Новий рік 100 років тому: ялинка-диковинка і рябчики до столу (ВІДЕО)

Харків – Як зустрічали Новий рік на початку минулого століття? До 1918 року свято належало до різдвяного тижня, тож тематика листівок і подарунків мала різдвяну основу. Перші ялинки і прикраси до них були радше диковинкою, справжньою розкішшю, доступною навіть не для всіх заможних родин. Радіо Свобода в архівах шукало дані про те, якими були новорічні свята понад 100 років тому.

«Гей до щастя, гей до долі, мов брати один в один. Дзвонить щастя в ріднім колі тихим дзвоном: дінь-дзінь-дзінь» – такі віршування Григорія Чупринки могли читати діти навколо ялинки на початку 20-го століття. Ялинку прикрашали переважно в міських садибах, а в селі на почесному місці у хаті стояв дідух.

«Ялинка – це було дуже дорого, і ялинку могли дозволити тільки заможні люди, ще й не кожна родина її встановлювала. Дворяни це могли робити в складчину. А в селі різдвяну прикрасу робили з того, що було під руками. Із матеріалу, що символізував багатство. Колосся, збіжжя, зерно символізували добробут, щастя та достаток. Селяни робили великого дідуха, А на межі 19-го і 20-го з’явилися модифікації – дідух у вигляді ялинок. Хотілося ж ялинку мати», – розповідає завідувачка науково-освітнього відділу Харківського літературного музею Ольга Черемська.

У 19-му столітті селяни до панських ялинок ставилися, як до витребеньок аристократів. Для них хвойні дерева – це дрова для топки грубок.

Гуморист Остап Вишня, розповідаючи радянській дітворі про панську ялинку, казав, що малеча різдвяних свят теж чекала, але не через ялинку.

«А найбільша для нас радість була перед святами, коли в дядька кабана кололи. Заколовши кабана, дядько його смалив, потім обгортав соломою, і ми всі разом із дядьком і з дядиною «душили» кабана – повилазимо на кабана і гуцикаємося на ньому... Щоб сало м’якеньке було! За це нам дядько давав по шматочку смаленого кабанячого хвоста й вуха... І раптом вам – ялинка! Та ще в пана!» – згадував тоді Остап Вишня.

Батько Остапа Вишні працював у поміщика. Якось пан наказав йому привести дітей на ялинку.

«Поприходили в горниці. Там посеред великої кімнати стоїть велика ялинка, на ній багато свічок горить, круг неї паненята з панами стрибають. Стара пані на роялі грає.
Старий пан сидить у кріслі і «стріляє» хлопавками. Вистрелить та до нас:

– Страшно чи ні? – питає.

А ми купкою тулимося біля дверей, не спускаючи очей з ялинки. Ось пан як закричить:

– Андрію! Люльку!

Біжить Андрійко, козачок, несе панові люльку з довжелезним цибухом, дає її панові, а сам стає навколішки, щоб запалити люльку. Андрійко чи підсковзнувся, чи що таке трапилося, тільки він якось упав і вибив панові з рук люльку. Пан його як штурхоне. А наша Парася як закричить – злякалася!

Старий пан заткнув уха, ми кинулися до Парасі, я зачепив гілку на ялинці, впала з ялинки свічка на якусь панянку. Та – в крик! Всі забігали, заметушилися! Я кинувся гасити свічку та збив з ніг панянку. Але нічого такого страшного не скоїлося, тільки метушня. Панянка підвелася, скривила губи й кудись подалася.

Батько нас усіх «вигорнув» з кімнати в коридор, та й пішли ми до кучера, а на другий день вранці поїхали додому.

Батькові пан виговоряв тоді, що ми, діти, дуже в його дикі!»

Підсумовуючи переказ про свою дитячу ялинку, з притаманним радянському часу пафосом, Остап Вишня говорив, мовляв, тепер, коли панів нема, ніхто не називає наших дітей дикими, а ялинка щороку горить вогнями по всій нашій батьківщині, починаючи з московського Кремля.

Ялинку прикрашали горіхами, цукерками

Репортажний опис Остапа Вишні різдвяної ялинки у полтавського пана наприкінці 19-го століття підхоплюють і сучасні дослідники давнини. Перші різдвяно-новорічні ялинки були лише для дітей. У Харківській губернії ялинку обов’язково ставив генерал-губернатор, повітовий керівник дворянства, заможні родини.

