуть коштувати дешевше, ніж китайські. Українські дизайнери купують тканини тих самих мануфактур, що Galliano, Cavalli – вони не можуть коштувати дешевше.
Ті, хто встиг запустити ці другі лінії – це Аня Бублик, Андре Тан, – відразу розширили географію продажів. Наприклад, Пустовіт (Лілія Пустовіт – ред.) продається в Лондоні, Токіо, Сеулі, Москві, Санкт-Петербурзі, по Україні – майже у всіх містах. Але при цьому в неї більше продажів в Росії, аніж в Україні.
Я понад 10 років вів бесіди з власником однієї з торговельних мереж на тему: «Візьми до своїх брендів ще й наших дизайнерів (Пустовіт уже продавалася в Лондоні, в Мілані, Dolce & Gabbana взяли її в свій найбільший мегастор). Якщо вони роблять бізнес на Пустовіт, то чому ти не можеш? Я ж не кажу меценатствувати чи робити щось з патріотичних міркувань. Це ж бізнес! Вони заробляють». Тільки два останні роки Ліля почала продаватися в Україні.
Бублик і Подолян (Володимир Подолян – ред.) зараз дуже успішно продаються в Сполучених Штатах. Це не зовсім другі лінії, але це вже тиражовані колекції. Американський ринок потребує більш тиражних і технологічних речей. За океан ексклюзиву не навозишся. Їздити на примірки буде дуже дорого.
– Такі заходи, як Ukrainan Fashion Week – це більше бізнес-форум українських дизайнерів, чи це захід для популяризації української моди?
– Ukrainan Fashion Week створені за стандартами. Нам колись поталанило – ми, коли придумували UFW, отримали положення про тижні прет-а-порте з Паризької палати моди і за цими принципами його будували. Це професійна акція створена за європейськими стандартами тижнів прет-а-порте, яка ставить на меті розвиток вітчизняної індустрії моди. Це означає, що вона знайомить з новинками майбутніх сезонів. Ми у березні показали колекції осінь/зима 2013–2014. Це могли подивитися баєри, могли подивитись модні критики, могли подивитись клієнти тих дизайнерів, з якими вони працюють. Це не розвага, це не просто івент. Це розвиток індустрії.
На жаль, у нас ця ілюзія, що ми зробимо революцію і збудуємо цю індустрію, не відбулась. І слава Богу! Ми еволюційно рухаємось вперед.
Скажімо, у комерційних дизайнерів у міжсезоння (між жовтнем і березнем) обсяг продажів зростає на 30–40%. Це, в принципі, можна розцінювати як швидко зростаючу галузь.
– На скільки українці готові сприймати високу моду (якщо ми говоримо не про prêt-à-porter, а про haute couture)?
– Ніяк не готові. І слава Богу! Бо високої моди в світі є аж цілий тиждень haute couture в Парижі, де основними покупцями є арабські шейхи. Це страшенно складні дорогі речі (за нашими цінами взагалі фантастичні). Їх можна порівняти з вартістю однокімнатної квартири в Києві. Сукні там дорогі, дуже дорогі і фантастично дорогі.
Тижні haute couture спрямовані на пропаганду мистецтва. Кутюр’є самореалізуються.
Є певний прошарок, який цим користується. Це або шейхи, або голлівудські зірки, які навіть не купують, а беруть напрокат, щоб похизуватися на червоній доріжці на «Оскарі» чи «Золотому глобусі».
Але це розвиває цілу індустрію. Завдяки тому, що Dior показує колекцію haute couture, я в Сеулі бачив палички Dior. Мабуть, корейці купують ці палички не тому, що вони зручні і підвищують смакові якості рису, а тому, що це Dior.
– Як би ви порадили українцям ставитись до таких подій, як Ukrainan Fashion Week? Варто брати якісь поради, наслідувати, якісь елементи?
– Завжди треба всьому вчитись. Людям заможним і дуже зайнятим я б дуже радив звертатися до персональних шоперів, стилістів. Це ж прекрасно, що одна людина чудово розуміється на фінансах, а інша навчилася тому, як треба розвивати смак. Тому треба звертатись і купувати ці послуги, щоб виглядати пристойно.
