Львів – Цього року виповнюється 70 років від часу українсько-польського конфлікту на Волині. У Польщі та Україні по-різному інтерпретують події 1943–1944 років, де потерпіло мирне населення. Намагання Української греко-католицької і Римо-католицької церков у справі Волинської трагедії зробити спільну заяву до вірних зазнало невдачі.
УГКЦ і РКЦ намагалися зробити спільну заяву, але не вдалося виробити «єдиної позиції» у тексті до вірних обох церков, пояснив митрополит Львівський Мечислав Мокшицький. Архієпископ зауважив, що в Україні мало говорять про події на Волині.
Останні десять років 11 липня вшановують жертв польсько-українського конфлікту. Приводом стало те, що цього дня у 1943 році відбулась масова атака українських повстанців на польські села. Серед знищених був Порицьк – нинішня Павлівка, де й відбувається щорічне вшанування.
Утім, масові вбивства поляків на Волині розпочались ще у 1939 році під покровом радянської влади, якій було вигідно, що бандитські угруповання, так званий люмпен, грабував і вбивав заможних поляків. Тоді на Волині поляки були у меншості, десь у співвідношенні до українців – один до семи. На Волині у роки війни домінувала Автокефальна українська православна церква. Попри те, що Волинь не була теренами греко-католиків і для українських селян Волині провідник вірних Андрей Шептицький не був авторитетом, митрополит реагував на ворожнечу між поляками і українцями.
Приватне листування про волинські події
У Центральному державному історичному архіві України у Львові збереглося кілька листів митрополита до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, датованих 1941 і 1943 роками, розповідає науковий працівник архіву, упорядник збірників документів і матеріалів про митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова.
«Дивовижно, що митрополита Андрея Шептицького звинувачують у вбивствах на Волині. Чи він був відповідальний за ці події? Звісно, що ні. Але йому боліло вбивство, як таке. Як тільки він чув, що це відбувається на Волині, він виступив в обороні покривджених. Митрополит звернувся до свого співбрата, до архієпископа Болеслава Твардовського з проханням написати пастирські листи з осудженням убивств, які відбуваються на Волині, і говорив, що ці листи помістить в українських часописах. На жаль, таких пастирських листів зі сторони польського римо-католицького єпископату з осудженням убивства не було», – каже Оксана Гайова.
Митрополит не міг у 1941 чи в 1943 році відвідати Волинь, не лише з огляду на війну, але й на стан здоров’я. Відомо, що від 1934 року, з дозволу Апостольської столиці, він мав право відправляти службу сидячи, бо у нього були хворі ноги. Втім, слуга Божий Шептицький досконало володів інформацією і бажав знайти правду. А тому писав до архієпископа Болеслава Твардовського ще у 1941 році, що в хаосі тодішньої хвилі нагору вийшли всі найгірші елементи.
«У статистиці вбивств, вважаю, дуже поважне місце займають грабункові вбивства… Безкарно діють у краю більшовики-партизани, агітатори польських революційних організацій Варшави… Правдоподібно, в багатьох випадках діють особисті порахунки… Є в краю банди різних дезертирів, і всюди маса звироднілих одиниць-садистів, які потребують людської крові», – писав він.
Ці найгірші елементи були вигідні тодішній радянській владі, якій треба було позбутись заможних поляків. Митрополит Андрей пише, що не можна звинувачувати у грабунках і вбивствах лише українців. «А що сказати про шереги забитих українців і що сказати про поляків, які виступають під фірмою volksdeutscherow і де тільки можуть нищать український елемент».
Шептицький писав про передумови трагедії на Волині
Митрополит ще у 1941 році писав про передумови, які й призвели до жахливого кровопролитного конфлікту між поляками й українцями у 1943 році. А це, зокрема, масові вбивства українців на Холмщині, в околицях Лежайська і на Волині. У листі 15 серпня 1943 року митрополит Шептицький просив польських єпископів написати пастирські листи, які б «осуджували і перестерігали перед ненавистю українського народу».
