Незважаючи на всі психологічні особливості особи Йосипа Сталіна, його надмірну демонізацію багатьма дослідниками, все ж його культ не міг проявитися у такій мірі, як це сталося, а саме – без сприятливої суспільної ситуації в післяреволюційному СРСР. Насамперед ідеться про ментальну схильність більшості народів колишньої царської імперії і громадян нового тоталітарного устрою під маскою соціалізму безмежно та забобонно вірити в силу та магічність дій однієї особи на чолі держави.
Це ще в «Борисові Годунові» Пушкін відзначив: «Масальський: Народ!.. (Народ в жаху мовчить) Що ж ви мовчите? Кричіть: хай живе цар Дмитро Іванович! (Народ німує). Кінець». Так само кричали до народу СРСР у кінці 20-х–30-х роках (доба найбільш масштабних репресій Сталіна) різношерсті російські емігранти на Заході й були здивовані німуванням людських мас у тодішньому Союзі, котрих, як покірну худобу, мільйонами ведуть на забій (колективізація, репресії, голод, війни).
До цього варто додати й атмосферу суспільної втоми від соціального хаосу після Першої світової війни, революції 1917 року та братовбивчої громадянської війни – подій, котрі забрали мільйони життів кращих представників різних народів Росії, України та СРСР.
Це дозволило Сталіну створити необхідний йому бюрократичний апарат, підпорядкований його волі, і він зміг його поступово вибудувати. Він отримав ефективну поліцейську силу (НКВС), яка взаємодіяла з населенням, котре здатне масово притягуватися до різноманітних форм залякування та доносів. Соціально лінива, безкультурна, люмпенізована людська маса була легко втягнута у жахливий терор. Це явище масового психозу перед культом особи й до сьогодні ще дуже мало вивчене, як у Росії, так і в Україні. І сьогодні масова психологія цих країн ще не далеко відійшла від тих трагічних часів.
Сталін із дитинства засвоїв такі психологічні звички, як приховування справжніх мотивів своїх дій (перед жорстоким батьком), садистську схильність до фізичних розправ (п’яний тато лупцює Сосо, а дорослий Сталін ще більш жорстоко чинить фізичне насилля над своїми синами, сексуальне насильство над жінками у його житті). Меншовик Церетелі навіть жартував, як Сталін казав з його грузинським акцентом: «Биття (бітіє) визначає свідомість». Це стало однією з причин масових репресій і гулагівського терору в державі. «Батько всіх часів і народів» здійснював політику масового нищення своїх співвітчизників.
Сам Йосип Джугашвілі вийшов із черні, соціальних низів, та при наявності фізичних дефектів (ліва рука коротша за праву, два пальці на лівій ступні зрослися разом, маленький зріст, обличчя поточене віспою) постійно відчував у житті свою неповноцінність. Це не могло не вплинути на формування його характеру і психіки тирана.
Нарцисизм Сталіна, його пиха і соціопатія виросли, як із його фізичних дефектів, так і з нестерпної психозної атмосфери постійних п’яних дебошів батька. Від нього Йосип багато запозичив: патологічну схильність до насильства, включно з манерою одягатися, також і п’яні оргії в оточенні тирана, які ще також мало вивчені до сьогодні і ведуть своє походження від батька Сталіна. Зрозуміло, що у часи Сталіна пиятика в народі не вважалася чимось таким уже й поганим. Скоріше, навпаки. Один і той же френч, високі хромові чоботи, зовнішня сірість, награна, показна простота. Усе це дуже імпонувало багатомільйонній черні й викликало замилування і масовий, близький до релігійного, психоз мас.
А хрипкий, невиразний голос Сталін вкупі з його заграванням із натовпом жестами рук (часто дитячими і дурними) та його зверненнями на кшталт баптистського «брати і сестри», витворювали своєрідну і глибоко оманливу близькість цього підступного проповідника з народом, яким він правив багато років. І якого часто боявся. Боявся, що врешті люди розкриють очі на всю підступність та брехливість його натури і побачать його шулерство і суцільний обман у всі роки правління. У цьому Сталін навіть зізнавався перед своїм оточенням, зокрема вже після війни, яка, як він вважав, була виграна не завдяки йому, а народом, завдяки його природньому інстинкту самозбереження, всупереч обезкровлюючим країну репресіям Сталіна. І тут він був актором, грав своєрідну роль ненормального, котрий нібито просить у народу пробачення за все.
