Чернігівська область, Бобровицький район, Кобижча – Одне з найбільших за площею сіл України – Кобижча – розташоване на Чернігівщині, за 100 кілометрів від Києва. Зведене серед курганів і густих лісів, село займає майже дві тисячі гектарів та межує ще з 6 тисячами гектарів лісів ось вже 800 років. Село пам’ятає і польських каштелянів, і українських козаків, і імператрицю Катерину Другу. Проте ані природне, ані історичне багатство не вберегло Кобижчу від занепаду, і сьогодні село зі славним минулим бореться за право існувати.
Село Кобижча виникло ще за часів Київської Русі. За легендою, свою химерну назву воно отримало завдяки чаклунам – кобникам, які творили тут свої кобища - житла і сильні закляття. З огляду на те, скільки разів село поставало з попелу, можна й справді повірити, що без чудодійних сил тут не обійшлося. Спалене Батиєвою ордою, пізніше зруйноване польськими військами і, наостанок, понівечене німцями, воно продовжувало жити і розвиватися.
«Кобижча оточена великими і густими лісами. В них було 9 тисяч партизанів. Можу назвати головного – Кихта. Село тричі згонили, щоб його спалити. А партизани як з’являлися, то тричі його рятували», – згадує 85-річна кобижчанка Катерина Товстенко.
За 50 років населення зменшилось майже у 10 разів, а промисловість зникла
У 50-х роках у Кобижчі мешкало близько 30 тисяч людей, працювало 2 школи, діяли 3 церкви, лікарня і пологовий будинок, кілька машинно-тракторних станцій, заводи, колгоспи, ферми і лісництво. Сьогодні населення складає 3800 осіб, смертність удвічі перевищує народжуваність, виробництва, крім натурального, немає, і все село перебуває в глибокій стагнації. Чаклунство і диво тут більше не живуть.
«Було 3 колгоспи – зараз жодного. Був лісопильних цех – немає, була сільгосптехніка – немає, був молокозавод – немає, сітроцех – немає. Лікарня з одним нещасним лікарем. Швидка не може приїхати, тому ще немає на чому. Якщо щось приїхало, плати за бензин. І за селом поставили цистерни з аміаком, весною будуть його розвозити. Наскільки він небезпечний! Люди протестували-протестували, а толку ніякого» - жаліється селянин Анатолій.
В одній з колишніх церков сьогодні розмістився сільський клуб. Тут, а також у місцевому барі проводить своє дозвілля молодь, стверджують представники старшого покоління. Вони скаржаться, бо бар працює цілодобово, і діти «пропадають» там від самого ранку. Втім інших способів проводити дозвілля немає, каже кобижчанка Олександра.
«Була в нас бібліотека. Може, вона працює, але ж нею ніхто не цікавиться», – каже жінка.
Згорілу пам’ятку архітектури відносять зусиллями селян
А нещодавно село спіткала ще одна біда – згоріла пам’ятка дерев’яної архітектури 19-го століття, Свято-Успенський храм. На тлі загального спустошення і застою церква лишалась чи не єдиним осередком надій і сподівань. МНС констатувало підпал, але далі розслідування не просунулося.
Спільними силами кобижчанці й небайдужі зібрали кошти на відбудову храму. Нова церква постане на старому фундаменті і буде точнісінько повторювати попередню. Роботи почнуть щойно зійде сніг, розповів протоієрей отець Василь Гавій.
«Надія велика є. Матеріал майже весь готовий для роботи. Сподіваємось, з божою допомогою і допомогою добрих людей побудуємо. Буде точно така ж церква , як і була: довжиною 32 метри, а по фундаменту – 160. Це дуже великий об’єм».
Дух славного села взялася відроджувати тутешня футбольна команда «Кобижча». Її гравці своє дозвілля проводять на футбольному полі, а не у барі, говорить член ФК «Кобижча» Олексій Кузуб.
«Молодь ділиться на різні підтипи. Мало таких, хто займається корисними справами. Хтось вибирає генделики і наркотики. А ми навчаємось, працюємо і завжди знаходимо вільний час, щоб пограти в футбол. Дехто каже, що в селі жити не по приколу, але нам подобається. Ми корінні жителі і не збираємось, як решта, покидати його і їхати в якусь «цивілізацію».
Футбол, туризм і фестиваль відроджують Кобижчу
Торік кобижчанська футбольна команда посіла перше місце на першості Бобровицького району Чернігівщини. 2003 року саме на таких умовах молоді футболісти отримали у подарунок новий сучасний стадіон від одного зі своїх земляків, народного депутата і банкіра. На відкритті стадіону побував сам Олег Блохін, – хваляться кобижчанці.
Ще один народний обранець напередодні виборів допоміг сільській амбулаторії.
«Депутат виділяв кошти на придбання холодильника, стоматологічної установки, різного інвентаря», – поділилась радістю з Радіо Свобода завідувачка Кобижчанської амбулаторії Ніна Сташейко.
Незважаючи на всі проблеми останніх 20 років, селяни не збираються опускати руки. А той факт, що в останні роки Кобижчею зацікавилися туристи, дає підстави сподіватись, що село знову стане на ноги. Традиційний фестиваль «Кобижча Motosession» і поодинокі групи мандрівників звертають на село дедалі більше уваги. Тепер при запиті в інтернет-пошуковці можна побачити понад тисячу результатів, пов’язаних із Кобижчею. Особливих перспектив, може, й нема, зате є надія, переконують кобижчанці.
