Івано-Франківськ – В ефірі Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина» провели телемарафон «Жити і вірити» – для збору коштів на створення першого в Україні дитячого хоспісного відділення. Сюжети про невиліковно хворих чергувалися з міркуваннями фахівців і просто небайдужих людей про милосердя, проблеми хоспісної і паліативної допомоги, перспективи створення на Прикарпатті хоспісних відділень при районних лікарнях, виїзного консультативного відділення «Хоспіс вдома». Водночас хотіли ознайомити якомога більше людей із так званою «милосердною медициною».
Півроку тому батька івано-франківчанки Оксани прооперували. Задля догляду за ним вона спершу змушена була брати відпустку, відпрошуватися з роботи, а потім і звільнитися. Найважче ж було бачити, як тато мучиться від болю. Від дільничного лікаря дізналася про хоспіс – лікувальний заклад для невиліковно хворих у термінальних стадіях.
«Ми вдома не могли ради дати: батько дуже важкий. Такий біль – а вдома ми нічого не могли зробити. Не їв, тільки пив. Швидку викликали, медсестри кололи. Я спала на підлозі, бо вночі треба ставати. Якби не цей хоспіс, ми б, певно, взагалі пропали», – зі сльозами розповідає Оксана.
Якісне життя до останньої хвилини
Івано-Франківський хоспіс запрацював 16 років тому, другим в Україні. Створювала його, а потім довгий час була головним лікарем Людмила Андріїшин – тепер обласний спеціаліст із паліативної і хоспісної допомоги департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської обласної держадміністрації. Вона наголошує, що це лікувальний заклад, де надають не лише медичну допомогу, а і психологічну, і духовну – є свій капелан. Людмила Андріїшин зізнається, що деякі стереотипи дотепер не подолані.
«16 років працюємо, та однаково ще не всі розуміють, що це. І коли дзвонять та кажуть: «Ми хотіли б до вас помістити». Я поправляю: «Госпіталізувати». Ми все-таки медико-соціальний, іншого типу, але в першу чергу – лікувальний заклад. Хтось думав, що це для багатих людей, які будуть поміщати своїх стариків. Хтось думав, що це для одиноких перестарілих чи бомжів. До сьогодні всім кажу і медикам пояснюю: це заклад для хворих людей. Коли хвороба забирає життя, то це життя має бути, наскільки реально можливо, повноцінним і якісним до останньої хвилини», – говорить Людмила Андріїшин.
Розширити допомогу – відділення в районах, дитячий хоспіс, виїзні консультації
Паліативної допомоги в останній період життя, як підрахували фахівці за спеціальною методикою, потребує близько 7 тисяч прикарпатців. За рік у хоспісі лікується до 300 хворих. 30 ліжок – замало. Існує черга, дехто помирає, не дочекавшись госпіталізації. На Івано-Франківщині вирішили створювати хоспісні відділення при районних лікарнях, три – у Ланчині, Маріямполі і Чорнолізцях – уже відкрили, будуть і в інших. Створюють також виїзне консультативне відділення «Хоспіс вдома», яке до лютого фінансувалося завдяки грантові Міжнародного благодійного фонду «Відродження», а тепер утримуватиметься за кошти місцевих бюджетів.
Вперше в Україні буде створене дитяче хоспісне відділення на базі Надвірнянського будинку дитини. Наразі на 15 ліжок, хоча на рік такої допомоги потребує 300 маленьких пацієнтів. Тут будуть створені необхідні умови для лікування, психологічної та духовної підтримки і дітей, і батьків, запевняє заступник директора департаменту охорони здоров’я обласної держадміністрації Зоя Ціхонь.
«Найголовніше – ми не роз’єднуємо маму і дитину у хоспісі. Якщо мама має бажання бути там, чи будь-хто з членів родити хоче бути з дитиною там, сподіваюсь, що ми надамо таку можливість. Власне, для цього і створюється цей заклад – заклад захисту від тих болючих проблем, з якими людина стикається сам на сам», – каже Зоя Ціхонь.
Той, хто дає, – наповнює не руку, а серце
Кошти, зібрані під час телемарафону, підуть на облаштування дитячого хоспісного відділення в Надвірні. Вони надходять на рахунок благодійного фонду допомоги невиліковно хворим «Мати Тереза».
