Мінськ – Від 1 березня в Білорусі скасовують обіг купюр у 10 та 20 рублів, які вже нічого не варті. Білоруська економіка далі потерпає від нестабільності національної валюти, великих ставок кредитів, а населення – від високої інфляції.
Гірку усмішку у білоруських мільйонерів (а мільйонером є кожний білоруський пенсіонер) викликали поради державної «Народної газети» не тримати долари США у склянках, бо там на американських купюрах може завестися грибок, і їх не приймуть в обмінних пунктах. Газета серйозно пояснює, чому матеріал, з якого вироблені долари, пліснявіє, і рекомендує тримати гроші у фінансових установах або переводити у «більш якісну» білоруську готівку.
Ця пропаганда як ніщо інше свідчить про недовіру білорусів до своєї валюти та банківської системи.
У 1994 році, коли в Білорусі до влади прийшов президент Лукашенко, купюра у 20 тисяч рублів була найбільшою. На ній зображено будинок Національного банку країни.
Потім відбувалася девальвація та деномінація білоруських грошей – і купюра з Нацбанком перетворилася на 20 рублів. Тепер, щоб купити один долар США, потрібно 430 таких купюр (один долар коштує 8600 рублів). Тому Нацбанк і виводить цю купюру з обігу. Головна причина цього – приголомшлива інфляція: у 2011 році вона склала 108 відсотків, у 2012-му – 22 відсотки.
Станіслав Богданкевич
Колишній голова Нацбанку Білорусі, чий підпис стояв на купюрі у 20 тисяч рублів зразка 1994 року, Станіслав Богданкевич, вважає, що інфляція насправді ще більша, ніж звітує уряд.
«Національний банк тримає ставку рефінансування на рівні 30 відсотків, тому що сумнівається у тому, що офіційні показники інфляції правдиві, – каже він. – Насправді, минулого року інфляція була не менша ніж 30 відсотків. Тому й фіксується величезне падіння вартості національної валюти».
Нацбанк Білорусі підняв ставку рефінансування, яка наразі становить 30 відсотків, після фінансової кризи 2011 року, коли білоруський рубель знецінився майже утричі. Це запобіжний захід від подальшої девальвації. Але від цього дуже потерпає економіка. Від ставки рефінансування залежать ставки по кредитах, які досягають 40 і більше відсотків, і вони стали «непідйомними» як для підприємств, так і для громадян, наголошує Станіслав Богданкевич.
«Це головний підсумок інфляції та нестабільності національної валюти на ринку. Економіка не може розвиватися при таких кредитних ставках», – зазначає він.
Споживчі кредити стали для білорусів надміру дорогими, свідчить мешканка Мінська Олена, яка торік купила у кредит мобільний телефон за мільйон рублів, а змушена була заплатити за позику вдвічі більше.
Кредит – це неволя… Але з тими заробітками, які маємо, і з ростом цін – щось купити нереально
«Спочатку я була рада, що ось так усе чудово, а коли приїхала додому і перечитала договір, я була в трансі, – каже вона. – Під ті відсотки, які зараз просять банки, більше кредитів я не хочу. Кредит – це неволя… Але з тими заробітками, які маємо, і з ростом цін – щось купити не реально».
Від валютної нестабільності страждають не лише клієнти банків, але й банкіри. Мешканка Мінська Марина з 12-літнім досвідом праці у кредитних відділах банків від минулого року шукає роботу.
«Усюди скорочення. У мене практично всі друзі звільнилися. Кредити дорогі, грошей у людей немає, доходів у банках також, ось вони і позбуваються співробітників», – бідкається жінка.
Попри ці негаразди, на думку екс-голови Нацбанку Білорусі Станіслава Богданкевича, білоруські банки поки що залишаються рентабельними, він не очікує, що якийсь із них може збанкрутувати. Також він не бачить підстав для ще одного різкого знецінення білоруської валюти – є резерви Нацбанку, уряд взяв багато кредитів за кордоном, передовсім у Росії. Повернути гроші буде непросто. Але це вже інша тема.
Народився в 1967 році в Україні. Закінчив факультет журналістики Білоруського державного університету та аспірантуру в Інституті історії мистецтва, етнографії та фольклору Національної академії наук Білорусі. Із 1987 року працював в іванівській районній газеті на Берестейщині, мінській обласній газеті, республіканському виданні «Чырвоная змена», в парламентський газеті «Звязда» перших років незалежності Білорусі. Кореспондент Української служби Радіо Свобода в Мінську з 1994 року, з 2000 року – в Білоруській службі Радіо Свобода. Автор книг «Справа Бяляцького» (2012), «Пані Ельжбета. Історія однієї дружби» (2016), «Діти Франції. Історія сімей, які повірили Сталіну» (2019).
