Варшава – У 2013 році Україна та ЄС можуть підписати Угоду про зону поглибленої і всеохопної вільної торгівлі. Це станеться, якщо Київ виконає низку умов, спрямованих на демократизацію країни, що їх сформулював Брюссель. Яким чином підписання цього документа може вплинути на життя українських громадян, зокрема підприємців? Про це Радіо Свобода запитало Еву Синовєц, економіста, директора Варшавського представництва Європейської комісії. Два роки тому пані Синовєц очолювала групу європейських експертів, які разом із українськими фахівцями працювали над текстом угоди про зону вільної торгівлі ЄС-Україна.
– Пані Синовєц, у чому полягає стратегічне значення підписання угоди між ЄС та Україною про зону поглибленої та всеохопної вільної торгівлі?
– Україна все ще перебуває на етапі системної трансформації, хоча від початку цих змін минуло вже 20 років. Потрібен якийсь елемент, який стабілізує ці зміни, зробить їх незворотними. Міжнародна угода – це своєрідний якір, це не лише політичне, а й економічне зближення України з ЄС. Та частина Угоди про асоціацію з ЄС, яка стосується поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі – дуже важливий елемент економічної реформи, який формує ринкову систему країни. Чому? В угоді про вільну торгівлю є два принципові моменти. По-перше, йдеться про лібералізацію доступу на ринки товарів і послуг, капіталу, а також працівників. Крім цього, визначені правила, як підготувати товар до того, щоб він без перешкод подолав митні перепони. Інакше кажучи, щоб він відповідав вимогам митниці Європейського Союзу, а також щоб відповідав очікуванням споживача в ЄС. Бо європейський споживач дуже вимогливий. Якщо, наприклад, продукт не матиме позначки, яка підтверджує, що продукт безпечний для користувача, то він боятиметься його купити. Таким чином, угода про торгівлю вказує , які зміни треба зробити в українському законодавстві, щоб національний продукт був конкурентоздатним на європейському ринку. Утім, це важливе й для українського споживача, адже сучасні європейські стандарти гарантують продукти доброї якості.
– У ЄС триває економічна криза. Навіщо Україні укладати договір про вільну торгівлю з Євросоюзом, де кризові явища охопили навіть заможні країни Середземномор’я?
– У ринковій економіці кризи мають циклічний характер. Так, тепер в ЄС економічна криза, та звернімо увагу, скільки впродовж останнього року зроблено, щоб вийти з цієї кризи. Усі заходи спрямовані на те, щоб вивести ЄС, а особливо єврозону, з кризових явищ. У зв’язку з цим Україна не може керуватися сьогоднішнім днем чи найближчою перспективою, а повинна думати про свої економічні відносини з європейськими сусідами в майбутньому. Українцям варто подбати про те, щоб збільшити в ЄС свій експорт, а це можна зробити, підвищивши конкурентоздатність власної економіки. Глибокі зміни в українській економіці стимулюватиме імпорт із ЄС. Він спричинить реструктуризацію промисловості, змусить українські підприємства динамічніше реагувати на потреби національного та європейського ринку. А це, в свою чергу, стане імпульсом для економічного зростання. Не виключено, що на перших порах імпорт перевищуватиме експорт, тобто буде від’ємний торговий баланс у торговельних відносинах із ЄС. Та потрібно враховувати усю сукупність економічних відносин. Якщо закордонні інвестори побачать, що в Україні, завдяки угоді про вільну торгівлю стабілізувались умови інвестування, то у вашу державу підуть інвестиції. А ці інвестиції зрівноважать від’ємний торговий баланс із Євросоюзом. Саме такі явища можна було свого часу спостерігати в Польщі. Економічна стабільність, передбачуваність, зменшення корупції та більша прозорість економіки спричинили масовий притік інвестицій, які дуже допомогли нашій державі. Я бажаю цього Україні.
– Тобто, на перших порах українська економіка все-таки втрачатиме?
– Слово «втрачати» погано асоціюється. Я, натомість, говорила б про так званий ефект примушування до конкурентоздатності. У Польщі після укладення угоди з ЄС деякі підприємства припинили свою діяльність, бо вони думали, що діятимуть так, як раніше, що їм вдасться продавати все, що вони вироблять. Та коли споживач зауважив, що імпортні продукти кращі, він купував імпортне, а не місцеве. Тож багатьом польським фірмам довелося покращити якість своєї продукції, щоб могти конкурувати на національному та євросоюзному ринках. На мою думку, цей компонент конкурентоздатності змушує багатьох гравців на ринку робити глибокі висновки. У цілому, конкурентоздатні продукти охоче куватимуть на внутрішньому українському ринку і в сусідніх країнах. Скажімо, Росія – ваш натуральний партнер, це великий ринок, тож ця умова про вільну торгівлю важлива навіть у ширшому контексті.
– Пані Синовєц, а чому, на Вашу думку, Україні варто підписати торгову угоду з ЄС, а не з Митним союзом, куди входять Росія, Білорусь та Казахстан?
– По-перше, Євросоюз – це більший ринок, 500 мільйонів споживачів, а в Росії приблизно 140 мільйонів, причому це ринок споживачів із набагато меншими доходами. Це економічний аспект. Друга справа – перспектива модернізації. Про те, що Росія економічно менш розвинута, ніж ЄС свідчить хоча б той факт, що вона хотіла укласти з Євросоюзом угоду про партнерство для модернізації. Тобто, Росія сама потребує імпульсу для розвитку. Натомість країни ЄС глибоко закорінені в ринковій економіці, це багаті держави з високим середньостатистичним рівнем доходів. У свою чергу інвестори, які прийдуть в Україну з ЄС, це будуть фірми, які принесуть якісь ноу-хау, якісь нові технологічні рішення. У Росії, звісно, теж багато відбувається в цьому напрямку, та в перегонах із нею ЄС виграє.