«У хвилях, коли в 1930 році життя і майно українців було наречене на шалену, проваджену урядом акцію, так звану пацифікацію, коли в 1939 році, кілька місяців перед війною, збройні відділи, може, перебрані в мундири польських солдатів, і, може, тільки перебрані в мундири польських офіцерів, грабували українські села, знущалися над людьми і не одного українця замордували…», – писав він.
Митрополит Шептицький просив, щоб його пастирські листи розмістила Gazeta Lwowska у польському перекладі. Писав глава УГКЦ Андрей Шептицький і про акти терору польських підпільних організацій проти українців. Відтак у той час між духовними провідниками двох католицьких церков тривало листування, з якого отримуємо чимало відповідей щодо причин і винних у кропролитті на Волині у 1943 році.
Тема реакції Церкви на Волинську трагедію істориками не є належно і глибоко вивчена і проаналізована, зауважує директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий.
«Досліджувати мають не політики, як вони це роблять у цілому щодо Волинської трагедії, а саме історики, фахівці. Мені здається, що у Польщі різним громадським організаціям, які агресивно налаштовані, вигідний такий перебіг подій довкола Волинської трагедії, який ми зараз спостерігаємо, це просто політичні спекуляції», – наголошує історик.
70 років минає від часу трагедії на Волині, але досі українці і поляки не спроможні спокійно переосмислити цю жахливу трагедію, яка забрала життя тисяч невинних людей, поляків і українців, які мирно жили, приятелювали, одружувались, хрестили дітей, шанували православні і католицькі свята. Коли почалось масове нищення польських сіл 11 липня, то місцеві українці це засуджували і не розуміли, що раптом змінилось, що діється.
Донині по обидва боки кордону не можуть знайти шлях до примирення обох народів, які мешкали на спільній території. А може, цим шляхом для політичних і церковних діячів мали б стати слова митрополита Андрея Шептицького, написані до Болеслава Твардовського: «…маю надію, що голос двох пастирів, перестерігаючи перед гріхом та з порадами вірним дотримувати Божі заповіді, християнську любов допоможе заспокоїти пристрасті й унормує взаємні відносини».
УГКЦ і РКЦ намагалися зробити спільну заяву, але не вдалося виробити «єдиної позиції» у тексті до вірних обох церков, пояснив митрополит Львівський Мечислав Мокшицький. Архієпископ зауважив, що в Україні мало говорять про події на Волині.
Останні десять років 11 липня вшановують жертв польсько-українського конфлікту. Приводом стало те, що цього дня у 1943 році відбулась масова атака українських повстанців на польські села. Серед знищених був Порицьк – нинішня Павлівка, де й відбувається щорічне вшанування.
Утім, масові вбивства поляків на Волині розпочались ще у 1939 році під покровом радянської влади, якій було вигідно, що бандитські угруповання, так званий люмпен, грабував і вбивав заможних поляків. Тоді на Волині поляки були у меншості, десь у співвідношенні до українців – один до семи. На Волині у роки війни домінувала Автокефальна українська православна церква. Попри те, що Волинь не була теренами греко-католиків і для українських селян Волині провідник вірних Андрей Шептицький не був авторитетом, митрополит реагував на ворожнечу між поляками і українцями.
Приватне листування про волинські події
У Центральному державному історичному архіві України у Львові збереглося кілька листів митрополита до римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського, датованих 1941 і 1943 роками, розповідає науковий працівник архіву, упорядник збірників документів і матеріалів про митрополита Андрея Шептицького Оксана Гайова.
«Дивовижно, що митрополита Андрея Шептицького звинувачують у вбивствах на Волині. Чи він був відповідальний за ці події? Звісно, що ні. Але йому боліло вбивство, як таке. Як тільки він чув, що це відбувається на Волині, він виступив в обороні покривджених. Митрополит звернувся до свого співбрата, до архієпископа Болеслава Твардовського з проханням написати пастирські листи з осудженням убивств, які відбуваються на Волині, і говорив, що ці листи помістить в українських часописах. На жаль, таких пастирських листів зі сторони польського римо-католицького єпископату з осудженням убивства не було», – каже Оксана Гайова.
