«Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє».
Фазіль Іскандер
1921 року В’ячеслав Липинський був змушений визнати: «Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні <…> Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні... Переважно це бували політичні спекулянти…». Підтверджень цим думкам у сучасній Україні предостатньо.
Один із коментаторів моєї статті «Останній бій за демократію» в «Українській правді» зробив таке узагальнення: «Чесних українських патріотів ніколи не бракувало – і ніколи з того не було жодного зиску для народу та країни. Бо для цього потрібні ЦИНІЧНІ ПАТРІОТИ. І це не оксюморон. Хороший політик не може не бути брехуном. Подивіться на Путіна чи Саакашвілі – вони ж брешуть частіше за будь-яку Тимошенко, якщо розуміти брехню в широкому сенсі, зокрема, як приховування правди. Але в них немає такого бардаку, як у нас, бо вони – ЦИНІЧНІ ПАТРІОТИ. А ми – або просто цинічні, або просто патріоти, але ніколи не водночас».
І справді. Боротьбу за президентсько-гетьманську булаву, на жаль, ведуть не цинічні патріоти. Вони пощезали, заподілись кудись. Ліна Костенко в поетичній формі образно пояснює:
Всі хочуть булави, всі борються за власть,
Та й буде булава – як макова голівка.
Отак поторохтять. І знову хтось продасть,
Не той, так той. Там зрада, там злодійство.
Не становить жодної таємниці той факт, що в Україні циніків і «проФФесіоналів» предостатньо. Як грибів після дощу понаростало за роки незалежності аматорів від політики й політології, науки й техніки, культури та мистецтва, економіки... Наслідки загальновідомі. Натомість маємо помітний дефіцит цинічних патріотів, брак професіоналів-патріотів, знавців своєї справи.
«Стає важко знайти бодай одного голову важливої державної установи, який би був справді професіоналом. Єдина якість, яка має вагу зараз, це лояльність. Чим гіршою стає ситуація в країні, тим менше занепокоєння викликають національні інтереси, та більше домінують вузькі, особисті, та часто ганебні інтереси. Це нова ситуація для України. Попри те, що багато людей в оточенні Кучми не були насправді демократами, серед них таки були вражаючі державники» [Джеймс Шерр, британський аналітик, лютий 2013].
Років десять тому Євген Марчук (політик більш ніж поінформований) слушно зауважив: «Для того, щоб зайняти в майбутньому достойне місце у світовій спільноті, українському суспільству треба здійснити радикальну інтелектуальну і соціальну трансформацію».
Золоті слова. Тільки що з того… Рівень деінтелектуалізації суспільства зростає. На вершечку владної піраміди щораз частіше бачимо випадкових осіб, не наділених належним для управління державою рівнем IQ. Як наслідок, держслужбовці (навіть найвищих рангів) раз у раз опиняються в центрі усіляких скандалів. Представники виконавчих структур часто-густо не здатні раціонально мислити, неспроможні чітко й правильно діяти у конкретних ситуаціях, не можуть ефективно протистояти викликам сучасної доби. Кимось колись породжена оптимістична думка про те, що Україна неминуче стане взірцем новітнього політичного та економічного порядку, ось-ось здійснить світоглядний прорив, стане лідером у науці й культурі, динамічно втілюватиме в життя найсучасніші винаходи, які формуватимуть обличчя сучасної цивілізації, нині може викликати хіба що іронічну посмішку.
Як можна змінити Систему, коли їй, по суті, потурає добре оплачувана сторожа – наділені високими владними повноваженнями невігласи, непрофесіонали?
Хаос у трактуванні стародавніх греків – це безмежна, первісна маса, з якої утворилось все існуюче, зокрема Всесвіт, а відтак усе живе. У переносному сенсі хаос – це абсолютний безлад. З наведеного далі витягу добре видно, який хаос-безлад панує у головах українських «проФФесіоналів». Російський пародист Михайло Задорнов, як мовиться, відпочиває. На прикладі лише кількох витягів із офіційної Програми енергозабезпечення для бюджетної сфери і населення на 2006–2008 роки, розробленої аж двома управліннями однієї з облдержадміністрації на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», можна відчути фаховий рівень держпосадовців.