Село Кобижча виникло ще за часів Київської Русі. За легендою, свою химерну назву воно отримало завдяки чаклунам – кобникам, які творили тут свої кобища - житла і сильні закляття. З огляду на те, скільки разів село поставало з попелу, можна й справді повірити, що без чудодійних сил тут не обійшлося. Спалене Батиєвою ордою, пізніше зруйноване польськими військами і, наостанок, понівечене німцями, воно продовжувало жити і розвиватися.
«Кобижча оточена великими і густими лісами. В них було 9 тисяч партизанів. Можу назвати головного – Кихта. Село тричі згонили, щоб його спалити. А партизани як з’являлися, то тричі його рятували», – згадує 85-річна кобижчанка Катерина Товстенко.
За 50 років населення зменшилось майже у 10 разів, а промисловість зникла
У 50-х роках у Кобижчі мешкало близько 30 тисяч людей, працювало 2 школи, діяли 3 церкви, лікарня і пологовий будинок, кілька машинно-тракторних станцій, заводи, колгоспи, ферми і лісництво. Сьогодні населення складає 3800 осіб, смертність удвічі перевищує народжуваність, виробництва, крім натурального, немає, і все село перебуває в глибокій стагнації. Чаклунство і диво тут більше не живуть.
Було 3 колгоспи – зараз жодного. Був лісопильних цех, сільгосптехніка, молокозавод, сітроцех – немає. Лікарня з одним нещасним лікарем. І за селом поставили цистерни з аміакомСелянин Анатолій
«Було 3 колгоспи – зараз жодного. Був лісопильних цех – немає, була сільгосптехніка – немає, був молокозавод – немає, сітроцех – немає. Лікарня з одним нещасним лікарем. Швидка не може приїхати, тому ще немає на чому. Якщо щось приїхало, плати за бензин. І за селом поставили цистерни з аміаком, весною будуть його розвозити. Наскільки він небезпечний! Люди протестували-протестували, а толку ніякого» - жаліється селянин Анатолій.
В одній з колишніх церков сьогодні розмістився сільський клуб. Тут, а також у місцевому барі проводить своє дозвілля молодь, стверджують представники старшого покоління. Вони скаржаться, бо бар працює цілодобово, і діти «пропадають» там від самого ранку. Втім інших способів проводити дозвілля немає, каже кобижчанка Олександра.
«Була в нас бібліотека. Може, вона працює, але ж нею ніхто не цікавиться», – каже жінка.
Згорілу пам’ятку архітектури відносять зусиллями селян
А нещодавно село спіткала ще одна біда – згоріла пам’ятка дерев’яної архітектури 19-го століття, Свято-Успенський храм. На тлі загального спустошення і застою церква лишалась чи не єдиним осередком надій і сподівань. МНС констатувало підпал, але далі розслідування не просунулося.
Спільними силами кобижчанці й небайдужі зібрали кошти на відбудову храму. Нова церква постане на старому фундаменті і буде точнісінько повторювати попередню. Роботи почнуть щойно зійде сніг, розповів протоієрей отець Василь Гавій.
Матеріал майже весь готовий для роботи. Буде точно така ж церква , як і була: довжиною 32 метри, а по фундаменту – 160Протоієрей отець Василь Гавій
«Надія велика є. Матеріал майже весь готовий для роботи. Сподіваємось, з божою допомогою і допомогою добрих людей побудуємо. Буде точно така ж церква , як і була: довжиною 32 метри, а по фундаменту – 160. Це дуже великий об’єм».
Дух славного села взялася відроджувати тутешня футбольна команда «Кобижча». Її гравці своє дозвілля проводять на футбольному полі, а не у барі, говорить член ФК «Кобижча» Олексій Кузуб.
Дехто каже, що в селі жити не по приколу, але нам подобається. Ми корінні жителі і не збираємось, як решта, покидати його і їхати в якусь «цивілізаціюОлексій Кузуб
«Молодь ділиться на різні підтипи. Мало таких, хто займається корисними справами. Хтось вибирає генделики і наркотики. А ми навчаємось, працюємо і завжди знаходимо вільний час, щоб пограти в футбол. Дехто каже, що в селі жити не по приколу, але нам подобається. Ми корінні жителі і не збираємось, як решта, покидати його і їхати в якусь «цивілізацію».
Футбол, туризм і фестиваль відроджують Кобижчу
Торік кобижчанська футбольна команда посіла перше місце на першості Бобровицького району Чернігівщини. 2003 року саме на таких умовах молоді футболісти отримали у подарунок новий сучасний стадіон від одного зі своїх земляків, народного депутата і банкіра. На відкритті стадіону побував сам Олег Блохін, – хваляться кобижчанці.
Ще один народний обранець напередодні виборів допоміг сільській амбулаторії.
Депутат виділяв кошти на придбання холодильника, стоматологічної установки, різного інвентаряНіна Сташейко
«Депутат виділяв кошти на придбання холодильника, стоматологічної установки, різного інвентаря», – поділилась радістю з Радіо Свобода завідувачка Кобижчанської амбулаторії Ніна Сташейко.
Незважаючи на всі проблеми останніх 20 років, селяни не збираються опускати руки. А той факт, що в останні роки Кобижчею зацікавилися туристи, дає підстави сподіватись, що село знову стане на ноги. Традиційний фестиваль «Кобижча Motosession» і поодинокі групи мандрівників звертають на село дедалі більше уваги. Тепер при запиті в інтернет-пошуковці можна побачити понад тисячу результатів, пов’язаних із Кобижчею. Особливих перспектив, може, й нема, зате є надія, переконують кобижчанці.
