«Зачем?»
Улюблене запитання Романа Зварича
Секретів ніяких:
По-перше, націоналізм зростає, позаяк влада проводить антиукраїнську, точніше проросійську, політику. Якби українських урядовців призначав Кремль, вони ішли б тим самим курсом – до кремлівських стін.
По-друге, сили, які вважаються демократичними, виявились слабостями: у владі нездарні, в опозиції безпорадні. Куди ж податись?
За таких умов, сплеск націоналізму і злет його реального виразника ВО «Свобода» є закономірними. Як і включення до порядку денного програмних настанов «Свободи».
Паспортом по писку
Перша ластівка – законопроект Олега Канівця («Батьківщина, ВО 162) про повернення до паспорту графи «національність» в її етнічному значенні. Ідеї ідеями, але кому потрібна саме ця графа?
Державі ні, бо така інформація не має жодного правового значення. Законодавство України не передбачає випадків, коли б національність людини враховувалась у будь-який спосіб.
Власнику паспорта також ні. Він знає свій родовід і своє етнічне походження. Хтось знає більше, хтось – менше, але із паспортної графи про себе більше не дізнається ніхто.
А про сусіда? Тут і заковика. Єдине інформаційне значення графи «національність» – дізнатись національність сусіда. Чи то по хаті, чи то – по кріслу в парламенті. Все. Крапка.
Не сповзати з ковдри
Навряд чи хтось наполягатиме, що хворобливе бажання взнати етнічне походження сусіда є поважною підставою для відновлення радянської паспортної графи. Має бути і практична мета.
Можливі два варіанти.
Перший дивакуватий. До паспорта пропонується включити завідомо зайву інформацію. Таку, що не буде застосовуватись ніде і ніколи. Припущення для прихильників етнічного обліку не надто компліментарне. Наводжу його лише заради логічної завершеності.
Другий варіант лукавий. Задумки, що робити з тими даними, а відтак і з інородцями, у ініціаторів є, але від широкого загалу приховуються. Яку ж таємну радість готують українцям?
Облишимо телепатією і звернемось до апологетів паспортного обліку етнічного походження: «шановні, як практично збираєтесь використовувати дані про національність українських громадян?».
Навмисно акцентую єдине питання, щоб запобігти розмиванню теми у просторі від Австралії до Канади, у часі – від Адама до сьогодення. Щоб не утопили сутність у екскурсах і дискурсах, уникаючи прямої відповіді на пряме питання: «як практично збираєтесь використовувати дані про національність українських громадян?».
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Улюблене запитання Романа Зварича
Секретів ніяких:
По-перше, націоналізм зростає, позаяк влада проводить антиукраїнську, точніше проросійську, політику. Якби українських урядовців призначав Кремль, вони ішли б тим самим курсом – до кремлівських стін.
По-друге, сили, які вважаються демократичними, виявились слабостями: у владі нездарні, в опозиції безпорадні. Куди ж податись?
За таких умов, сплеск націоналізму і злет його реального виразника ВО «Свобода» є закономірними. Як і включення до порядку денного програмних настанов «Свободи».
Паспортом по писку
Перша ластівка – законопроект Олега Канівця («Батьківщина, ВО 162) про повернення до паспорту графи «національність» в її етнічному значенні. Ідеї ідеями, але кому потрібна саме ця графа?
Державі ні, бо така інформація не має жодного правового значення. Законодавство України не передбачає випадків, коли б національність людини враховувалась у будь-який спосіб.
Власнику паспорта також ні. Він знає свій родовід і своє етнічне походження. Хтось знає більше, хтось – менше, але із паспортної графи про себе більше не дізнається ніхто.
А про сусіда? Тут і заковика. Єдине інформаційне значення графи «національність» – дізнатись національність сусіда. Чи то по хаті, чи то – по кріслу в парламенті. Все. Крапка.
Не сповзати з ковдри
Навряд чи хтось наполягатиме, що хворобливе бажання взнати етнічне походження сусіда є поважною підставою для відновлення радянської паспортної графи. Має бути і практична мета.
Можливі два варіанти.
Перший дивакуватий. До паспорта пропонується включити завідомо зайву інформацію. Таку, що не буде застосовуватись ніде і ніколи. Припущення для прихильників етнічного обліку не надто компліментарне. Наводжу його лише заради логічної завершеності.
Другий варіант лукавий. Задумки, що робити з тими даними, а відтак і з інородцями, у ініціаторів є, але від широкого загалу приховуються. Яку ж таємну радість готують українцям?
Облишимо телепатією і звернемось до апологетів паспортного обліку етнічного походження: «шановні, як практично збираєтесь використовувати дані про національність українських громадян?».
Навмисно акцентую єдине питання, щоб запобігти розмиванню теми у просторі від Австралії до Канади, у часі – від Адама до сьогодення. Щоб не утопили сутність у екскурсах і дискурсах, уникаючи прямої відповіді на пряме питання: «як практично збираєтесь використовувати дані про національність українських громадян?».
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