Цитуємо: «Аналіз фінансової спроможності території. Мета аналізу фінансової спроможності території – визначити планові завдання із реалізації енергоощадних заходів у розрізі доступних фінансових ресурсів території. Передбачено, що можливість зміни рейтингу об’єкту у бік його вищої актуалітзації (незалежно від інших соціально-політичних факторів) може відбуватись виключно за рахунок збільшення фінансової частки місцевих органів виконавчої влади (у т. ч. і за рахунок кооперування коштів громади). Дозволяє впливати на політику енергозбереження та політику соціально-економічного розвитку у районі у розрізі соціо-соціальних пріоритетів та перспектив. Забезпечує прогнозованість розвитку продуктивних сил території, розселення та розвитку».
Ще один приклад псевдонаукового канцеляризму: «Найкращим способом утеплення є двостороннє утеплення (ізсередини та ззовні). Проблеми зосереджено у розрізі матеріалів для утеплення і можливостей для самостійного виконання робіт власними силами (при утепленні ізсередини приміщення) та процедур погодження і концентрації капіталу на закупку матеріалів та виконання робіт при утепленні ззовні. <…> У площині вирішення завдань та централізованого постачання переважно визначаються проблеми неадекватно зростаючої вартості послуг з теплопостачання…».
Хтось може пояснити, що означає «рейтинг заходів» або «рейтинг об’єктів бюджетної сфери, який проводиться у розрізі конкретних термореноваційних заходів»?
Що означає «найшвидша окупність заходів», «варіантно визначається потенціал концентрації коштів на проведення робіт із енергоощадності», «створення системи виконавчих відповідальних за реалізацію заходів», «можливість зміни рейтингу об’єкту у бік його вищої актуалітзації» тощо…
НЕрозуміння (НЕзнання) законів синергетики привело країну до хаосу – невизначеності пріоритетів державного розвитку. Брак високоосвічених професіоналів-патріотів, цинічних політиків-патріотів унеможливив/унеможливлює створення всебічно обґрунтованого стратегічного напрямку руху суспільства. Наслідки відомі: корупція, тіньова економіка, зростання злочинності, хабарництво, аморальність, загроза втрати державності.
Навесні 1996 року головний редактор знаменитого журналу «Культура» Єжи Ґєдройц зі своєї паризької штаб-квартири уважно спостерігав за соціально-економічними процесами на своїй далекій батьківщині: «З усією критичністю ставлячись до міжвоєнного періоду, треба визнати, що в Речі Посполитій суспільство мало почуття державності та обов’язку щодо вітчизни. Фінансові службовці, які становили найчисленнішу частину державних працівників, оплачувались дуже низько. Незважаючи на це, хабарництва майже не існувало. Кількість скандалів, економічних афер, пов’язаних з політичними колами, також була мінімальною, принаймні не мала, як у нинішній польській реальності, масового характеру. До речі, мораль поляків після здобуття незалежності не була бездоганною, зокрема, партійні чвари стали звичайним явищем. Але все це подолав Юзеф Пілсудський. Це означає, що польську суспільність можна виховати».
Чи можна виховати суспільність українську? Питання риторичне. «Протягом останніх двадцяти років один принцип залишався незмінним: особистий інтерес переважає над політичним, та політичний інтерес переважає над загальнонаціональним. Саме тому Україна там, де вона є нині» [Джеймс Шерр, британський аналітик, лютий 2013].
Тож ведучи мову про виховання української суспільності, насамперед треба шукати відповіді на таке питання: чи спроможні українці вибудувати новітній позапартійний Рух, який об’єднає найширші верстви населення, дасть можливість виявити себе з кращого боку некорумпованій, патріотичній молодій еліті? Позитивна відповідь значною мірою визначить обличчя та майбутнє Української держави.
P.S.