Вже за день до ефіру зібрали понад 185 тисяч гривень. Але організатори акції розраховують не лише на грошову допомогу. Хочуть, щоб якомога більше людей зрозуміли, що таке хоспіс, стали волонтерами, підтримували у різний спосіб: ремонтами чи продуктами, спілкуванням із хворими чи їхніми родинами, бо «кожний має право відійти в інший світ у любові».
Півроку тому батька івано-франківчанки Оксани прооперували. Задля догляду за ним вона спершу змушена була брати відпустку, відпрошуватися з роботи, а потім і звільнитися. Найважче ж було бачити, як тато мучиться від болю. Від дільничного лікаря дізналася про хоспіс – лікувальний заклад для невиліковно хворих у термінальних стадіях.
«Ми вдома не могли ради дати: батько дуже важкий. Такий біль – а вдома ми нічого не могли зробити. Не їв, тільки пив. Швидку викликали, медсестри кололи. Я спала на підлозі, бо вночі треба ставати. Якби не цей хоспіс, ми б, певно, взагалі пропали», – зі сльозами розповідає Оксана.
Якісне життя до останньої хвилини
Івано-Франківський хоспіс запрацював 16 років тому, другим в Україні. Створювала його, а потім довгий час була головним лікарем Людмила Андріїшин – тепер обласний спеціаліст із паліативної і хоспісної допомоги департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської обласної держадміністрації. Вона наголошує, що це лікувальний заклад, де надають не лише медичну допомогу, а і психологічну, і духовну – є свій капелан. Людмила Андріїшин зізнається, що деякі стереотипи дотепер не подолані.
«16 років працюємо, та однаково ще не всі розуміють, що це. І коли дзвонять та кажуть: «Ми хотіли б до вас помістити». Я поправляю: «Госпіталізувати». Ми все-таки медико-соціальний, іншого типу, але в першу чергу – лікувальний заклад. Хтось думав, що це для багатих людей, які будуть поміщати своїх стариків. Хтось думав, що це для одиноких перестарілих чи бомжів. До сьогодні всім кажу і медикам пояснюю: це заклад для хворих людей. Коли хвороба забирає життя, то це життя має бути, наскільки реально можливо, повноцінним і якісним до останньої хвилини», – говорить Людмила Андріїшин.
Розширити допомогу – відділення в районах, дитячий хоспіс, виїзні консультації
Паліативної допомоги в останній період життя, як підрахували фахівці за спеціальною методикою, потребує близько 7 тисяч прикарпатців. За рік у хоспісі лікується до 300 хворих. 30 ліжок – замало. Існує черга, дехто помирає, не дочекавшись госпіталізації. На Івано-Франківщині вирішили створювати хоспісні відділення при районних лікарнях, три – у Ланчині, Маріямполі і Чорнолізцях – уже відкрили, будуть і в інших. Створюють також виїзне консультативне відділення «Хоспіс вдома», яке до лютого фінансувалося завдяки грантові Міжнародного благодійного фонду «Відродження», а тепер утримуватиметься за кошти місцевих бюджетів.
Вперше в Україні буде створене дитяче хоспісне відділення на базі Надвірнянського будинку дитини. Наразі на 15 ліжок, хоча на рік такої допомоги потребує 300 маленьких пацієнтів. Тут будуть створені необхідні умови для лікування, психологічної та духовної підтримки і дітей, і батьків, запевняє заступник директора департаменту охорони здоров’я обласної держадміністрації Зоя Ціхонь.
«Найголовніше – ми не роз’єднуємо маму і дитину у хоспісі. Якщо мама має бажання бути там, чи будь-хто з членів родити хоче бути з дитиною там, сподіваюсь, що ми надамо таку можливість. Власне, для цього і створюється цей заклад – заклад захисту від тих болючих проблем, з якими людина стикається сам на сам», – каже Зоя Ціхонь.
Той, хто дає, – наповнює не руку, а серце
Кошти, зібрані під час телемарафону, підуть на облаштування дитячого хоспісного відділення в Надвірні. Вони надходять на рахунок благодійного фонду допомоги невиліковно хворим «Мати Тереза».
Вже за день до ефіру зібрали понад 185 тисяч гривень. Але організатори акції розраховують не лише на грошову допомогу. Хочуть, щоб якомога більше людей зрозуміли, що таке хоспіс, стали волонтерами, підтримували у різний спосіб: ремонтами чи продуктами, спілкуванням із хворими чи їхніми родинами, бо «кожний має право відійти в інший світ у любові».
