Лондон – Британію вважають однією з країн, де на багатіїв дивляться порівняно поблажливо. Прихильники вільноринкового капіталізму наголошують, що новаторство, працьовитість і винахідливість підприємців повинні винагороджуватися. Тим часом критики необмеженого капіталізму наголошують, що надмірна економічна нерівність породжує суспільні проблеми.
«Усі вони вважають себе позитивними особистостями», – розповідала про супербагатіїв Христина Фріланд на нещодавній лекції у Лондонській школі економіки.
Північноамериканська журналістка з українським корінням ділилася враженнями про свої особисті спілкування з багатіями, про яких розповідає у новій книзі «Плутократи» (Plutocrats. The rise of the global super rich).
Один із учасників лекції у Лондоні зауважив, що слухачів в аудиторії можна, напевне, поділити на тих, хто засуджує багатіїв, і на тих, хто сам хоче бути багатим.
Христина Фріланд не має простих відповідей на запитання: чи це добре, чи погано, що у світі існує могутня група людей, яка володіє великими багатствами, але вона наголошує, що про це треба говорити й аналізувати.
Треба розрізняти способи збагачення
«Щоб розрізнити способи заробляння величезних статків, я подаю приклад: хтось винаходить iPhone, а хтось переконує уряд Росії, щоб йому передали право контролю над 25% нафтових резервів країни. Очевидно, що це два різні шляхи», – каже Кристина Фріланд.
«Я люблю вчитися, я дуже допитливий», – розповідає Річард Бренсон. Він, можливо, найпопулярніший мільярдер у Британії.
Річард Бренсон відомий, зокрема, тим, що сам не цурається грати роль у рекламних роликах своїх компаній.
Найвідоміша з них – авіакомпанія Virgin Atlantic, але насправді проекти й задуми, пов’язані з Річардом Бренсоном, важко порахувати. Від мережі мобільних телефонів Virgin Mobile до спроб виготовляти під маркою Virgin колу й горілку.
Тепер Річард Бренсон планує продавати подорожі у космос через компанію Virgin Galactic.
Полетить він у космос чи ні, Бренсон уже добре відомий британцям. Він дає безліч інтерв’ю і коментарів, написав кілька автобіографій, з яких ми, наприклад, можемо дізнатися, що його першим бізнесом було розведення хвилястих папужок на продаж, коли він був ще школярем.
Справжнього першого успіху він досяг, створивши cвою компанію звукозапису. Майже усі знають, що він має свій власний острів десь у Карибському морі, але відомо також, що його віллу часом можуть наймати для відпочину й інші люди.
Російський стиль
Річард Бренсон має і критиків, але якщо його порівнювати з іншими багатіями в Британії, то напрошується російський олігарх Роман Абрамович, який має, напевне, значно більше грошей і знаний, насамперед, як власник лондонського футбольного клубу Chelsea.
Проте мало хто знає про погляди Абрамовича на життя, його мрії, прагнення. Мало хто взагалі чув, як лунає його голос. Абрамович інтерв’ю не дає і лекцій не читає.
Як саме він став одним із найбагатших людей у світі, більшість людей лише здогадуються.
Можливо, найбільш яскравим прикладом ненависного багатія у Британії останнім часом став банкір Фред Ґудвін.
Він очолював Royal Bank of Scotland із 2001 до 2009 року, в часи до фінансової кризи, і залишив компанію у такому стані, що уряд був змушений вливати величезні бюджетні кошти, щоб уникнути розвалу банку і втрати грошей вкладників.
При цьому Фред Ґудвін устиг вийти на дострокову пенсію, отримавши багатомільйонні премії.
Британців дратує найбільше, коли особа збагачується не завдяки успіхові та наполегливій праці, а просто привласнивши собі незаслужені гроші.
Глобальні олігархи
Британський дослідник проблеми супербагатіїв Стівен Армстронґ каже, що становище ускладнене наслідками глобалізації і тим, що національні уряди, навіть якщо вони підзвітні народові і намагаються боротися з монополізмом олігархів, часто не можуть цього робити.
«Існує загроза… Теперішня глобалізація дає можливість сучасному олігархові не підлягати уряду взагалі. Вони можуть бути громадянами однієї країни, але жити в іншій. Погляньте на Абрамовича на Міттала. Вони мешкають у Лондоні, але у Британії вони податків не платять. Вони майже взагалі податків не платять. Вони увесь час пересуваються світом. Вони структурують компанії таким чином, що залишають собі контрольну частку, і їхні компанії розташовані там, де у даний момент перебуває конкретний олігарх. Якщо їм не подобаються закони в одній країні, вони просто переміщаються в іншу. Я не бачу установи, здатної діяти проти них. Я не бачу еквіваленту американського уряду, здатного сказати: ваша діяльність неетична, ваш бізнес – несправедлива монополія», – каже Стівен Армстронґ.
Дехто питання ставить набагато гостріше, запитуючи: чи не зловживають заможні люди своїм впливом? Чи може діяти збалансована демократія у країні, де жменя людей завдяки своєму економічному впливу має величезний вплив на політику і може підлаштовувати правила й закони на користь собі?