Вирішальні дрібниці збіглись
Ленін, який, окрім свого політичного авантюризму і власних психічних особливостей, був, на відміну від Сталіна, глибше вдумливим аналітиком,
недарма, хоча й із запізненням, але правильно передбачив «вирішальну роль дрібниць» у витворенні смертельно небезпечного для держави культу Сталіна.
Унікальне поєднання особистісних характеристик в особі Сталіна і відповідне витворення ним всеохопного, замкнутого на собі (як орден) бюрократичного апарату на свій копил, який вартий свого вождя і вміє загравати з масами, особливо з їхніми тваринними інстинктами агресії «до чужих», «цькованих вождем», і щурячої боротьби за індивідуальне виживання, заздрощів до ближнього – все це вкупі й склало вирішальні суспільні риси культу Сталіна, його тоталітарного правління.
Відомий термін «орден мечоносців» якраз прямо і стосується оцього феномену, тоталітарної системи Сталіна, чимало суттєвих рис якої якраз і сьогодні збереглися, лише модернізувавшись згідно з новими вимогами і технологіями. Чи не на підставі цього Володимир Путін назвав Сталіна «ефективним менеджером», підносить роль КДБ-ФСБ як ідеального інструменту «керованої демократії» в Росії. Чи не такий скорумпований, по-щурячому згуртований, понад 3-мільйонний держапарат незмінно служить напівавторитарним президентам в Україні? Адже психологія щурячого гуртування багатомільйонного держапарату, кругової поруки всередині його, та повсякчасного бажання служити вождю – все це збереглося в Росії й Україні до наших днів. І все це є однією із вирішальних перешкод у русі цих суспільств до справжньої демократії.
На Заході, в умовах прозорішої ліберальної демократії і незалежного від прямої політики товарного ринку, витворилася ціла система запобіжників проти засилля замкнутої бюрократії та загрози авторитарного правління. Хоча й тут є чимало своїх проблем, включно з глухими кутами «кредитизації» та «боргової безвиході». Але це все ж, як сподіваються ентузіасти, хвороби зростання демократії.
Міф про «соху і ядерну бомбу»
Прихильники Сталіна і сталінізму і сьогодні люблять посилатися на нібито статтю Вінстона Черчилля про Сталіна в Британській енциклопедії, де той нібито написав, що «Сталін взяв країну з сохою, а залишив із ядерною бомбою». Хоч дослідники вважають, що ці слова належать Ісааку Дойчеру, написані ним у лондонській Guardian.
Це дійсне й по сьогодні для Росії, яка потрясає цією бомбою і сподівається на невичерпність запасів нафти й газу. Оце й усі так звані досягнення сталінізму та його нащадків у Кремлі при подальшому приниженні мільйонів соціальних низів у сучасній Росії, коли від бомб і газу нагребли собі статки лише вершки так званого «ордену мечоносців» у Кремлі, що вижив від часів створення його Сталіним і діє до сьогодні.
Але хіба варті такі жахливі й жорстокі зусилля Сталіна та його оточення, зі знищенням до сотні мільйонів своїх же громадян, витворення лише оборонної галузі країни, нехай і з ядерною бомбою (технологія якої, до речі, була все ж вкрадена на Заході), та лінивої, бездумної експлуатації власних природних ресурсів. Які ще видатні менеджерські досягнення цієї системи, яка все більш безнадійно відстає від технологічно просунутого світу?
Адже ж лише так звана чистка Сталіна у 1936-1938 роках, коли жертвами її стало від 5 до 9 мільйонів власних громадян, завдала колосальної шкоди й економіці й оборонній потужності Радянського Союзу. Серйозні дослідники сьогодні вважають, що саме це стало причинами смертельної небезпеки у війні з нацистами Німеччини і призвело до нічим не виправданих прямих жертв у майже 30 мільйонів власних громадян СРСР.
А патологічна ненависть до селянства, землеробського народу України, коли тут, після мільйонів жертв Першої світової, революцій і громадянської війни, з прямого наказу Сталіна задушили Голодомором у 1932-33 роках щонайменше 6-7 мільйонів людей, а в 1947-у з прямої вини батька народів заморено ще мільйон українських громадян.
Багато істориків доводять, що якби особа Сталіна не була вирішальним фактором, то було б украй важко пояснити деякі добре відомі факти історії, про які лише коротко згадано вище. Але ми не повинні забувати, що навіть найбільші маячливі ідеї вождя здійснювали на практиці покірні й сліпі мільйонні маси, співаючи осанну своєму поводиреві. Без цієї сліпої покори і масового психозу з багатомільйонним «одобрямсом» ці марення, патологічні ідеї Сталіна ніколи б не здійснилися.
