У театрі Royal Court читають українські п’єси

Київ – У знаменитому лондонському театрі Royal Court починають сценічні читання нових п’єс сучасних українських та грузинських драматургів. Упродовж двох років автори спільно з трупою театру працювали над своїми творами і тепер представлять їх на одній із провідних сцен Британії.

Театр Royal Court у Лондоні є своєрідною лабораторією, в якій експериментальним шляхом формується і розвивається сучасна драма. Рух театру у напрямку нової драматургії розпочався 1956 року – із п’єсою Джона Осборна «Озирнись у гніві». Вона увібрала в себе розчарування і невдоволення післявоєнного покоління і стала символом нової літературної течії – драматургії «сердитих молодих людей». Відтоді Royal Court знають як театр, на сцені якого обговорюють найгостріші проблеми сьогодення. Саме тут зробили свою кар’єру найуспішніші сучасні британські драматурги: Сара Кейн, Марк Равенглілл, Керіл Черчіл, відомі своїми оригінальними, провокаційними, а подекуди й шокуючими п’єсами.

Вже понад 15 років театр Royal Court проводить навчальні програми для драматургів у різних країнах. 2011 року такий проект розпочали для авторів з України та Грузії, участь у ньому взяли по сім драматургів-початківців з кожної країни. Два роки вони разом з режисерами та акторами театру працювали над своїми першими п’єсами, і тепер найкращі з них – три українські та одну грузинську – прочитають на сцені Royal Court.



Був наперед впевнений, що поїду до Лондона – драматург

Автор однієї з них, Євген Марковський до участі у проекті п’єс взагалі не писав, а на конкурсний відбір подав оповідання. Каже, що саме під час майстер-класів театру Royal Court зрозумів, що хоче писати для театру.

«У травні 2011 року у нас був перший семінар, перша тижнева робота. І в останню ніч, перед тим, як нам потрібно було складати невеликий іспит перед англійцями, у мене геть нічого не виходило. Я думав, навіщо я сюди взагалі приїхав? Але на ранок я раптом усвідомив, що у мене все вийде. І тоді я навіть був майже впевнений наперед, що мене візьмуть до Лондона», – розповідає Марковський.

П’єса Євгена Марковського має назву Twatted («Алкаш»). За словами автора, це трагедія редукції чоловічого начала, або, якщо простіше, комедія про виродження сучасних українських чоловіків. Євген Марковський зауважує, що в тексті зустрічається чимало лайки та специфічних, суто українських мовних зворотів, але переконаний, що драматургові Рорі Малларкі, який переклав п’єсу, вдалося зберегти відповідний колорит.

Попередній варіант цієї п’єси під назвою «Одноразові стаканчики» вже можна побачити у київському театрі «Чорний квадрат» у постановці Аркадія Непиталюка.

Замість естетичності – соціальність

«І мені більше нецікаво, як ти там» – так називається ще одна українська п’єса. Вона – про розставання, кредит і те, як соціальні умови впливають на людину, розповідає її автор Оксана Савченко.

«Я просто раніше думала, що вони людину не зачіпають, але коли сіла писати, зрозуміла, що це не так. Я писала про нематеріальне, але для того, щоб це виразити, потрібні були якісь реалії. У моєму випадку це – криза, тому що коли людині погано, усе набагато чіткіше проявляється», – каже вона.

Представники театру Royal Court кажуть, що шукали саме таких п’єс – про українські реалії. Як зазначає в одному із інтерв’ю колишній художній керівник театру, британський режисер Рамін Грей, театр в Англії – це, перш за все, журналістика: він естетично бідний, однак ефективний у соціальному плані. Саме тому драматург – головна постать у процесі творення вистави, а текст п’єси є її головним елементом.

Український драматург Наталія Ворожбит, яка має великий досвід роботи з театром Royal Court також говорить про виняткову роль драматурга та соціальність британського театру. Однак зазначає, що саме зацикленість на проблемах власного суспільства змушує режисерів шукати інших текстів за кордоном.

«У них більше технологій, вони знають, для якого театру яка п’єса потрібна. З іншого боку, вони інколи повторюються. Недарма той же Royal Court шукає драматургів у інших країнах, де ще немає такого досвіду і де існує якась органіка. Для них це екзотика, для них це цікаво», – пояснює Наталія Ворожбит.

«Є тренди: інші етноси, яка-небудь «жесть»

Марися Нікітюк, театральний критик та куратор фестивалю «Тиждень актуальної п’єси» каже, що європейський театр відрізняється від українського перш за все, тим, що з його сцени звикли говорити про те, що хвилює сучасну людину з точки зору її суспільно-політичного життя. Наприклад, у Німеччині це п’єси про питання національності та ідентичності. В Англії – це жорсткі драми про суспільство споживання. Тим не менш, кожен театр та режисер продовжує шукати щось своє, зауважує Марися Нікітюк.

«Є тренди: інші етноси, яка-небудь жесть. Є середній клас, якому це може бути цікаво – маргінали, люди, побут яких ми дуже мало знаємо. Але це все антураж. У театрі, у кіно та літературі також, найважливішою є історія. Важливо те, це про що ми говоримо, які у нас персонажі і чого вони хочуть. Тому успіх буде, коли драматург вловить усі ці речі. Потрапити в тренд означає, що тебе усюди почитають, дадуть купу призів, і, мабуть, ти будеш відомим драматургом. Але це може бути дуже далеко від мистецтва. А треба спіймати нерв сучасності. Будь-яка п’єса – вона про сьогодні», – каже критик.

За словами Марисі Нікітюк, театр є чи не найбільш людяним видом мистецтва, адже дійство завжди відбувається без посередництва камери чи книги. Саме тому сучасний театр спрямований, перш за все, на особистість, на людину, що намагається віднайти себе у світі, який змінюється дедалі швидше.

Сценічні читання у театрі Royal Court триватимуть до 16 березня. Більше про перебіг читань та проекти театру можна дізнатись у блозі Британської ради в Україні.