Чи звернули громадяни України увагу на заяву Віктора Януковича щодо можливості передачі української газотранспортної системи в оренду? «Ми впритул підійшли до такого рішення… Але коли воно буде прийняте, поки що не можна однозначно сказати… Ми трубу нікому не продаватимемо, найімовірніше вона залишиться в державі… Ця труба буде передана в оренду», – саме так було сказано Президентом 22 лютого під час прес-конференції «Діалог з країною».
Що означає – «найімовірніше»? За такою логікою ймовірність продажу газотранспортної системи (ГТС) все-таки існує. Далі. Що таке оренда? В перекладі з латинської (arendo) – це найм майна з правом тимчасового користування за певну плату.
Що означає передати в оренду українську газотранспортну систему Росії? У перспективі (віддаленій, а, може, й близькій) Москва цілком резонно доводитиме Києву, що крім своїх фахівців, які мають контролювати орендоване майно, вона має право всіляко оберігати його. Відтак вимагатиме дозволу на створення власних органів контролю та управління, на організацію власних охоронних структур. Можна припустити, що на територію України під благовидним приводом (для перешкоди, скажімо, терористичним загрозам транснаціональній газовій магістралі, з метою унеможливлення псування орендованого майна тощо) будуть введені охоронні підрозділи (читай: війська). А далі піде-поїде: російські спецпризначенці, окремі військові частини, гарнізони…
А це вже безпосередній вплив на політичне життя районів, областей, регіонів Української держави, вплив на соціально-економічну ситуацію. Мало-помалу, без єдиного пострілу Україна може бути інкорпорована Росією. Навіть Малоросійської колегії не створюватиме. Не забуваймо, що Кремль завжди мислив і мислить стратегічно. «Матчасть» (українську історію) треба вивчати.
А ще треба пригадати сумний досвід Білоруської ГТС. Там теж починалось з передавання тамтешньої газотранспортної системи «Газпрому» на умові 50:50. Нині вся білоруська ГТС у руках Москви.
Навіть передача в оренду української газотранспортної системи Росії – це перший крок до втягування України до Митного союзу, затим до Євразійського союзу, до входження в Ташкентський пакт, а згодом до Російської Федерації на правах губернії чи федерального округу. Чи розуміють це «проФФесіонали»?
Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Фазіль Іскандер
1921 року В’ячеслав Липинський був змушений визнати: «Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні <…> Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні... Переважно це бували політичні спекулянти…». Підтверджень цим думкам у сучасній Україні предостатньо.
Один із коментаторів моєї статті «Останній бій за демократію» в «Українській правді» зробив таке узагальнення: «Чесних українських патріотів ніколи не бракувало – і ніколи з того не було жодного зиску для народу та країни. Бо для цього потрібні ЦИНІЧНІ ПАТРІОТИ. І це не оксюморон. Хороший політик не може не бути брехуном. Подивіться на Путіна чи Саакашвілі – вони ж брешуть частіше за будь-яку Тимошенко, якщо розуміти брехню в широкому сенсі, зокрема, як приховування правди. Але в них немає такого бардаку, як у нас, бо вони – ЦИНІЧНІ ПАТРІОТИ. А ми – або просто цинічні, або просто патріоти, але ніколи не водночас».
І справді. Боротьбу за президентсько-гетьманську булаву, на жаль, ведуть не цинічні патріоти. Вони пощезали, заподілись кудись. Ліна Костенко в поетичній формі образно пояснює:
Всі хочуть булави, всі борються за власть,
Та й буде булава – як макова голівка.
Отак поторохтять. І знову хтось продасть,
Не той, так той. Там зрада, там злодійство.
Не становить жодної таємниці той факт, що в Україні циніків і «проФФесіоналів» предостатньо. Як грибів після дощу понаростало за роки незалежності аматорів від політики й політології, науки й техніки, культури та мистецтва, економіки... Наслідки загальновідомі. Натомість маємо помітний дефіцит цинічних патріотів, брак професіоналів-патріотів, знавців своєї справи.
«Стає важко знайти бодай одного голову важливої державної установи, який би був справді професіоналом. Єдина якість, яка має вагу зараз, це лояльність. Чим гіршою стає ситуація в країні, тим менше занепокоєння викликають національні інтереси, та більше домінують вузькі, особисті, та часто ганебні інтереси. Це нова ситуація для України. Попри те, що багато людей в оточенні Кучми не були насправді демократами, серед них таки були вражаючі державники» [Джеймс Шерр, британський аналітик, лютий 2013].