Сьогодні все ще є умови для феномену, подібного до Сталіна
У Росії до половини її громадян схильні бачити в Сталіні видатного державного діяча. До 70 відсотків росіян схвалювали донедавна свого вождя – Володимира Путіна, який вчиться «менеджерству» у свого кумира і творця системи «регульованої демократії», у Сталіна.
В Україні досьогодні триває війна пам’ятників, височать у багатьох містах погруддя, пам’ятники Сталіну, Леніну. Молоді люди ходять по Києву, Харкову, з величезним портретами Сталіна, відстоюють його ідеї. Політичні лідери нинішньої України погрожують ламати руки і ноги тим, хто посміє викорінювати горезвісну пам’ять про радянських диктаторів із українських вулиць і площ. У парламенті є політична сила, яка вважає себе прямою спадкоємницею ідей «батька всіх часів і народів». Хіба не дивує світ всенародна байдужість в Україні до процесу формування влади в Києві під одну «сім’ю»? Та й у народі є чимало таких, що ностальгують за «сильною рукою» і надалі обожнюють диктатуру.
Мені довелося свого часу неодноразово працювати в московських архівах, тому зі власної практики знаю, що там є ще цілі гори так і не оприлюднених, засекречених нині в президентському архіві Росії, документів про злочини і жахливу особу Сталіна. Є там і його вказівки про нищення цілих народів, включно з українцями. Там є чимало таких документів, від оприлюднення яких сьогодні світ знову здригнувся б від остраху з-за того, хто правив 60 років тому величезною територією на Схід від Вісли і Сяну аж до Тихого океану, і які були плани світового панування. Про них, правда, у дещо завуальованій формі, заявляють і нинішні лідери Кремля.
Колись знаменитий француз, літературний знавець душ Оноре де Бальзак зауважив, що «є два види світової історії: один вид офіційний, брехливий, для викладання в школі, інший – таємна історія, в якій приховані справжні причини подій».
Якщо ж ми не збагнемо і не засвоїмо всім суспільством в Україні й Росії цих справжніх причин жахіть правління Сталіна та його сьогоднішніх наслідків, то будемо приречені й надалі борсатися в законсервованому баговинні залишків його системи на задвірках світової історії.
Василь Зілгалов – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Це ще в «Борисові Годунові» Пушкін відзначив: «Масальський: Народ!.. (Народ в жаху мовчить) Що ж ви мовчите? Кричіть: хай живе цар Дмитро Іванович! (Народ німує). Кінець». Так само кричали до народу СРСР у кінці 20-х–30-х роках (доба найбільш масштабних репресій Сталіна) різношерсті російські емігранти на Заході й були здивовані німуванням людських мас у тодішньому Союзі, котрих, як покірну худобу, мільйонами ведуть на забій (колективізація, репресії, голод, війни).
До цього варто додати й атмосферу суспільної втоми від соціального хаосу після Першої світової війни, революції 1917 року та братовбивчої громадянської війни – подій, котрі забрали мільйони життів кращих представників різних народів Росії, України та СРСР.
Це дозволило Сталіну створити необхідний йому бюрократичний апарат, підпорядкований його волі, і він зміг його поступово вибудувати. Він отримав ефективну поліцейську силу (НКВС), яка взаємодіяла з населенням, котре здатне масово притягуватися до різноманітних форм залякування та доносів. Соціально лінива, безкультурна, люмпенізована людська маса була легко втягнута у жахливий терор. Це явище масового психозу перед культом особи й до сьогодні ще дуже мало вивчене, як у Росії, так і в Україні. І сьогодні масова психологія цих країн ще не далеко відійшла від тих трагічних часів.
Сталін із дитинства засвоїв такі психологічні звички, як приховування справжніх мотивів своїх дій (перед жорстоким батьком), садистську схильність до фізичних розправ (п’яний тато лупцює Сосо, а дорослий Сталін ще більш жорстоко чинить фізичне насилля над своїми синами, сексуальне насильство над жінками у його житті). Меншовик Церетелі навіть жартував, як Сталін казав з його грузинським акцентом: «Биття (бітіє) визначає свідомість». Це стало однією з причин масових репресій і гулагівського терору в державі. «Батько всіх часів і народів» здійснював політику масового нищення своїх співвітчизників.
