Брюссель – Корупція – це найбільша загроза демократії європейського континенту. Принаймні, так вважає генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Яґланд. Водночас, як свідчать опитування й статистика боротьби з цим явищем, непрозорість дій політиків, змови, фіктивні контракти та конверти з хабарами від початку кризи все частіше зустрічаються у владних кабінетах європейських держав.
Відтоді, як розвалився блок комуністичних держав, Рада Європи стала для країн колишнього соцтабору своєрідним «трампліном» в їхньому прагненні долучитися до процвітаючих блоків та союзів на Заході.
Як пояснює в одному з інтерв’ю генсекретар Ради Європи Турбйорн Яґланд, щоб прискорити й полегшити цей процес, низка держав Центральної Азії та Росія вдавалися до своїх традиційних методів: щедрі презенти, безкоштовні поїздки та найманці серед лобі, які «приглушують» критику порушень прав людини у цих державах.
Тому для норвежця Яґланда, також члена Нобелівського комітету, який теж не оминули корупційні історії, саме корупція стала головним викликом. «Ми повинні починати з себе», – зауважує Турбйорн Яґланд.
І справді: згубний вплив корупції на демократію очевидний навіть у тих державах, які були взірцями у дотриманні громадянських прав.
Як свідчать дані останнього дослідження Єврокомісії, майже три чверті європейців вважають корупцію головною проблемою своїх країн.
«Наприклад, непрозорість лобіювання у парламенті Франції, – каже голова французької філії Transparency International Жульєн Кол. – Саме по собі лобіювання не є протизаконним, однак сьогодні у Франції немає ніяких можливостей довідатися, якими насправді є інтереси тих людей, чия позиція береться до уваги парламентарями для ухвалення законів. Така ситуація не є нормальною. І це тільки один із прикладів, яких можна навести багато».
Криза загострила неприйняття корупції серед людей
Водночас через режим заощаджень, у якому наразі перебувають держави на кшталт Греції, Іспанії, Італії, Португалії чи Ірландії, їхні громадяни все менше заплющують очі на випадки корупції. Люди налаштовані рішуче щодо будь-якого уникнення сплати податків серед представників влади чи зберігання ними своїх капіталів у офшорах.
Тімо Ланґе з незалежної організації Lobby Control, яка проводить моніторинг лобістських груп, вважає, що «криза зробила громадян уважнішими стосовно зловживань службовим становищем». «І коли люди бачать, що політичні партії та уряди не вживають заходів для запобігання цьому явищу, вони втрачають довіру до цієї політичної системи», – наголошує він.
Саме це й спостерігається у ЄС, де останніми роками множаться антиурядові політичні рухи й організації, що своєю головною метою оголошують боротьбу з корупцією.
Згідно з даними Transparency International, такі держави, як Греція й Італія, за рівнем хабарництва, фіктивних контрактів, шахрайства з дипломами чи держфондами перебувають на рівні Колумбії й Тунісу.
Україна ж за індексом рівня сприйняття корупції у рейтингу зі 176 сходинок минулого року посіла 144-е місце.
А найменше корупції – у Данії та Фінляндії.
Відтоді, як розвалився блок комуністичних держав, Рада Європи стала для країн колишнього соцтабору своєрідним «трампліном» в їхньому прагненні долучитися до процвітаючих блоків та союзів на Заході.
Як пояснює в одному з інтерв’ю генсекретар Ради Європи Турбйорн Яґланд, щоб прискорити й полегшити цей процес, низка держав Центральної Азії та Росія вдавалися до своїх традиційних методів: щедрі презенти, безкоштовні поїздки та найманці серед лобі, які «приглушують» критику порушень прав людини у цих державах.
Тому для норвежця Яґланда, також члена Нобелівського комітету, який теж не оминули корупційні історії, саме корупція стала головним викликом. «Ми повинні починати з себе», – зауважує Турбйорн Яґланд.
І справді: згубний вплив корупції на демократію очевидний навіть у тих державах, які були взірцями у дотриманні громадянських прав.
Як свідчать дані останнього дослідження Єврокомісії, майже три чверті європейців вважають корупцію головною проблемою своїх країн.
«Наприклад, непрозорість лобіювання у парламенті Франції, – каже голова французької філії Transparency International Жульєн Кол. – Саме по собі лобіювання не є протизаконним, однак сьогодні у Франції немає ніяких можливостей довідатися, якими насправді є інтереси тих людей, чия позиція береться до уваги парламентарями для ухвалення законів. Така ситуація не є нормальною. І це тільки один із прикладів, яких можна навести багато».
Криза загострила неприйняття корупції серед людей
Водночас через режим заощаджень, у якому наразі перебувають держави на кшталт Греції, Іспанії, Італії, Португалії чи Ірландії, їхні громадяни все менше заплющують очі на випадки корупції. Люди налаштовані рішуче щодо будь-якого уникнення сплати податків серед представників влади чи зберігання ними своїх капіталів у офшорах.
Тімо Ланґе з незалежної організації Lobby Control, яка проводить моніторинг лобістських груп, вважає, що «криза зробила громадян уважнішими стосовно зловживань службовим становищем». «І коли люди бачать, що політичні партії та уряди не вживають заходів для запобігання цьому явищу, вони втрачають довіру до цієї політичної системи», – наголошує він.
Саме це й спостерігається у ЄС, де останніми роками множаться антиурядові політичні рухи й організації, що своєю головною метою оголошують боротьбу з корупцією.
Згідно з даними Transparency International, такі держави, як Греція й Італія, за рівнем хабарництва, фіктивних контрактів, шахрайства з дипломами чи держфондами перебувають на рівні Колумбії й Тунісу.
Україна ж за індексом рівня сприйняття корупції у рейтингу зі 176 сходинок минулого року посіла 144-е місце.
А найменше корупції – у Данії та Фінляндії.
