Під час останньої війни в Іраку Україна мала там третій найбільший контингент вояків – після американського і британського. Цьому передувало різке погіршення відносин між Україною та Заходом, коли з’явилися підозри, що українська влада, всупереч міжнародному ембарго, схвалила продаж зброї режимові Саддама Хусейна. Після вторгнення 10 років тому «Кольчуг» в Іраку не знайшли, принаймні офіційно про це не оголошували. У цій війні загинули 18 українських солдатів. Якою була ціна іракської кампанії для України?
19 березня 2003 року представники парламентської більшості на зустрічі з президентом Леонідом Кучмою підтримали, а згодом і проголосували за те, щоб направити до сусіднього з Іраком Кувейту батальйон хімічного та бактеріологічного захисту населення. Це було за лічені години до вторгнення міжнародної коаліції, яка підозрювала, що Ірак має зброю масового знищення.
Але підготовка до іракської війни, ймовірно, почалася для України ще до того. У 2002 році Сполучені Штати і Велика Британія вимагали розслідувати дані майора Миколи Мельниченка про те, що тодішній президент України схвалив продаж до Іраку трьох радіолокаційних станцій «Кольчуга». У записах екс-охоронця йшлося про те, що Кучма нібито підтримав таємну угоду на 100 мільйонів доларів під час розмови з генеральним директором «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим, який згодом загинув в автокатастрофі.
Українська влада все заперечувала і пустила до Києва західних інспекторів. Тим не менше, на думку оглядачів, саме цей скандал підштовхнув Леоніда Кучму направити навесні, десять років тому, батальйон українців до Кувейту, а влітку і цілу бригаду (понад півтори тисячі осіб) до Іраку.
У березні 2003 року, коли перші українські солдати вирушали до Перської затоки, їхні родичі у Львові говорили кореспондентові Радіо Свобода, що виступають проти участі України в операції: «Тільки Верховна Рада і Кучма вирішили відправку наших дітей. Тому що ні одної матері тут нема і батька, які б хотіли, щоб та дитина поїхала. Дайте мені його зараз. і я його вже забираю з собою!»
Українська мова згодилася і в Іраку
Підполковник Влад Волошин також тоді поїхав до Кувейту, а згодом півроку прослужив в Іраку як військовий журналіст. Сьогодні він сприймає цей час як найкращий у своїй кар’єрі, а для України бачить передовсім позитивний досвід від участі у міжнародній коаліції.
«Найбільше мені запам’ятався марш на нашій техніці 800 кілометрів під час іракської спеки в серпні, це було, коли близько 60 градусів і, звичайно, люди не витримували, деякі отримували теплові удари. Але люди отримували завдання і вони їх виконували, як справжні військові», – згадує підполковник.
Волошин згадує і про те, як українці спілкувалися під час радіопереговорів в Іраку лише українською мовою, щоб уникнути прослуховування: «Російську мову багато хто знав, багато іракців навчалися в російських вишах. Для того, щоб якось убезпечити себе, спілкувалися українською мовою».
Опосередковано тодішня присутність українців в Іраку допомогла поліпшити відносини Києва з Багдадом, вважає віце-президент Центру близькосхідних досліджень у Києві Олександр Богомолов.
«Іракці взагалі ставляться позитивно до України в цілому. І, мабуть, у тому числі внаслідок достатньо успішної і мирної і позитивної присутності української у свій час військової. Український сектор був чи не найбезпечнішим серед усіх секторів. Українська військова адміністрація дуже вдало налагодила співпрацю з місцевою стороною», – зауважує експерт.
Іракська війна забрала життя 18 українців (ще понад 40 було поранено), і була непопулярною в народі. Виведення вояків з Іраку було одним із головних гасел передвиборчої кампанії Віктора Ющенка, яке він виконав як президент у 2005 році.
Де ж «Кольчуги»?
Стосовно ж українських «Кольчуг» в Іраку, то і досі кожен має свою версію. Тодішній посол США в Україні Джон Гербст заявив в ефірі Радіо Свобода у 2005 році: «Ми ніколи не заявляли, буцімто знаємо напевне, що Саддам Хусейн отримав «Кольчугу» чи технологію для виробництва «Кольчуги». Ми знаємо, що було рішення ухвалене, але це не означає, що вони були доставлені туди».
Натомість Микола Мельниченко наполягає, що «Кольчуги» таки знайшли в Іраку, які там нібито перетворилися на металобрухт, але про це все, мовляв, вирішили не говорити, бо американці пішли на угоду з Кучмою.