Сам Йосип Джугашвілі вийшов із черні, соціальних низів, та при наявності фізичних дефектів (ліва рука коротша за праву, два пальці на лівій ступні зрослися разом, маленький зріст, обличчя поточене віспою) постійно відчував у житті свою неповноцінність. Це не могло не вплинути на формування його характеру і психіки тирана.
Нарцисизм Сталіна, його пиха і соціопатія виросли, як із його фізичних дефектів, так і з нестерпної психозної атмосфери постійних п’яних дебошів батька. Від нього Йосип багато запозичив: патологічну схильність до насильства, включно з манерою одягатися, також і п’яні оргії в оточенні тирана, які ще також мало вивчені до сьогодні і ведуть своє походження від батька Сталіна. Зрозуміло, що у часи Сталіна пиятика в народі не вважалася чимось таким уже й поганим. Скоріше, навпаки. Один і той же френч, високі хромові чоботи, зовнішня сірість, награна, показна простота. Усе це дуже імпонувало багатомільйонній черні й викликало замилування і масовий, близький до релігійного, психоз мас.
А хрипкий, невиразний голос Сталін вкупі з його заграванням із натовпом жестами рук (часто дитячими і дурними) та його зверненнями на кшталт баптистського «брати і сестри», витворювали своєрідну і глибоко оманливу близькість цього підступного проповідника з народом, яким він правив багато років. І якого часто боявся. Боявся, що врешті люди розкриють очі на всю підступність та брехливість його натури і побачать його шулерство і суцільний обман у всі роки правління. У цьому Сталін навіть зізнавався перед своїм оточенням, зокрема вже після війни, яка, як він вважав, була виграна не завдяки йому, а народом, завдяки його природньому інстинкту самозбереження, всупереч обезкровлюючим країну репресіям Сталіна. І тут він був актором, грав своєрідну роль ненормального, котрий нібито просить у народу пробачення за все.
Вирішальні дрібниці збіглись
Ленін, який, окрім свого політичного авантюризму і власних психічних особливостей, був, на відміну від Сталіна, глибше вдумливим аналітиком,
недарма, хоча й із запізненням, але правильно передбачив «вирішальну роль дрібниць» у витворенні смертельно небезпечного для держави культу Сталіна.
Унікальне поєднання особистісних характеристик в особі Сталіна і відповідне витворення ним всеохопного, замкнутого на собі (як орден) бюрократичного апарату на свій копил, який вартий свого вождя і вміє загравати з масами, особливо з їхніми тваринними інстинктами агресії «до чужих», «цькованих вождем», і щурячої боротьби за індивідуальне виживання, заздрощів до ближнього – все це вкупі й склало вирішальні суспільні риси культу Сталіна, його тоталітарного правління.
Відомий термін «орден мечоносців» якраз прямо і стосується оцього феномену, тоталітарної системи Сталіна, чимало суттєвих рис якої якраз і сьогодні збереглися, лише модернізувавшись згідно з новими вимогами і технологіями. Чи не на підставі цього Володимир Путін назвав Сталіна «ефективним менеджером», підносить роль КДБ-ФСБ як ідеального інструменту «керованої демократії» в Росії. Чи не такий скорумпований, по-щурячому згуртований, понад 3-мільйонний держапарат незмінно служить напівавторитарним президентам в Україні? Адже психологія щурячого гуртування багатомільйонного держапарату, кругової поруки всередині його, та повсякчасного бажання служити вождю – все це збереглося в Росії й Україні до наших днів. І все це є однією із вирішальних перешкод у русі цих суспільств до справжньої демократії.
На Заході, в умовах прозорішої ліберальної демократії і незалежного від прямої політики товарного ринку, витворилася ціла система запобіжників проти засилля замкнутої бюрократії та загрози авторитарного правління. Хоча й тут є чимало своїх проблем, включно з глухими кутами «кредитизації» та «боргової безвиході». Але це все ж, як сподіваються ентузіасти, хвороби зростання демократії.
Міф про «соху і ядерну бомбу»
Прихильники Сталіна і сталінізму і сьогодні люблять посилатися на нібито статтю Вінстона Черчилля про Сталіна в Британській енциклопедії, де той нібито написав, що «Сталін взяв країну з сохою, а залишив із ядерною бомбою». Хоч дослідники вважають, що ці слова належать Ісааку Дойчеру, написані ним у лондонській Guardian.
