Розбита вщент у 2010 році вітрина демократії в Україні показала, що режим «януковичів» і на дух не переносить самі поняття свободи слова, громадянського суспільства і демократичного політичного вибору. А тотальне введення примусу та намагання повного підпорядкування усіх державних інституцій волі однієї партії наочно продемонстрували, що «донецький» тоталітаризм, як ракова пухлина, почав поширювати свої смертельні метастази по всьому тілу української державності.
І у той час, коли Путіну вдалося побудувати в Росії «керовану демократію», донецький режим прагне по-своєму «творчо» доповнити путінські ідеї – насаджуючи в Україні «дресировану демократію», за якої «януковичі» проводять над українцями цілий комплекс «навчальних» дій, головною метою яких є вироблення та закріплення різноманітних умовних політичних, економічних і соціальних рефлексів. Це дресирування проводиться з метою набуття українцями остаточної байдужості до свого майбутнього, змушуючи багатьох жити тільки одним днем.
За таких обставин народ стає лише мовчазним статистом під час процесу перетворення його на рабів режиму, з подальшою перспективою витіснення і заміщення українців на їхніх автохтонних територіях на пришельців. Адже фіктивна незалежність без свободи – це та форма буття, яку нав’язала українському народові за всі роки існування української держави посткомуністична влада, що взяла Україну повністю під контроль і використовує її в цілях свого неконтрольованого збагачення.
Українців примусили з останніх сил боротися за добування черствого шматка хліба, щоб прищепити їм рабські якості: атрофування самоповаги, гідності і національної солідарності. Адже усім тим, хто прийняли ці диявольські правила гри, не буде вже діла до якоїсь там «свободи». А свою капітулянтську позицію вони можуть дуже легко для себе аргументувати – неможливо бути вільним у країні, яка не є вільною. Тому, за таких умов, ми намагаємося просто вижити.
Раб лише легкодухо підкоряється
Втім, раб не здатен на усвідомлений вибір та дуже легко погоджується на те, щоб вибирали за нього. І він стає слухняним продовженням волі свого господаря. Адже вільна людина завжди вибирає сама, а раб лише легкодухо підкоряється.
Для того, щоб український народ став покірним, хазяї України застосовують різноманітні методи. У голови українців через підконтрольні телебачення і радіо нав’язливо імплантують програму терпимості і покори: терпи і працюй більше, щоб не стало гірше (хоча про пристойну оплату мова зовсім не йде). До цього ще й додається постійний страх втратити роботу.
І коли подібна програма окупує розум, то людина відчуває, що вона опинилася в глухому куті. А постійний біг по замкненому колу: гарячкове добування грошей, намагання вижити, знову хоч щось заробити… – перетворює українця на зомбі, який, отримавши через підконтрольний олігархатові інформаційний простір велику дозу нейролінгвістичного програмування певних поведінкових стереотипів, мовчки підкоряється будь-яким найабсурднішим рішенням влади.
Режим досягає необхідного результату завдяки тому, що до свідомості українців вживлюються словесні матриці, завдяки яким народ не мусить мати претензій на краще життя. Підконтрольне олігархам телебачення програмує погляди людей на те, що відбувається в Україні, застосовуючи набір нехитрих понять. До яких, зокрема, входить: життя в Україні погане тому, що в усьому світі погано; щоб не стало гірше, необхідно краще працювати; щоб не стало ще гірше, не можна допустити відкритого силового протистояння в суспільстві.
«У всьому світі погано» – ця думка нав’язується політтехнологами через запрограмоване нагнітання катастрофізму. Коли перші рядки усіх новин займають вбивства, вибухи, землетруси, аварії, самогубства чи замахи. У цьому ж комплекті українські новини повідомляють про звитяжну роботу Президента і Прем’єр-міністра, завдяки титанічним зусиллям яких вдалося подолати руїну, що принесла Україні Юлія Тимошенко.
Далі телебачення ніби переносить українців до стандартів далеких 70-х років, і починає розповідати про перманентну економічну кризу в Європі і Сполучених Штатах, про стихійні лиха на Заході – повені, посухи, торнадо, тайфуни, цунамі, морози, снігопади. І в це земне пекло телебачення занурює, маючи перед собою чітко визначену для нього мету – щоб вживити у свідомість українців: якщо іншим у світі так несолодко живеться, то і вам ніби то і не так образливо терпіти.
Держава діє від імені Партії регіонів
Варто зазначити, що для кращого просування «дресированої демократії» діючий режим використовує і мотивацію. Основна ідея теорії мотивації заснована на тому, що існують певні сили, які спонукають людину виконувати конкретні завдання, спрямовані на досягнення ще більш конкретних цілей. Будь то цілі іншої людини, організації або ж цілої держави.
