Мінськ – Нова хвиля білоруської політичної еміграції створює свої структури в Євросоюзі, щоб далі боротися з режимом Лукашенка.
Вільний театр, Європейський гуманітарний університет, рух «Європейська Білорусь», найпопулярнішій опозиційний сайт «Хартія-97»… Всі ці структури об’єднує одне слово – вимушена еміграція. Після закриття у Білорусі нелояльних владі навчальних закладів, ЗМІ, дослідницьких центрів та громадських об’єднань, утиску та репресій проти опозиціонерів, багато з них знайшло притулок за кордоном. У Брюсселі, Варшаві, Вільнюсі, Празі діють політичні центри білоруської опозиції, які називають альтернативними посольствами Білорусі.
Частина цих активістів подалася до еміграції після тюремних нар, пройшовши через знущання міліції та тиск КДБ.
Редактор сайту «Хартія-97» Наталія Радіна тікала з-під домашнього арешту без паспорта. Спочатку вона виїхала в Росію, на кордоні з якою в Білорусі немає контролю, політичний притулок отримала у Литві, пізніше перевела редакцію свого сайту у Варшаву.
«Зрозуміло, що я не відчуваю себе комфортно, бо я не на батьківщині, не в Білорусі. Але щодо роботи, то працювати за кордоном набагато краще. Легальна політична діяльність у Білорусі тепер майже неможлива. Тому я і вирішила тікати з країни. Сьогодні ж я можу працювати без цензури, без тиску спецслужб», – говорить журналістка.
За підрахунками Наталії Радіної, нова хвиля політичної еміграції з Білорусі, яка досягла свого піку після масових репресій 2010–2011 років, виштовхнула за кордон тисячі активних людей, які продовжують своє змагання. На відміну від старої еміграції, вони, завдяки інтернету, соціальним мережам та іншим можливостям глобального світу, мають постійний контакт із батьківщиною та продовжують політичну діяльність.
«Люди їдуть з країни для того, щоб працювати для Білорусі, щоб наблизити той час, коли зруйнується диктатура... У нас є підпільна мережа кореспондентів у самій Білорусі, читачі також постійно повідомляють інформацію про те, що відбувається. У нашу добу інтернету інформацію можна отримувати через Скайп, електронну пошту, телефоном», – зазначає редактор опозиційного сайту.
Якщо раніше білоруські еміграційні центри за кордоном були скоріше лобістами опозиції в урядах сусідніх країн Євросоюзу, то за останній час за кордон виїхали керівники активних організацій, які мали амбіції у самій Білорусі.
Зокрема, це стосується руху «Європейська Білорусь» на чолі з екс-кандидатом на виборах президента Андрієм Санніковим, який отримав політичний притулок в Англії. Політемігрантом він став невдовзі після того, як під тиском ЄС та США був визволений з тюрми. У Мінську в нього залишилася дружина Ірина Халіп, засуджена на 2 роки умовно за участь в акції протесту 19 грудня 2010 року в білоруській столиці, та 5-річний син.
Немає одного лідера
Як білоруська опозиція у самій Білорусі, так і політемігранти наразі не мають одного лідера. За кордоном діє Рада Білоруської Народної Республіки на чолі з Івонкою Сурвілою, у США отримали притулок лідер Консервативно-християнської партії Зенон Позняк та екс-голова Верховної Ради Семен Шарецький, у Польщі діє один з лідерів Білоруського конгресу офіцерів Володимир Бородач, який претендує на створення уряду в екзилі.
Білоруські організації за кордоном мають політичну та фінансову підтримку у країнах ЄС. За підтримки уряду Польщі діє телеканал «Белсат», «Єврорадіо», Білоруський дім у Варшаві, а також програма навчань у польських університетах для вигнаних за політику з білоруських вишів студентів. Литва опікується закритим у Білорусі Європейським гуманітарним університетом, незалежними білоруськими дослідними центрами НІСЕПІ та БІСС… Має політична еміграція і матеріальну підтримку від усієї білоруської діаспори.
Свою діяльність перевів за кордон і голова «Асоціації за модернізацію Білорусі», ще один колишній суперник Олександра Лукашенка на виборах президента 2010 року і колишній політв’язень Олексій Міхалевич, який отримав притулок у Чехії. Він теж тікав із Білорусі без паспорту після того, як заявив про катування у тюрмі КДБ та розірвав договір про співпрацю з КДБ, підписаний ним під тиском. Міхалевич висловлює сподівання, що час, проведений далеко від рідної домівки, не пройде даремно для білоруських політичних активістів.
«Я впевнений, що роль тих людей, які були за кордоном, у новій Білорусі буде просто величезною. З Білорусі було викинуто дуже багато людей, а ще більше виїхало, щоб краще реалізувати свої професійні навички та бажання», – говорить білоруський політик.
Він наголошує на досвіді східноєвропейських країн, де нова політична еліта, яка прийшла після падіння радянської диктатури, формувалася з місцевих лідерів та політичних емігрантів.