Років десять тому Євген Марчук (політик більш ніж поінформований) слушно зауважив: «Для того, щоб зайняти в майбутньому достойне місце у світовій спільноті, українському суспільству треба здійснити радикальну інтелектуальну і соціальну трансформацію».
Золоті слова. Тільки що з того… Рівень деінтелектуалізації суспільства зростає. На вершечку владної піраміди щораз частіше бачимо випадкових осіб, не наділених належним для управління державою рівнем IQ. Як наслідок, держслужбовці (навіть найвищих рангів) раз у раз опиняються в центрі усіляких скандалів. Представники виконавчих структур часто-густо не здатні раціонально мислити, неспроможні чітко й правильно діяти у конкретних ситуаціях, не можуть ефективно протистояти викликам сучасної доби. Кимось колись породжена оптимістична думка про те, що Україна неминуче стане взірцем новітнього політичного та економічного порядку, ось-ось здійснить світоглядний прорив, стане лідером у науці й культурі, динамічно втілюватиме в життя найсучасніші винаходи, які формуватимуть обличчя сучасної цивілізації, нині може викликати хіба що іронічну посмішку.
Як можна змінити Систему, коли їй, по суті, потурає добре оплачувана сторожа – наділені високими владними повноваженнями невігласи, непрофесіонали?
Хаос у трактуванні стародавніх греків – це безмежна, первісна маса, з якої утворилось все існуюче, зокрема Всесвіт, а відтак усе живе. У переносному сенсі хаос – це абсолютний безлад. З наведеного далі витягу добре видно, який хаос-безлад панує у головах українських «проФФесіоналів». Російський пародист Михайло Задорнов, як мовиться, відпочиває. На прикладі лише кількох витягів із офіційної Програми енергозабезпечення для бюджетної сфери і населення на 2006–2008 роки, розробленої аж двома управліннями однієї з облдержадміністрації на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», можна відчути фаховий рівень держпосадовців.
Цитуємо: «Аналіз фінансової спроможності території. Мета аналізу фінансової спроможності території – визначити планові завдання із реалізації енергоощадних заходів у розрізі доступних фінансових ресурсів території. Передбачено, що можливість зміни рейтингу об’єкту у бік його вищої актуалітзації (незалежно від інших соціально-політичних факторів) може відбуватись виключно за рахунок збільшення фінансової частки місцевих органів виконавчої влади (у т. ч. і за рахунок кооперування коштів громади). Дозволяє впливати на політику енергозбереження та політику соціально-економічного розвитку у районі у розрізі соціо-соціальних пріоритетів та перспектив. Забезпечує прогнозованість розвитку продуктивних сил території, розселення та розвитку».
Ще один приклад псевдонаукового канцеляризму: «Найкращим способом утеплення є двостороннє утеплення (ізсередини та ззовні). Проблеми зосереджено у розрізі матеріалів для утеплення і можливостей для самостійного виконання робіт власними силами (при утепленні ізсередини приміщення) та процедур погодження і концентрації капіталу на закупку матеріалів та виконання робіт при утепленні ззовні. <…> У площині вирішення завдань та централізованого постачання переважно визначаються проблеми неадекватно зростаючої вартості послуг з теплопостачання…».
Хтось може пояснити, що означає «рейтинг заходів» або «рейтинг об’єктів бюджетної сфери, який проводиться у розрізі конкретних термореноваційних заходів»?
Що означає «найшвидша окупність заходів», «варіантно визначається потенціал концентрації коштів на проведення робіт із енергоощадності», «створення системи виконавчих відповідальних за реалізацію заходів», «можливість зміни рейтингу об’єкту у бік його вищої актуалітзації» тощо…
НЕрозуміння (НЕзнання) законів синергетики привело країну до хаосу – невизначеності пріоритетів державного розвитку. Брак високоосвічених професіоналів-патріотів, цинічних політиків-патріотів унеможливив/унеможливлює створення всебічно обґрунтованого стратегічного напрямку руху суспільства. Наслідки відомі: корупція, тіньова економіка, зростання злочинності, хабарництво, аморальність, загроза втрати державності.