Ніхто не скасовував приказку: «Зустрічають за одягом». Це потім, коли ви матимете щастя поспілкуватися з генієм годину, ви буде проводити його «за розумом», але ж зустрінете його за тим, як він одягнений.
– Незважаючи на «не дуже весняну» погоду, березень виявився багатим на модні події в Україні: нещодавно закінчився Ukrainian Fashion Week, тривають Mercedes-Benz Kyiv Fashion Days…
– Так, ще днями закінчився Харків Fashion Days, в Донецьку також… Тож fashion-проектів вистачає. І слава Богу, що в нас немає дуалізму – наприклад, як у Росії, де є кілька тижнів мод. В нас є один Національний тиждень моди, і є кілька fashion-проектів, що дуже приємно.
Але мода, насправді, – це більш широке поняття, ніж одяг, біжутерія і взуття. Це мода на інновації, технології, вчинки, музику, книжки. І саме на цій ідеологічній платформі вдалося об’єднати колись навколо подіуму багато талановитих людей – художників, музикантів, поетів.
– А якщо говорити саме про одяг – чи важливо українцям вдягатися модно, стильно?
Поняття «одягатися модно» – це поняття від лукавого
– Поняття «одягатися модно» – це поняття від лукавого, як кажуть. Говорять часто: «головне, щоб зручно». Може, комусь зручно у в’єтнамках, шортах і розтягнутих спортивних штанях ходити на роботу, але це не означає, що це буде модно. Зручно? Мабуть. Але внутрішня свобода і свобода суспільства накладають зобов’язання. Бо, якщо існує робочий дрес-код, то його треба певною мірою дотримуватися. Якщо інує дрес-код походу в театр, то в оперу, мабуть, не дуже гарно приходити в затертих джинсах. Але на рибалку в затертих джинсах − нормально.
Я дуже люблю цитувати Сергія Образцова, був такий великий лялькар. Він колись на запитання «Що таке гарно одягнута людина» відповів: «Ви розумієте, якщо в Большой театр прийде людина у фуфайці, то це буде погано одягнута людина. Якщо на рибалку прийде людина в смокінгу, це теж буде погано одягнута людина. А якщо поміняти їх місцями, то і там, і там вони будуть до місця». Тому модність повинна існувати. Але зараз нема такого вже диктату моди. Ось лише це в тренді, або ось лише такі «must have».
Ну хоча є якась кількість фешн-маніяків, типу «я маю мати цю сумочку і ці чобітки останні». Але чим більше талановитих дизайнерів, тим більший вибір. Хтось любить консерватизм, хтось монохром, хтось мілітарі. Для дизайнера це розширення пропозиції, але нема такого, що модно салатний, міді і накладні кишені. А з прорізними кишенями «ми воювати не дозволимо», як казав один із героїв фільму Ельдара Рязанова.
– А як, на вашу думку, вдягаються українські парламентарі?
Вони живуть окремим життям зі своїми піджаками. Окремо рухається ну дуже дорогий піджак і окремо народний депутат з неатлетичною фігурою, вдягнений з жахливим несмаком
– Це теж певний треш – обговорювати, як одягаються парламентарі. Говорити про українських політиків можна годинами… Що стосується чоловіків, то зразу видно: люди купують найдорожче, що є в магазинах. Вони живуть окремим життям зі своїми піджаками. Окремо рухається ну дуже дорогий піджак і окремо народний депутат з неатлетичною фігурою, вдягнений з жахливим несмаком. Слава Богу, хтось вже здогадався взяти стилістів. Принаймні, тепер краватки і сорочки інколи навіть правильно вдягнуті.
Наші парламентські дами… Ну, роками одягатися лише в Chanel… я не дуже знаю багато європейських мільйонерів, які можуть собі дозволити «only Chanel».
