Європейські звичаї різдвяно-новорічних свят надзвичайно різноманітні. Та є одна традиція, яка зустрічається на всьому континенті – співання різдвяних пісень. У багатьох народів навіть слово на означення цього пісенного жанру те саме – коляди, коледи, коленди. Сьогодні важко повірити, та традиція колядування зароджувалася ще задовго до того, як Європа стала християнською. У Стародавньому Римі в перші дні нового року сусіди та родичі, відвідуючи один одного, обмінювалися подарунками й співали величальні пісні – календи.
Європейські звичаї колядування закорінені в римських величальних новорічних гімнах. Це коріння сягає тих далеких часів, коли Європа ще не була християнською. Сучасні колядки генетично пов’язані з древніми язичницькими обрядами, присвяченими зимовому сонцестоянню.
У сиву давнину європейські народи молитвами, величальними піснями та урочистими бенкетами зустрічали час, коли дні починають довшати, а ночі коротшати. Цікаво, що саме у цей період року стародавні римляни кололи кабанця, так, як це століттями опісля було прийнято в Україні. Щодо значення самого слова коляда, то воно походить від латинської назви перших днів місяця – calendae.
Язичницькі символи стали християнськими
Упродовж сторіч християнізації Європи на поганські новорічні звичаї нашарувалися євангельські історії про народження Христа, тож древні календи стали християнськими колядами.
Втім, дотепер у різдвяних величальних піснях європейських народів можна натрапити на сліди язичницьких культів. Скажімо, один із символів християнського Різдва – новорічна ялинка – колись була священним деревом народів Північної Європи. У сучасній Німеччині урочиста колядка про ялинку «O Tannenbaum» – одна з найпопулярніших.
Древні дохристиянські ритуали можна розпізнати й у сучасній святвечірній традиції, що збереглася в Норвегії. Зібравшись біля святкового столу, норвезькі сім’ї беруться за руки й хороводом ідуть навколо ялинки, співаючи при цьому колядок. Цікаво, що у норвежців зберігся древній звичай, дещо схожий на український – вшанування снопа збіжжя. На Різдво норвежці вивішують у садах снопики вівса. Колись це була жертва для грізного норманського бога Одина, а сьогодні – нагадування про солому, на якій народився Христос, а також пожива для зголоднілих пташок. В одній із норвезьких різдвяних пісень мовиться: «На соломі лежить і відпочиває Небо».
Традиція, що єднає Європу
Схожі до українських різдвяні традиції можна побачити навіть у далекій Португалії. Там, як і в Україні, при святвечірньому столі згадують про померлих родичів, для них залишають одне місце зі столовими приборами. Саме Португалія – батьківщина однієї з найпопулярніших у світі колядок Adeste Fideles («Прибудьте всі вірні»). Вона виникла у 13-му сторіччі і, за однією з гіпотез, текст різдвяного гімну написав король Португалії. Ця пісня була і залишається в репертуарі багатьох відомих виконавців, її, зокрема, співали Франк Сінатра, Елвіс Преслі, Лучано Паваротті, а сьогодні виконують Андреа Боччелі, група «Іль діво», Енія.
Втім, чи не найбагатша колядкова традиція – у слов’янських народів, зокрема, у поляків та українців. Чимало польських та українських колядок мають схожі слова та ідентичну мелодію. Два народи століттями жили поряд, тож звичаї сусідів схожі. Наприклад, одна з найпопулярніших польських коляд Dzisiaj w Betlejem («Сьогодні у Вифлеємі») нагадує українську «Во Вифлеємі нині новина».
У багатьох країнах Європи сьогодні можна почути нарікання на те, що різдвяні й новорічні свята втрачають своє первісне значення, мовляв, вони стали святом комерції. Та жодна комерція не спроможна затьмарити радості, що струменить із урочистих колядкових мелодій. А вони у ці дні лунають на цілому європейському континенті.
Європейські звичаї колядування закорінені в римських величальних новорічних гімнах. Це коріння сягає тих далеких часів, коли Європа ще не була християнською. Сучасні колядки генетично пов’язані з древніми язичницькими обрядами, присвяченими зимовому сонцестоянню.
У сиву давнину європейські народи молитвами, величальними піснями та урочистими бенкетами зустрічали час, коли дні починають довшати, а ночі коротшати. Цікаво, що саме у цей період року стародавні римляни кололи кабанця, так, як це століттями опісля було прийнято в Україні. Щодо значення самого слова коляда, то воно походить від латинської назви перших днів місяця – calendae.
Язичницькі символи стали християнськими
Упродовж сторіч християнізації Європи на поганські новорічні звичаї нашарувалися євангельські історії про народження Христа, тож древні календи стали християнськими колядами.
Втім, дотепер у різдвяних величальних піснях європейських народів можна натрапити на сліди язичницьких культів. Скажімо, один із символів християнського Різдва – новорічна ялинка – колись була священним деревом народів Північної Європи. У сучасній Німеччині урочиста колядка про ялинку «O Tannenbaum» – одна з найпопулярніших.
Древні дохристиянські ритуали можна розпізнати й у сучасній святвечірній традиції, що збереглася в Норвегії. Зібравшись біля святкового столу, норвезькі сім’ї беруться за руки й хороводом ідуть навколо ялинки, співаючи при цьому колядок. Цікаво, що у норвежців зберігся древній звичай, дещо схожий на український – вшанування снопа збіжжя. На Різдво норвежці вивішують у садах снопики вівса. Колись це була жертва для грізного норманського бога Одина, а сьогодні – нагадування про солому, на якій народився Христос, а також пожива для зголоднілих пташок. В одній із норвезьких різдвяних пісень мовиться: «На соломі лежить і відпочиває Небо».
Традиція, що єднає Європу
Схожі до українських різдвяні традиції можна побачити навіть у далекій Португалії. Там, як і в Україні, при святвечірньому столі згадують про померлих родичів, для них залишають одне місце зі столовими приборами. Саме Португалія – батьківщина однієї з найпопулярніших у світі колядок Adeste Fideles («Прибудьте всі вірні»). Вона виникла у 13-му сторіччі і, за однією з гіпотез, текст різдвяного гімну написав король Португалії. Ця пісня була і залишається в репертуарі багатьох відомих виконавців, її, зокрема, співали Франк Сінатра, Елвіс Преслі, Лучано Паваротті, а сьогодні виконують Андреа Боччелі, група «Іль діво», Енія.
Втім, чи не найбагатша колядкова традиція – у слов’янських народів, зокрема, у поляків та українців. Чимало польських та українських колядок мають схожі слова та ідентичну мелодію. Два народи століттями жили поряд, тож звичаї сусідів схожі. Наприклад, одна з найпопулярніших польських коляд Dzisiaj w Betlejem («Сьогодні у Вифлеємі») нагадує українську «Во Вифлеємі нині новина».
У багатьох країнах Європи сьогодні можна почути нарікання на те, що різдвяні й новорічні свята втрачають своє первісне значення, мовляв, вони стали святом комерції. Та жодна комерція не спроможна затьмарити радості, що струменить із урочистих колядкових мелодій. А вони у ці дні лунають на цілому європейському континенті.