А вже сам екс-президент називає цю історію нічим іншим, як фальсифікацією, бо американцям, за його словами, «було вигідно шукати ворога» перед вторгненням до Іраку.
19 березня 2003 року представники парламентської більшості на зустрічі з президентом Леонідом Кучмою підтримали, а згодом і проголосували за те, щоб направити до сусіднього з Іраком Кувейту батальйон хімічного та бактеріологічного захисту населення. Це було за лічені години до вторгнення міжнародної коаліції, яка підозрювала, що Ірак має зброю масового знищення.
Але підготовка до іракської війни, ймовірно, почалася для України ще до того. У 2002 році Сполучені Штати і Велика Британія вимагали розслідувати дані майора Миколи Мельниченка про те, що тодішній президент України схвалив продаж до Іраку трьох радіолокаційних станцій «Кольчуга». У записах екс-охоронця йшлося про те, що Кучма нібито підтримав таємну угоду на 100 мільйонів доларів під час розмови з генеральним директором «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим, який згодом загинув в автокатастрофі.
Українська влада все заперечувала і пустила до Києва західних інспекторів. Тим не менше, на думку оглядачів, саме цей скандал підштовхнув Леоніда Кучму направити навесні, десять років тому, батальйон українців до Кувейту, а влітку і цілу бригаду (понад півтори тисячі осіб) до Іраку.
У березні 2003 року, коли перші українські солдати вирушали до Перської затоки, їхні родичі у Львові говорили кореспондентові Радіо Свобода, що виступають проти участі України в операції: «Тільки Верховна Рада і Кучма вирішили відправку наших дітей. Тому що ні одної матері тут нема і батька, які б хотіли, щоб та дитина поїхала. Дайте мені його зараз. і я його вже забираю з собою!»
Українська мова згодилася і в Іраку
Підполковник Влад Волошин також тоді поїхав до Кувейту, а згодом півроку прослужив в Іраку як військовий журналіст. Сьогодні він сприймає цей час як найкращий у своїй кар’єрі, а для України бачить передовсім позитивний досвід від участі у міжнародній коаліції.
«Найбільше мені запам’ятався марш на нашій техніці 800 кілометрів під час іракської спеки в серпні, це було, коли близько 60 градусів і, звичайно, люди не витримували, деякі отримували теплові удари. Але люди отримували завдання і вони їх виконували, як справжні військові», – згадує підполковник.
Волошин згадує і про те, як українці спілкувалися під час радіопереговорів в Іраку лише українською мовою, щоб уникнути прослуховування: «Російську мову багато хто знав, багато іракців навчалися в російських вишах. Для того, щоб якось убезпечити себе, спілкувалися українською мовою».
Опосередковано тодішня присутність українців в Іраку допомогла поліпшити відносини Києва з Багдадом, вважає віце-президент Центру близькосхідних досліджень у Києві Олександр Богомолов.
«Іракці взагалі ставляться позитивно до України в цілому. І, мабуть, у тому числі внаслідок достатньо успішної і мирної і позитивної присутності української у свій час військової. Український сектор був чи не найбезпечнішим серед усіх секторів. Українська військова адміністрація дуже вдало налагодила співпрацю з місцевою стороною», – зауважує експерт.
Іракська війна забрала життя 18 українців (ще понад 40 було поранено), і була непопулярною в народі. Виведення вояків з Іраку було одним із головних гасел передвиборчої кампанії Віктора Ющенка, яке він виконав як президент у 2005 році.
Де ж «Кольчуги»?
Стосовно ж українських «Кольчуг» в Іраку, то і досі кожен має свою версію. Тодішній посол США в Україні Джон Гербст заявив в ефірі Радіо Свобода у 2005 році: «Ми ніколи не заявляли, буцімто знаємо напевне, що Саддам Хусейн отримав «Кольчугу» чи технологію для виробництва «Кольчуги». Ми знаємо, що було рішення ухвалене, але це не означає, що вони були доставлені туди».
Натомість Микола Мельниченко наполягає, що «Кольчуги» таки знайшли в Іраку, які там нібито перетворилися на металобрухт, але про це все, мовляв, вирішили не говорити, бо американці пішли на угоду з Кучмою.
А вже сам екс-президент називає цю історію нічим іншим, як фальсифікацією, бо американцям, за його словами, «було вигідно шукати ворога» перед вторгненням до Іраку.