Держава, яка сьогодні діє від імені Партії регіонів, впливає на поведінку і думки людей, впливаючи через систему нагороджень або загрозу їхньої відсутності. По суті, діє всім знайома система «батога і пряника». Хочеш кращого життя персонально для себе – чини так, як цього хоче від тебе влада, інакше буде батіг.
«Дресирування» українців регіоналами включає в себе коригування поведінки підпорядкованого об’єкта за допомогою подачі йому позитивних чи негативних сигналів. Іншими словами, зробив правильно, з точки зору Партії регіонів, – отримав схвалення з боку режиму, вчинив неправильно – отримав неприємний сигнал. А «дресирована демократія» продукує осіб із добре «дресированою» совістю.
Таким чином, Україна сьогодні перетворилася на новий дивний політичний гібрид, де економічні та державні повноваження об’єднані і практично контролюються невеликою групою людей, які по суті ні перед ким не підзвітні.
І досить низька політична активність частини українського суспільства лише на руку тим, хто приватизував Україну на свою користь, бо ця «незацікавленість» є фактично синонімом «покірності». І ті, хто силою захопили нішу еліт в Україні, прагнуть до того, щоб існуюча ситуація була закріплена назавжди.
Ця ситуація призвела до того, що українська нація втрачає свою суверенність, а корпоративна влада для подальшого уярмлення українців використовує державну машину так, як їй самій заманеться. Патологія і порочність діючого «донецького» режиму полягає ще й в тому, що, взявши за еталон подібні «совітські» норми, «януковичі» з усіх сил продукують міфи. І ця міфотворчість покликана виправдати і обґрунтувати усі наявні економічні, соціальні і геополітичні провали режиму.
Головний політичний ефект від такого силового насаджування «дресированої демократії» полягає у тому, що в Україні відбувається швидке скорочення зони публічної політики, і якщо цей процес просуватиметься і далі такими ж темпами, то вже досить скоро можна буде взагалі говорити про її відсутність.
«Донецькі» повністю ігнорують Конституцію України
І хоча три роки президенства Януковича наочно продемонстрували цілковиту неефективність запровадженої «донецькими» форми керування країною, однак, оскільки суверенна демократія несе пряму загрозу правлінню сучасного режиму, влада вважає будь-яке бажання українців вирівняти ситуацію зазіханням на її повноваження.
Причому «донецькі» повністю ігнорують Конституцію України. А головний сенс цієї Конституції у тому, що демократія в принципі не може бути «дресированою». А все право похідне від цієї Конституції, бо регулює повсякденне політичне життя українського суспільства та виборчі процедури і головним своїм завданням ставить якраз гарантію неможливості для кого б то не було, включаючи Президента, не тільки «дресирувати демократією», але навіть намагатися це зробити. Подібні спроби так само злочинні, як тиск на незалежний суд чи маніпуляції кримінальним правом і діловодством.
Суті справи не міняють і плани змінити Конституцію України. У будь-якому випадку реалізується неконституційний порядок дій: спочатку запускаються механізми маніпулювання демократією, а вже потім ці механізми самі себе легалізують через квазіплебісцитні процедури.
Виникає питання: навіщо «донецькі» прикривають своє недолуге правління «дресированою демократією»? Для того, щоб обманути українців? То сумнівно, що народ не зрозуміє сутності незамаскованого тоталітарного правління Януковича.
Можна припустити, що Янукович і вся владна верхівка (або її частина) усвідомлюють, що необхідно демонструвати перед демократичним світом свою нібито прихильність до демократії. Але реальна демократія видається їм незручною, бо може поставити у тісні рамки необхідності дотримання законності. І ось тому вони і «перешивають» демократію за лекалами Банкової, щиро вірячи у те, що західний демократичний світ не зрозуміє цих маленьких хитрощів.
Нинішній режим в Україні, імітуючи демократію, вважає, що цим він утримується від остаточного розриву із Заходом. Що надає йому можливість і далі удавати, що знищення всього українського в Україні – це наближення її до європейських норм і принципів. Під невпинні мантри «ми йдемо до Європи» і «Європа наш вибір» донецькі «доїдають» аванси, котрі були видані ще колишньому Президентові Віктору Ющенкові.