Це дійсне й по сьогодні для Росії, яка потрясає цією бомбою і сподівається на невичерпність запасів нафти й газу. Оце й усі так звані досягнення сталінізму та його нащадків у Кремлі при подальшому приниженні мільйонів соціальних низів у сучасній Росії, коли від бомб і газу нагребли собі статки лише вершки так званого «ордену мечоносців» у Кремлі, що вижив від часів створення його Сталіним і діє до сьогодні.
Але хіба варті такі жахливі й жорстокі зусилля Сталіна та його оточення, зі знищенням до сотні мільйонів своїх же громадян, витворення лише оборонної галузі країни, нехай і з ядерною бомбою (технологія якої, до речі, була все ж вкрадена на Заході), та лінивої, бездумної експлуатації власних природних ресурсів. Які ще видатні менеджерські досягнення цієї системи, яка все більш безнадійно відстає від технологічно просунутого світу?
Адже ж лише так звана чистка Сталіна у 1936-1938 роках, коли жертвами її стало від 5 до 9 мільйонів власних громадян, завдала колосальної шкоди й економіці й оборонній потужності Радянського Союзу. Серйозні дослідники сьогодні вважають, що саме це стало причинами смертельної небезпеки у війні з нацистами Німеччини і призвело до нічим не виправданих прямих жертв у майже 30 мільйонів власних громадян СРСР.
А патологічна ненависть до селянства, землеробського народу України, коли тут, після мільйонів жертв Першої світової, революцій і громадянської війни, з прямого наказу Сталіна задушили Голодомором у 1932-33 роках щонайменше 6-7 мільйонів людей, а в 1947-у з прямої вини батька народів заморено ще мільйон українських громадян.
Багато істориків доводять, що якби особа Сталіна не була вирішальним фактором, то було б украй важко пояснити деякі добре відомі факти історії, про які лише коротко згадано вище. Але ми не повинні забувати, що навіть найбільші маячливі ідеї вождя здійснювали на практиці покірні й сліпі мільйонні маси, співаючи осанну своєму поводиреві. Без цієї сліпої покори і масового психозу з багатомільйонним «одобрямсом» ці марення, патологічні ідеї Сталіна ніколи б не здійснилися.
Сьогодні все ще є умови для феномену, подібного до Сталіна
У Росії до половини її громадян схильні бачити в Сталіні видатного державного діяча. До 70 відсотків росіян схвалювали донедавна свого вождя – Володимира Путіна, який вчиться «менеджерству» у свого кумира і творця системи «регульованої демократії», у Сталіна.
В Україні досьогодні триває війна пам’ятників, височать у багатьох містах погруддя, пам’ятники Сталіну, Леніну. Молоді люди ходять по Києву, Харкову, з величезним портретами Сталіна, відстоюють його ідеї. Політичні лідери нинішньої України погрожують ламати руки і ноги тим, хто посміє викорінювати горезвісну пам’ять про радянських диктаторів із українських вулиць і площ. У парламенті є політична сила, яка вважає себе прямою спадкоємницею ідей «батька всіх часів і народів». Хіба не дивує світ всенародна байдужість в Україні до процесу формування влади в Києві під одну «сім’ю»? Та й у народі є чимало таких, що ностальгують за «сильною рукою» і надалі обожнюють диктатуру.
Мені довелося свого часу неодноразово працювати в московських архівах, тому зі власної практики знаю, що там є ще цілі гори так і не оприлюднених, засекречених нині в президентському архіві Росії, документів про злочини і жахливу особу Сталіна. Є там і його вказівки про нищення цілих народів, включно з українцями. Там є чимало таких документів, від оприлюднення яких сьогодні світ знову здригнувся б від остраху з-за того, хто правив 60 років тому величезною територією на Схід від Вісли і Сяну аж до Тихого океану, і які були плани світового панування. Про них, правда, у дещо завуальованій формі, заявляють і нинішні лідери Кремля.
Колись знаменитий француз, літературний знавець душ Оноре де Бальзак зауважив, що «є два види світової історії: один вид офіційний, брехливий, для викладання в школі, інший – таємна історія, в якій приховані справжні причини подій».
Якщо ж ми не збагнемо і не засвоїмо всім суспільством в Україні й Росії цих справжніх причин жахіть правління Сталіна та його сьогоднішніх наслідків, то будемо приречені й надалі борсатися в законсервованому баговинні залишків його системи на задвірках світової історії.
Василь Зілгалов – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