Вільний театр, Європейський гуманітарний університет, рух «Європейська Білорусь», найпопулярнішій опозиційний сайт «Хартія-97»… Всі ці структури об’єднує одне слово – вимушена еміграція. Після закриття у Білорусі нелояльних владі навчальних закладів, ЗМІ, дослідницьких центрів та громадських об’єднань, утиску та репресій проти опозиціонерів, багато з них знайшло притулок за кордоном. У Брюсселі, Варшаві, Вільнюсі, Празі діють політичні центри білоруської опозиції, які називають альтернативними посольствами Білорусі.
Частина цих активістів подалася до еміграції після тюремних нар, пройшовши через знущання міліції та тиск КДБ.
Редактор сайту «Хартія-97» Наталія Радіна тікала з-під домашнього арешту без паспорта. Спочатку вона виїхала в Росію, на кордоні з якою в Білорусі немає контролю, політичний притулок отримала у Литві, пізніше перевела редакцію свого сайту у Варшаву.
Легальна політична діяльність у Білорусі тепер майже неможливаНаталія Радіна
«Зрозуміло, що я не відчуваю себе комфортно, бо я не на батьківщині, не в Білорусі. Але щодо роботи, то працювати за кордоном набагато краще. Легальна політична діяльність у Білорусі тепер майже неможлива. Тому я і вирішила тікати з країни. Сьогодні ж я можу працювати без цензури, без тиску спецслужб», – говорить журналістка.
За підрахунками Наталії Радіної, нова хвиля політичної еміграції з Білорусі, яка досягла свого піку після масових репресій 2010–2011 років, виштовхнула за кордон тисячі активних людей, які продовжують своє змагання. На відміну від старої еміграції, вони, завдяки інтернету, соціальним мережам та іншим можливостям глобального світу, мають постійний контакт із батьківщиною та продовжують політичну діяльність.
Люди їдуть з країни для того, щоб працювати для Білорусі, щоб наблизити той час, коли зруйнується диктатураНаталія Радіна
«Люди їдуть з країни для того, щоб працювати для Білорусі, щоб наблизити той час, коли зруйнується диктатура... У нас є підпільна мережа кореспондентів у самій Білорусі, читачі також постійно повідомляють інформацію про те, що відбувається. У нашу добу інтернету інформацію можна отримувати через Скайп, електронну пошту, телефоном», – зазначає редактор опозиційного сайту.
Якщо раніше білоруські еміграційні центри за кордоном були скоріше лобістами опозиції в урядах сусідніх країн Євросоюзу, то за останній час за кордон виїхали керівники активних організацій, які мали амбіції у самій Білорусі.
Зокрема, це стосується руху «Європейська Білорусь» на чолі з екс-кандидатом на виборах президента Андрієм Санніковим, який отримав політичний притулок в Англії. Політемігрантом він став невдовзі після того, як під тиском ЄС та США був визволений з тюрми. У Мінську в нього залишилася дружина Ірина Халіп, засуджена на 2 роки умовно за участь в акції протесту 19 грудня 2010 року в білоруській столиці, та 5-річний син.
Немає одного лідера
Як білоруська опозиція у самій Білорусі, так і політемігранти наразі не мають одного лідера. За кордоном діє Рада Білоруської Народної Республіки на чолі з Івонкою Сурвілою, у США отримали притулок лідер Консервативно-християнської партії Зенон Позняк та екс-голова Верховної Ради Семен Шарецький, у Польщі діє один з лідерів Білоруського конгресу офіцерів Володимир Бородач, який претендує на створення уряду в екзилі.
Білоруські організації за кордоном мають політичну та фінансову підтримку у країнах ЄС. За підтримки уряду Польщі діє телеканал «Белсат», «Єврорадіо», Білоруський дім у Варшаві, а також програма навчань у польських університетах для вигнаних за політику з білоруських вишів студентів. Литва опікується закритим у Білорусі Європейським гуманітарним університетом, незалежними білоруськими дослідними центрами НІСЕПІ та БІСС… Має політична еміграція і матеріальну підтримку від усієї білоруської діаспори.
Свою діяльність перевів за кордон і голова «Асоціації за модернізацію Білорусі», ще один колишній суперник Олександра Лукашенка на виборах президента 2010 року і колишній політв’язень Олексій Міхалевич, який отримав притулок у Чехії. Він теж тікав із Білорусі без паспорту після того, як заявив про катування у тюрмі КДБ та розірвав договір про співпрацю з КДБ, підписаний ним під тиском. Міхалевич висловлює сподівання, що час, проведений далеко від рідної домівки, не пройде даремно для білоруських політичних активістів.
Роль тих людей, які були за кордоном, у новій Білорусі буде просто величезноюОлексій Міхалевич
«Я впевнений, що роль тих людей, які були за кордоном, у новій Білорусі буде просто величезною. З Білорусі було викинуто дуже багато людей, а ще більше виїхало, щоб краще реалізувати свої професійні навички та бажання», – говорить білоруський політик.
Він наголошує на досвіді східноєвропейських країн, де нова політична еліта, яка прийшла після падіння радянської диктатури, формувалася з місцевих лідерів та політичних емігрантів.