Проте навіть «дресирована демократія» для неукраїнської влади в Україні – конструкція вимушена і при цьому дуже незручна, бо увесь час існує небезпека загратися і втратити все. Звісно, що, не маючи нічого іншого запропонувати ні українцям, ні Заходу, вони змушені маневрувати, думаючи, що цим можуть виграти час. Але час працює не на «януковичів». Бо неможливо повернути норми тоталітарного правління туди, де люди вже одного разу відчули свіжий подих вітрів демократичних змін.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
І у той час, коли Путіну вдалося побудувати в Росії «керовану демократію», донецький режим прагне по-своєму «творчо» доповнити путінські ідеї – насаджуючи в Україні «дресировану демократію», за якої «януковичі» проводять над українцями цілий комплекс «навчальних» дій, головною метою яких є вироблення та закріплення різноманітних умовних політичних, економічних і соціальних рефлексів. Це дресирування проводиться з метою набуття українцями остаточної байдужості до свого майбутнього, змушуючи багатьох жити тільки одним днем.
За таких обставин народ стає лише мовчазним статистом під час процесу перетворення його на рабів режиму, з подальшою перспективою витіснення і заміщення українців на їхніх автохтонних територіях на пришельців. Адже фіктивна незалежність без свободи – це та форма буття, яку нав’язала українському народові за всі роки існування української держави посткомуністична влада, що взяла Україну повністю під контроль і використовує її в цілях свого неконтрольованого збагачення.
Українців примусили з останніх сил боротися за добування черствого шматка хліба, щоб прищепити їм рабські якості: атрофування самоповаги, гідності і національної солідарності. Адже усім тим, хто прийняли ці диявольські правила гри, не буде вже діла до якоїсь там «свободи». А свою капітулянтську позицію вони можуть дуже легко для себе аргументувати – неможливо бути вільним у країні, яка не є вільною. Тому, за таких умов, ми намагаємося просто вижити.
Раб лише легкодухо підкоряється
Втім, раб не здатен на усвідомлений вибір та дуже легко погоджується на те, щоб вибирали за нього. І він стає слухняним продовженням волі свого господаря. Адже вільна людина завжди вибирає сама, а раб лише легкодухо підкоряється.
Для того, щоб український народ став покірним, хазяї України застосовують різноманітні методи. У голови українців через підконтрольні телебачення і радіо нав’язливо імплантують програму терпимості і покори: терпи і працюй більше, щоб не стало гірше (хоча про пристойну оплату мова зовсім не йде). До цього ще й додається постійний страх втратити роботу.
І коли подібна програма окупує розум, то людина відчуває, що вона опинилася в глухому куті. А постійний біг по замкненому колу: гарячкове добування грошей, намагання вижити, знову хоч щось заробити… – перетворює українця на зомбі, який, отримавши через підконтрольний олігархатові інформаційний простір велику дозу нейролінгвістичного програмування певних поведінкових стереотипів, мовчки підкоряється будь-яким найабсурднішим рішенням влади.
Режим досягає необхідного результату завдяки тому, що до свідомості українців вживлюються словесні матриці, завдяки яким народ не мусить мати претензій на краще життя. Підконтрольне олігархам телебачення програмує погляди людей на те, що відбувається в Україні, застосовуючи набір нехитрих понять. До яких, зокрема, входить: життя в Україні погане тому, що в усьому світі погано; щоб не стало гірше, необхідно краще працювати; щоб не стало ще гірше, не можна допустити відкритого силового протистояння в суспільстві.
«У всьому світі погано» – ця думка нав’язується політтехнологами через запрограмоване нагнітання катастрофізму. Коли перші рядки усіх новин займають вбивства, вибухи, землетруси, аварії, самогубства чи замахи. У цьому ж комплекті українські новини повідомляють про звитяжну роботу Президента і Прем’єр-міністра, завдяки титанічним зусиллям яких вдалося подолати руїну, що принесла Україні Юлія Тимошенко.
Далі телебачення ніби переносить українців до стандартів далеких 70-х років, і починає розповідати про перманентну економічну кризу в Європі і Сполучених Штатах, про стихійні лиха на Заході – повені, посухи, торнадо, тайфуни, цунамі, морози, снігопади. І в це земне пекло телебачення занурює, маючи перед собою чітко визначену для нього мету – щоб вживити у свідомість українців: якщо іншим у світі так несолодко живеться, то і вам ніби то і не так образливо терпіти.
Держава діє від імені Партії регіонів
Варто зазначити, що для кращого просування «дресированої демократії» діючий режим використовує і мотивацію. Основна ідея теорії мотивації заснована на тому, що існують певні сили, які спонукають людину виконувати конкретні завдання, спрямовані на досягнення ще більш конкретних цілей. Будь то цілі іншої людини, організації або ж цілої держави.