«Усі вони вважають себе позитивними особистостями», – розповідала про супербагатіїв Христина Фріланд на нещодавній лекції у Лондонській школі економіки.
Північноамериканська журналістка з українським корінням ділилася враженнями про свої особисті спілкування з багатіями, про яких розповідає у новій книзі «Плутократи» (Plutocrats. The rise of the global super rich).
Один із учасників лекції у Лондоні зауважив, що слухачів в аудиторії можна, напевне, поділити на тих, хто засуджує багатіїв, і на тих, хто сам хоче бути багатим.
Христина Фріланд не має простих відповідей на запитання: чи це добре, чи погано, що у світі існує могутня група людей, яка володіє великими багатствами, але вона наголошує, що про це треба говорити й аналізувати.
Треба розрізняти способи збагачення
Хтось винаходить iPhone, а хтось переконує уряд Росії, щоб йому передали право контролю над 25% нафтових резервів країниКристина Фріланд
«Щоб розрізнити способи заробляння величезних статків, я подаю приклад: хтось винаходить iPhone, а хтось переконує уряд Росії, щоб йому передали право контролю над 25% нафтових резервів країни. Очевидно, що це два різні шляхи», – каже Кристина Фріланд.
«Я люблю вчитися, я дуже допитливий», – розповідає Річард Бренсон. Він, можливо, найпопулярніший мільярдер у Британії.
Річард Бренсон відомий, зокрема, тим, що сам не цурається грати роль у рекламних роликах своїх компаній.
Найвідоміша з них – авіакомпанія Virgin Atlantic, але насправді проекти й задуми, пов’язані з Річардом Бренсоном, важко порахувати. Від мережі мобільних телефонів Virgin Mobile до спроб виготовляти під маркою Virgin колу й горілку.
Тепер Річард Бренсон планує продавати подорожі у космос через компанію Virgin Galactic.
Полетить він у космос чи ні, Бренсон уже добре відомий британцям. Він дає безліч інтерв’ю і коментарів, написав кілька автобіографій, з яких ми, наприклад, можемо дізнатися, що його першим бізнесом було розведення хвилястих папужок на продаж, коли він був ще школярем.
Справжнього першого успіху він досяг, створивши cвою компанію звукозапису. Майже усі знають, що він має свій власний острів десь у Карибському морі, але відомо також, що його віллу часом можуть наймати для відпочину й інші люди.
Російський стиль
Річард Бренсон має і критиків, але якщо його порівнювати з іншими багатіями в Британії, то напрошується російський олігарх Роман Абрамович, який має, напевне, значно більше грошей і знаний, насамперед, як власник лондонського футбольного клубу Chelsea.
Проте мало хто знає про погляди Абрамовича на життя, його мрії, прагнення. Мало хто взагалі чув, як лунає його голос. Абрамович інтерв’ю не дає і лекцій не читає.
Як саме він став одним із найбагатших людей у світі, більшість людей лише здогадуються.
Можливо, найбільш яскравим прикладом ненависного багатія у Британії останнім часом став банкір Фред Ґудвін.
Він очолював Royal Bank of Scotland із 2001 до 2009 року, в часи до фінансової кризи, і залишив компанію у такому стані, що уряд був змушений вливати величезні бюджетні кошти, щоб уникнути розвалу банку і втрати грошей вкладників.
При цьому Фред Ґудвін устиг вийти на дострокову пенсію, отримавши багатомільйонні премії.
Британців дратує найбільше, коли особа збагачується не завдяки успіхові та наполегливій праці, а просто привласнивши собі незаслужені гроші.
Глобальні олігархи
Британський дослідник проблеми супербагатіїв Стівен Армстронґ каже, що становище ускладнене наслідками глобалізації і тим, що національні уряди, навіть якщо вони підзвітні народові і намагаються боротися з монополізмом олігархів, часто не можуть цього робити.
Вони майже взагалі податків не платять. Вони увесь час пересуваються світомСтівен Армстронґ
«Існує загроза… Теперішня глобалізація дає можливість сучасному олігархові не підлягати уряду взагалі. Вони можуть бути громадянами однієї країни, але жити в іншій. Погляньте на Абрамовича на Міттала. Вони мешкають у Лондоні, але у Британії вони податків не платять. Вони майже взагалі податків не платять. Вони увесь час пересуваються світом. Вони структурують компанії таким чином, що залишають собі контрольну частку, і їхні компанії розташовані там, де у даний момент перебуває конкретний олігарх. Якщо їм не подобаються закони в одній країні, вони просто переміщаються в іншу. Я не бачу установи, здатної діяти проти них. Я не бачу еквіваленту американського уряду, здатного сказати: ваша діяльність неетична, ваш бізнес – несправедлива монополія», – каже Стівен Армстронґ.
Дехто питання ставить набагато гостріше, запитуючи: чи не зловживають заможні люди своїм впливом? Чи може діяти збалансована демократія у країні, де жменя людей завдяки своєму економічному впливу має величезний вплив на політику і може підлаштовувати правила й закони на користь собі?