Навесні 1996 року головний редактор знаменитого журналу «Культура» Єжи Ґєдройц зі своєї паризької штаб-квартири уважно спостерігав за соціально-економічними процесами на своїй далекій батьківщині: «З усією критичністю ставлячись до міжвоєнного періоду, треба визнати, що в Речі Посполитій суспільство мало почуття державності та обов’язку щодо вітчизни. Фінансові службовці, які становили найчисленнішу частину державних працівників, оплачувались дуже низько. Незважаючи на це, хабарництва майже не існувало. Кількість скандалів, економічних афер, пов’язаних з політичними колами, також була мінімальною, принаймні не мала, як у нинішній польській реальності, масового характеру. До речі, мораль поляків після здобуття незалежності не була бездоганною, зокрема, партійні чвари стали звичайним явищем. Але все це подолав Юзеф Пілсудський. Це означає, що польську суспільність можна виховати».
Чи можна виховати суспільність українську? Питання риторичне. «Протягом останніх двадцяти років один принцип залишався незмінним: особистий інтерес переважає над політичним, та політичний інтерес переважає над загальнонаціональним. Саме тому Україна там, де вона є нині» [Джеймс Шерр, британський аналітик, лютий 2013].
Тож ведучи мову про виховання української суспільності, насамперед треба шукати відповіді на таке питання: чи спроможні українці вибудувати новітній позапартійний Рух, який об’єднає найширші верстви населення, дасть можливість виявити себе з кращого боку некорумпованій, патріотичній молодій еліті? Позитивна відповідь значною мірою визначить обличчя та майбутнє Української держави.
P.S.
Чи звернули громадяни України увагу на заяву Віктора Януковича щодо можливості передачі української газотранспортної системи в оренду? «Ми впритул підійшли до такого рішення… Але коли воно буде прийняте, поки що не можна однозначно сказати… Ми трубу нікому не продаватимемо, найімовірніше вона залишиться в державі… Ця труба буде передана в оренду», – саме так було сказано Президентом 22 лютого під час прес-конференції «Діалог з країною».
Що означає – «найімовірніше»? За такою логікою ймовірність продажу газотранспортної системи (ГТС) все-таки існує. Далі. Що таке оренда? В перекладі з латинської (arendo) – це найм майна з правом тимчасового користування за певну плату.
Що означає передати в оренду українську газотранспортну систему Росії? У перспективі (віддаленій, а, може, й близькій) Москва цілком резонно доводитиме Києву, що крім своїх фахівців, які мають контролювати орендоване майно, вона має право всіляко оберігати його. Відтак вимагатиме дозволу на створення власних органів контролю та управління, на організацію власних охоронних структур. Можна припустити, що на територію України під благовидним приводом (для перешкоди, скажімо, терористичним загрозам транснаціональній газовій магістралі, з метою унеможливлення псування орендованого майна тощо) будуть введені охоронні підрозділи (читай: війська). А далі піде-поїде: російські спецпризначенці, окремі військові частини, гарнізони…
А це вже безпосередній вплив на політичне життя районів, областей, регіонів Української держави, вплив на соціально-економічну ситуацію. Мало-помалу, без єдиного пострілу Україна може бути інкорпорована Росією. Навіть Малоросійської колегії не створюватиме. Не забуваймо, що Кремль завжди мислив і мислить стратегічно. «Матчасть» (українську історію) треба вивчати.
А ще треба пригадати сумний досвід Білоруської ГТС. Там теж починалось з передавання тамтешньої газотранспортної системи «Газпрому» на умові 50:50. Нині вся білоруська ГТС у руках Москви.
Навіть передача в оренду української газотранспортної системи Росії – це перший крок до втягування України до Митного союзу, затим до Євразійського союзу, до входження в Ташкентський пакт, а згодом до Російської Федерації на правах губернії чи федерального округу. Чи розуміють це «проФФесіонали»?
Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