Митрополит не міг у 1941 чи в 1943 році відвідати Волинь, не лише з огляду на війну, але й на стан здоров’я. Відомо, що від 1934 року, з дозволу Апостольської столиці, він мав право відправляти службу сидячи, бо у нього були хворі ноги. Втім, слуга Божий Шептицький досконало володів інформацією і бажав знайти правду. А тому писав до архієпископа Болеслава Твардовського ще у 1941 році, що в хаосі тодішньої хвилі нагору вийшли всі найгірші елементи.
«У статистиці вбивств, вважаю, дуже поважне місце займають грабункові вбивства… Безкарно діють у краю більшовики-партизани, агітатори польських революційних організацій Варшави… Правдоподібно, в багатьох випадках діють особисті порахунки… Є в краю банди різних дезертирів, і всюди маса звироднілих одиниць-садистів, які потребують людської крові», – писав він.
Ці найгірші елементи були вигідні тодішній радянській владі, якій треба було позбутись заможних поляків. Митрополит Андрей пише, що не можна звинувачувати у грабунках і вбивствах лише українців. «А що сказати про шереги забитих українців і що сказати про поляків, які виступають під фірмою volksdeutscherow і де тільки можуть нищать український елемент».
Шептицький писав про передумови трагедії на Волині
Митрополит ще у 1941 році писав про передумови, які й призвели до жахливого кровопролитного конфлікту між поляками й українцями у 1943 році. А це, зокрема, масові вбивства українців на Холмщині, в околицях Лежайська і на Волині. У листі 15 серпня 1943 року митрополит Шептицький просив польських єпископів написати пастирські листи, які б «осуджували і перестерігали перед ненавистю українського народу».
«У хвилях, коли в 1930 році життя і майно українців було наречене на шалену, проваджену урядом акцію, так звану пацифікацію, коли в 1939 році, кілька місяців перед війною, збройні відділи, може, перебрані в мундири польських солдатів, і, може, тільки перебрані в мундири польських офіцерів, грабували українські села, знущалися над людьми і не одного українця замордували…», – писав він.
Митрополит Шептицький просив, щоб його пастирські листи розмістила Gazeta Lwowska у польському перекладі. Писав глава УГКЦ Андрей Шептицький і про акти терору польських підпільних організацій проти українців. Відтак у той час між духовними провідниками двох католицьких церков тривало листування, з якого отримуємо чимало відповідей щодо причин і винних у кропролитті на Волині у 1943 році.
Тема реакції Церкви на Волинську трагедію істориками не є належно і глибоко вивчена і проаналізована, зауважує директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий.
«Досліджувати мають не політики, як вони це роблять у цілому щодо Волинської трагедії, а саме історики, фахівці. Мені здається, що у Польщі різним громадським організаціям, які агресивно налаштовані, вигідний такий перебіг подій довкола Волинської трагедії, який ми зараз спостерігаємо, це просто політичні спекуляції», – наголошує історик.
70 років минає від часу трагедії на Волині, але досі українці і поляки не спроможні спокійно переосмислити цю жахливу трагедію, яка забрала життя тисяч невинних людей, поляків і українців, які мирно жили, приятелювали, одружувались, хрестили дітей, шанували православні і католицькі свята. Коли почалось масове нищення польських сіл 11 липня, то місцеві українці це засуджували і не розуміли, що раптом змінилось, що діється.
Донині по обидва боки кордону не можуть знайти шлях до примирення обох народів, які мешкали на спільній території. А може, цим шляхом для політичних і церковних діячів мали б стати слова митрополита Андрея Шептицького, написані до Болеслава Твардовського: «…маю надію, що голос двох пастирів, перестерігаючи перед гріхом та з порадами вірним дотримувати Божі заповіді, християнську любов допоможе заспокоїти пристрасті й унормує взаємні відносини».