Держава, яка сьогодні діє від імені Партії регіонів, впливає на поведінку і думки людей, впливаючи через систему нагороджень або загрозу їхньої відсутності. По суті, діє всім знайома система «батога і пряника». Хочеш кращого життя персонально для себе – чини так, як цього хоче від тебе влада, інакше буде батіг.
«Дресирування» українців регіоналами включає в себе коригування поведінки підпорядкованого об’єкта за допомогою подачі йому позитивних чи негативних сигналів. Іншими словами, зробив правильно, з точки зору Партії регіонів, – отримав схвалення з боку режиму, вчинив неправильно – отримав неприємний сигнал. А «дресирована демократія» продукує осіб із добре «дресированою» совістю.
Таким чином, Україна сьогодні перетворилася на новий дивний політичний гібрид, де економічні та державні повноваження об’єднані і практично контролюються невеликою групою людей, які по суті ні перед ким не підзвітні.
І досить низька політична активність частини українського суспільства лише на руку тим, хто приватизував Україну на свою користь, бо ця «незацікавленість» є фактично синонімом «покірності». І ті, хто силою захопили нішу еліт в Україні, прагнуть до того, щоб існуюча ситуація була закріплена назавжди.
Ця ситуація призвела до того, що українська нація втрачає свою суверенність, а корпоративна влада для подальшого уярмлення українців використовує державну машину так, як їй самій заманеться. Патологія і порочність діючого «донецького» режиму полягає ще й в тому, що, взявши за еталон подібні «совітські» норми, «януковичі» з усіх сил продукують міфи. І ця міфотворчість покликана виправдати і обґрунтувати усі наявні економічні, соціальні і геополітичні провали режиму.
Головний політичний ефект від такого силового насаджування «дресированої демократії» полягає у тому, що в Україні відбувається швидке скорочення зони публічної політики, і якщо цей процес просуватиметься і далі такими ж темпами, то вже досить скоро можна буде взагалі говорити про її відсутність.
«Донецькі» повністю ігнорують Конституцію України
І хоча три роки президенства Януковича наочно продемонстрували цілковиту неефективність запровадженої «донецькими» форми керування країною, однак, оскільки суверенна демократія несе пряму загрозу правлінню сучасного режиму, влада вважає будь-яке бажання українців вирівняти ситуацію зазіханням на її повноваження.
Причому «донецькі» повністю ігнорують Конституцію України. А головний сенс цієї Конституції у тому, що демократія в принципі не може бути «дресированою». А все право похідне від цієї Конституції, бо регулює повсякденне політичне життя українського суспільства та виборчі процедури і головним своїм завданням ставить якраз гарантію неможливості для кого б то не було, включаючи Президента, не тільки «дресирувати демократією», але навіть намагатися це зробити. Подібні спроби так само злочинні, як тиск на незалежний суд чи маніпуляції кримінальним правом і діловодством.
Суті справи не міняють і плани змінити Конституцію України. У будь-якому випадку реалізується неконституційний порядок дій: спочатку запускаються механізми маніпулювання демократією, а вже потім ці механізми самі себе легалізують через квазіплебісцитні процедури.
Виникає питання: навіщо «донецькі» прикривають своє недолуге правління «дресированою демократією»? Для того, щоб обманути українців? То сумнівно, що народ не зрозуміє сутності незамаскованого тоталітарного правління Януковича.
Можна припустити, що Янукович і вся владна верхівка (або її частина) усвідомлюють, що необхідно демонструвати перед демократичним світом свою нібито прихильність до демократії. Але реальна демократія видається їм незручною, бо може поставити у тісні рамки необхідності дотримання законності. І ось тому вони і «перешивають» демократію за лекалами Банкової, щиро вірячи у те, що західний демократичний світ не зрозуміє цих маленьких хитрощів.
Нинішній режим в Україні, імітуючи демократію, вважає, що цим він утримується від остаточного розриву із Заходом. Що надає йому можливість і далі удавати, що знищення всього українського в Україні – це наближення її до європейських норм і принципів. Під невпинні мантри «ми йдемо до Європи» і «Європа наш вибір» донецькі «доїдають» аванси, котрі були видані ще колишньому Президентові Віктору Ющенкові.
Проте навіть «дресирована демократія» для неукраїнської влади в Україні – конструкція вимушена і при цьому дуже незручна, бо увесь час існує небезпека загратися і втратити все. Звісно, що, не маючи нічого іншого запропонувати ні українцям, ні Заходу, вони змушені маневрувати, думаючи, що цим можуть виграти час. Але час працює не на «януковичів». Бо неможливо повернути норми тоталітарного правління туди, де люди вже одного разу відчули свіжий подих вітрів демократичних змін.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
