Сталінська національна політика – бомба з годинниковим механізмом, що продовжує цокати

Після розпаду Радянського Союзу етнічні конфлікти вибухнули у багатьох його колишніх частинах. Для прихильників «твердої руки» це була ще одна причина відчути ностальгію за радянською стабільністю, коли таке було неможливо. Але для дослідників радянської національної політики це був очевидний наслідок великого теоретика і практика цієї політики, радянського диктатора Йосипа Сталіна.

81-літній Ніколай Хашіґ народився у Сухумі у 1932 році – лише через рік після того, як Сталін позбавив Абхазію її статусу «повноправної» радянської республіки і в статусі автономії приєднав її до Грузії. Невдовзі після того популярний абхазький лідер Нестор Лакоба несподівано помер після вечері з тодішнім керівником цілого Кавказького регіону Лаврентієм Берією. А в 1937 році уряд Абхазії в повному складі був заарештований і розстріляний ще до початку судових засідань.

Лише Друга світова війна принесла абхазам невеликий перепочинок. Після війни сучасні творці націй з Кремля взялися за них знову, розповідає Ніколай Хашіґ.

«У 1945-му, після війни, абхазькі школи закрили і почалася політика примусової асиміляції. Діти, тобто ми, мали вивчати грузинську мову. Ми не повинні були знати жодного слова абхазькою. Нас просто відрізали», – розповідає абхазець про те, як було перервано традицію і зв’язок поколінь.

Але абхази не забули, що з ними зробили. Тому відразу після розвалу Радянського Союзу старі рани знову відкрилися. За підтримки російської армії абхази виступили за відокремлення від Грузії. До них приєдналися чеченці, черкеси, осетини та навіть місцеві козаки. У результаті того конфлікту загинуло близько 8 тисяч людей, 240 тисяч грузинів стали біженцями.

Визнання Росією незалежності Абхазії в результаті п’ятиденної війни з Грузією 2008 року мало що змінило в житті абхазів, які тепер кажуть, що Абхазія стала «російською колонією».

Інші «сталінські бомби»

За кілька сотень кілометрів від Абхазії кількома роками раніше розпочалися інші етнічні конфлікти, ще кілька «бомб з годинниковим механізмом», як кажуть аналітики. Ідеться про азербайджанський Нагірний Карабах, який після кривавої війни перейшов під контроль вірмен, і Чечню, для «умиротворення» якої потрібно було дві війни з Росією. Інша сталінська бомба вибухнула приблизно в цей же ж час вже неподалік українських кордонів, у Придністров’ї.

Аналітики говорять, що ці конфлікти є прямим наслідком сталінської національної політики з її довільним перекроюванням кордонів, депортацією цілих народів та примусовою асиміляцією, що тривали упродовж 30 років сталінського правління. За словами професора Стівена Бланка з Американського військового коледжу, створення радянського народу завжди починалося з економічних перетворень.

«Лише змінивши економічну та соціальну базу, культурну базу народів – Сталін приділяв цьому велике значення – їх можна було перетворити на один радянський народ соціалістичної держави. І переважна спрямованість його політики була на створення централізованої соціалістичної системи, що, на його думку, мала дати відповіді на всі національного питання», – розповідає науковець.

Етнічні кордони були помилкою – західний дослідник

На думку іншого дослідника національної політики Сталіна, співавтора книги «Держава націй: імперія і націотворення в часи Леніна і Сталіна» Террі Мартіна, одна з помилок Сталіна була у тому, що він шляхом окреслення кордонів хотів створити етнічні території там, де проживало етнічно змішане населення, яке до того ж не завжди ще мало чітко визначену національну ідентичність. Мартін каже, що, наприклад, у Центральній Азії процес формування націй тоді тільки розпочався. Але вже невдовзі з’явилася теза про росіян як про «перших серед рівних», і виникла необхідність у гаслі «дружба народів».

«У середині 1930-х років з’являється теза, що росіяни – перші серед рівних. Тож дружба народів уже розумілася як дружба, в якій росіяни відіграють роль старшого брата, тобто займають домінуючу позицію», – пояснює аналітик.

Учені продовжують сперечатися щодо того, чому, наприклад, кордони Вірменії та Азербайджану були накреслені таким чином, щоб переважно вірменський Нагірний Карабах опинився в Азербайджані. Одні кажуть, що це було потрібно для того, щоб чабани, які спускалися з гір, не мусили перетинати кордон республік. Інші висувають геополітичні версії: Москва хотіла бути арбітром між Єреваном та Баку. Згідно з третьою версією, такий кордон послаблював вплив Туреччини.

Водночас експерти говорять, що розвал Радянського Союзу виявися не таким кривавим, як розпад інших імперій, наприклад, Британської, який призвів до численних конфліктів, багато з яких тривають і досі.

Матеріал підготували Марія Щур, Robert Coalson та Valentina Ursu