Прикро, що, маючи можливість купувати Louis Vuitton і Chanel, наші парламентарі не можуть собі дозволити виділити час і прийти до українських дизайнерів
Окрім того, що це моветон, це, до того ж, страшенно дорого. І мені дуже прикро, що, маючи можливість купувати Louis Vuitton і Chanel, наші парламентарі не можуть собі дозволити виділити час і прийти до українських дизайнерів. Вони не є такими недоступними. Їх можна знайти і підтримати національного виробника.
Нещодавно я був свідком розмови Ані Бублик (українська дизайнер – ред.) і одного депутата. Вона каже: «Пане, Вам уже час купувати в мене костюми». А він: «Навіщо, в мене їх до біса!». Але ж у Вас марки закордонної. А Ви ж декларуєте, що хочете створити робочі місця… А дизайнер – це не тільки творча одиниця, яка собі творить десь і милується своїми картинами. Це ж десятки робочих місць! За кожним дизайнером стоять конструктори, швачки, продавці, стилісти і так далі. Тому відірвати сідниці і прийти хоча б на показ і порадіти з того, що в нас є, це просто покликання і обов’язок депутата.
Відірвати сідниці і прийти хоча б на показ і порадіти з того, що в нас є, це просто покликання і обов’язок депутата
– Чи можна говорити про українську моду як про перспективну сферу бізнесу?
– Звичайно, можна. По-перше, про українську моду взагалі треба говорити і визнати, що це категорія європейської цінності. Я розумію наших скептиків, снобів і власників магазинів. Вони не вірили в те, що українські дизайнери – це круто. Їм треба було довідку про це (і бажано з Італії або з Росії). Не питання – ми пішли цим шляхом. Ми почали возити українських дизайнерів на «Who is next», паризьку виставку, в Італію і привозили вже відгуки фахівців, які казали: «Це свіжа думка! Високий фах!». На останньому тижні у нас було багато було гостей з Росії (ми цілеспрямовано орієнтувались на російський ринок).
Тим скептикам, які вважають, що все найкраще – або на захід від Львова, або на схід від Конотопа, я думаю, вже нема чого говорити. Такий потужний фен-портал, як Look At Me, написав величезний матеріал «Чому російська мода має повчитись в української?» – це людяності, професійності і високим вимогам до себе. Українські дизайнери поставили для себе настільки високі планки, що вони можуть у креативності сперечатись із провідними брендами.
Українські дизайнери поставили для себе настільки високі планки, що вони можуть у креативності сперечатись із провідними брендами
Те, що стосується бізнесу, то не все так, на жаль, однозначно, як з креативністю. Є багато факторів, які впливають на це. Дизайнери не встигають розвинутись до бізнес-одиниць. А особливо всіх підрізала криза 2008 року (і не тільки дизайнерів). Вони тільки-тільки готові були зробити другі лінії, які вимагають певною мірою достатньо довгих інвестицій. Це дозволяє зробити більш демократичні ціни – це вже тиражовані колекції. На жаль, тільки півтора-два десятки українських дизайнерів встигли це зробити.
– Як ви оцінюєте те, коли дизайнери запускають другу лінію одягу? Але це могло б наблизити ще більше людей до красивого одягу? У кого з українських дизайнерів вже є друга лінія?
Українські дизайнери купують тканини тих самих мануфактур, що Galliano, Cavalli – вони не можуть коштувати дешевше
– Ті, хто зробив другі лінії, – це дуже класно і правильно. Це дозволяє більшій кількості українців одягатися в українських дизайнерів. Є кілька міфів. Один з них: «Чому українські дизайнери такі дорогі?». Це ексклюзивні речі. Вони не можуть коштувати дешевше, ніж китайські. Українські дизайнери купують тканини тих самих мануфактур, що Galliano, Cavalli – вони не можуть коштувати дешевше.
Ті, хто встиг запустити ці другі лінії – це Аня Бублик, Андре Тан, – відразу розширили географію продажів. Наприклад, Пустовіт (Лілія Пустовіт – ред.) продається в Лондоні, Токіо, Сеулі, Москві, Санкт-Петербурзі, по Україні – майже у всіх містах. Але при цьому в неї більше продажів в Росії, аніж в Україні.