Згодом до новорічних гулянь долучилися заможні купці, що приїздили на слобожанщину торгувати на різдвяно-хрещенському ярмарку, міщани, цехові та студенти.

«За описом нашого байкаря Масловича, 1820 року в його кам’яній садибі була велика зала з музичними інструментами і він запрошував людей які були йому близькі по духу, та їхніх дітей. Дорослі святкували в одній залі, а діти – в іншій. Це людина, яка отримала близько одного мільйона рублів у спадок Після смерті його наставника і прийомного батька», – розповідає директор Харківського приватного музею приміської садиби, дослідник життя Харкова дореволюційних часів Андрій Парамонов.

Якщо у 19-му столітті ялинка з’являлася в центральній залі садиби лише на один день, то на початку 20-го зелена красуня могла стояти аж до Водохреща.

«От дітки поводили хороводи, отримали подарунки і на цьому все закінчувалося. Як виглядав Дід Мороз на старих картинах та листівках? Як листоноша. Це людина, яка приносила подарунки дітям. Це вже йдеться про другу половину 19-го століття, коли святкувати почали менш заможні дворяни, чиновництво велике і дрібне. Купці теж ставили ялинку аби засвідчити, що вони не чим не гірші за дворян», – згадує Андрій Парамонов.

Перші ялинки пахли не лише хвоєю, бо їх прикрашали яблуками, горіхами, загорнутими в фольгу, цукерками. Дітвора разом із мамами напередодні зимових свят клеїли та шили ялинкові іграшки. Були й скляні кульки їх привозили на замовлення з закордону, каже дослідник Андрій Парамонов: «Іграшки коштували дуже дорого. Якщо ми беремо другу половину дев’ятнадцятого століття, то їх привозили з Німеччини. Іграшки були з тонкого скла, часто розбивалися ще по дорозі до замовника».

У меню – «каплунь», «тюрбо» й ананасовий салат

На початку 20-го століття 1 січня був вихідним днем. У студентів – розпал зимових канікул. У Харкові на Університетській вулиці та Михайлівській площі будували снігові містечка, крижані гірки, каталися на санчатах, проводили конкурси з призами.

Преса перших років 20-го століття рекламувала новорічні вечори в опереті. Новорічні привітання клієнтам від харківських контор публікувала газета «Слобідський край».

Це ж видання подає лист-привітання з фронту Першої світової війни: «Харківці зустрічаючи вдруге новий рік далеко від рідного міста. Надсилають з передових позицій від генерала до рядового свій гарячий привіт, привітання і найкращі побажання своїм близьким, рідним та знайомим. Тверда віра в кінцевий успіх окриляє надією, і зміцнює силою військових піхотної дивізії. Генерал лейтенант Гаврилов».

А газета «Утро» друкує запрошення на новорічну вечерю в готелях. В «Астраханському» обіцяли зустріч нового року в царстві троянд. На вечерю, як тоді казали, харків’янам обіцяли «тюрбо остєндское», «каплунь ростовський», салат «Ролінд», парфе зі свіжого ананаса – ця смакота для однієї персони коштувала три рублі. Для гостей ресторації в подарунок – троянди і сюрпризи.

Грав оркестр «Драшпель і Толь». А у ресторані готелю «Росія» можна було зустріти новий рік на 50 копійок дешевше з персони. Там подавали стерлядь, «жаркоє з рябчиками», ананасовий салат та гліссе «Мельба».

Люди і час, в якому вони жили, впливали на естетичне наповнення різдвяно-новорічних листівок. Вже минули часи заборони зображення янголят, Христа у яслах, зрештою, і самої ялинки, яку у 20-30-х роках минулого століття теж переслідували як попівський пережиток, але залишилося найголовніше: бажання зичити один одному здоров’я, любові і щастя у новому році. З притаманною тому часу стилістикою у листівках зичили: «Благослови, Боже, здоровлям, щастям, любовію, добром!».

Нинішнє відзначення Нового року у Харкові

Але на дворі вже 2013 рік. Його цього разу зустрічали в центрі Харкова військовим кораблем, гарматами і матросами – такі новорічні декорації біля головної ялинки міста.

Безпосередньо біля ялинки «оселився» Дід Мороз із каретою, повною подарунків-муляжів. Корабель, розташований поруч, охороняють сніговики. У бійницях судна – гармати. На носі – сніговик-капітан. На палубі – величезні ялинкові кулі. Навколо човна і ялинки – новорічний ярмарок. У казкових будиночках городянам пропонують поїсти та випити гарячий чай або каву.