Я понад 10 років вів бесіди з власником однієї з торговельних мереж на тему: «Візьми до своїх брендів ще й наших дизайнерів (Пустовіт уже продавалася в Лондоні, в Мілані, Dolce & Gabbana взяли її в свій найбільший мегастор). Якщо вони роблять бізнес на Пустовіт, то чому ти не можеш? Я ж не кажу меценатствувати чи робити щось з патріотичних міркувань. Це ж бізнес! Вони заробляють». Тільки два останні роки Ліля почала продаватися в Україні.
Бублик і Подолян (Володимир Подолян – ред.) зараз дуже успішно продаються в Сполучених Штатах. Це не зовсім другі лінії, але це вже тиражовані колекції. Американський ринок потребує більш тиражних і технологічних речей. За океан ексклюзиву не навозишся. Їздити на примірки буде дуже дорого.
– Такі заходи, як Ukrainan Fashion Week – це більше бізнес-форум українських дизайнерів, чи це захід для популяризації української моди?
– Ukrainan Fashion Week створені за стандартами. Нам колись поталанило – ми, коли придумували UFW, отримали положення про тижні прет-а-порте з Паризької палати моди і за цими принципами його будували. Це професійна акція створена за європейськими стандартами тижнів прет-а-порте, яка ставить на меті розвиток вітчизняної індустрії моди. Це означає, що вона знайомить з новинками майбутніх сезонів. Ми у березні показали колекції осінь/зима 2013–2014. Це могли подивитися баєри, могли подивитись модні критики, могли подивитись клієнти тих дизайнерів, з якими вони працюють. Це не розвага, це не просто івент. Це розвиток індустрії.
На жаль, у нас ця ілюзія, що ми зробимо революцію і збудуємо цю індустрію, не відбулась. І слава Богу! Ми еволюційно рухаємось вперед.
Скажімо, у комерційних дизайнерів у міжсезоння (між жовтнем і березнем) обсяг продажів зростає на 30–40%. Це, в принципі, можна розцінювати як швидко зростаючу галузь.
Тижні haute couture спрямовані на пропаганду мистецтва
– На скільки українці готові сприймати високу моду (якщо ми говоримо не про prêt-à-porter, а про haute couture)?
– Ніяк не готові. І слава Богу! Бо високої моди в світі є аж цілий тиждень haute couture в Парижі, де основними покупцями є арабські шейхи. Це страшенно складні дорогі речі (за нашими цінами взагалі фантастичні). Їх можна порівняти з вартістю однокімнатної квартири в Києві. Сукні там дорогі, дуже дорогі і фантастично дорогі.
Тижні haute couture спрямовані на пропаганду мистецтва. Кутюр’є самореалізуються.
Є певний прошарок, який цим користується. Це або шейхи, або голлівудські зірки, які навіть не купують, а беруть напрокат, щоб похизуватися на червоній доріжці на «Оскарі» чи «Золотому глобусі».
Але це розвиває цілу індустрію. Завдяки тому, що Dior показує колекцію haute couture, я в Сеулі бачив палички Dior. Мабуть, корейці купують ці палички не тому, що вони зручні і підвищують смакові якості рису, а тому, що це Dior.
– Як би ви порадили українцям ставитись до таких подій, як Ukrainan Fashion Week? Варто брати якісь поради, наслідувати, якісь елементи?
Ніхто не скасовував приказку: «Зустрічають за одягом»
– Завжди треба всьому вчитись. Людям заможним і дуже зайнятим я б дуже радив звертатися до персональних шоперів, стилістів. Це ж прекрасно, що одна людина чудово розуміється на фінансах, а інша навчилася тому, як треба розвивати смак. Тому треба звертатись і купувати ці послуги, щоб виглядати пристойно.
Ніхто не скасовував приказку: «Зустрічають за одягом». Це потім, коли ви матимете щастя поспілкуватися з генієм годину, ви буде проводити його «за розумом», але ж зустрінете його за тим, як він одягнений.