Згадаймо також про технічні і правові аспекти справи. Якби Україна ввійшла до Митного союзу, то мусила б передати частину свого суверенітету Комісії Митного союзу. Це такий наднаціональний орган Митного союзу, тож партнером для ЄС мусила б бути ця комісія, а не Україна. Тобто, якби так сталося, то всі дотеперішні зусилля з підготовки угоди про вільну торгівлю були б змарновані. Переговорний процес Україна-ЄС довелося б починати з початку. Про ставки митних зборів треба було б говорити, виходячи з тих тарифів, які є обов'язковими у Митному союзі.
Сьогодні Україна заявляє, що вона хоче переглянути свої митні зобов’язання в рамках Світової організації торгівлі. Київ хоче змінити митні тарифи для понад 300 найменувань товарів, підвищити їх, бо, начебто зобов’язання, які Україна взяла на себе, вступаючи в СОТ, надто великі. Мовляв, українська промисловість не витримає конкуренції, їй потрібен більший захист. В принципі, таке прохання щодо обмеженої групи товарів у СОТ можливе. Та коли Україна представила список із 300 позицій, то більшість її торгових партнерів, не тільки з ЄС, відразу запротестували. З боку цих країн сьогодні лунають запитання: «Навіщо ми так довго вели переговори про членство України в СОТ?». Тож не дивно, що в ЄС таку ініціативу України сприймають, як її прагнення наблизити свої тарифи митних зборів до тих, які має Росія у Митному союзі. Всі сигнали, надіслані у зв’язку з цим із Євросоюзу в Україну, однозначні: «Україна повинна припинити цей процес». Якщо б відбулися зміни українських тарифних ставок у СОТ, то це негативно вплинуло б і на справу угоди про вільну торгівлю з ЄС.
– Пані Синовєц, у чому полягає стратегічне значення підписання угоди між ЄС та Україною про зону поглибленої та всеохопної вільної торгівлі?
– Україна все ще перебуває на етапі системної трансформації, хоча від початку цих змін минуло вже 20 років. Потрібен якийсь елемент, який стабілізує ці зміни, зробить їх незворотними. Міжнародна угода – це своєрідний якір, це не лише політичне, а й економічне зближення України з ЄС. Та частина Угоди про асоціацію з ЄС, яка стосується поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі – дуже важливий елемент економічної реформи, який формує ринкову систему країни. Чому? В угоді про вільну торгівлю є два принципові моменти. По-перше, йдеться про лібералізацію доступу на ринки товарів і послуг, капіталу, а також працівників. Крім цього, визначені правила, як підготувати товар до того, щоб він без перешкод подолав митні перепони. Інакше кажучи, щоб він відповідав вимогам митниці Європейського Союзу, а також щоб відповідав очікуванням споживача в ЄС. Бо європейський споживач дуже вимогливий. Якщо, наприклад, продукт не матиме позначки, яка підтверджує, що продукт безпечний для користувача, то він боятиметься його купити. Таким чином, угода про торгівлю вказує , які зміни треба зробити в українському законодавстві, щоб національний продукт був конкурентоздатним на європейському ринку. Утім, це важливе й для українського споживача, адже сучасні європейські стандарти гарантують продукти доброї якості.
– У ЄС триває економічна криза. Навіщо Україні укладати договір про вільну торгівлю з Євросоюзом, де кризові явища охопили навіть заможні країни Середземномор’я?
Українцям варто подбати про те, щоб збільшити в ЄС свій експорт
– У ринковій економіці кризи мають циклічний характер. Так, тепер в ЄС економічна криза, та звернімо увагу, скільки впродовж останнього року зроблено, щоб вийти з цієї кризи. Усі заходи спрямовані на те, щоб вивести ЄС, а особливо єврозону, з кризових явищ. У зв’язку з цим Україна не може керуватися сьогоднішнім днем чи найближчою перспективою, а повинна думати про свої економічні відносини з європейськими сусідами в майбутньому. Українцям варто подбати про те, щоб збільшити в ЄС свій експорт, а це можна зробити, підвищивши конкурентоздатність власної економіки. Глибокі зміни в українській економіці стимулюватиме імпорт із ЄС. Він спричинить реструктуризацію промисловості, змусить українські підприємства динамічніше реагувати на потреби національного та європейського ринку. А це, в свою чергу, стане імпульсом для економічного зростання. Не виключено, що на перших порах імпорт перевищуватиме експорт, тобто буде від’ємний торговий баланс у торговельних відносинах із ЄС. Та потрібно враховувати усю сукупність економічних відносин. Якщо закордонні інвестори побачать, що в Україні, завдяки угоді про вільну торгівлю стабілізувались умови інвестування, то у вашу державу підуть інвестиції. А ці інвестиції зрівноважать від’ємний торговий баланс із Євросоюзом. Саме такі явища можна було свого часу спостерігати в Польщі. Економічна стабільність, передбачуваність, зменшення корупції та більша прозорість економіки спричинили масовий притік інвестицій, які дуже допомогли нашій державі. Я бажаю цього Україні.
– Тобто, на перших порах українська економіка все-таки втрачатиме?
– Слово «втрачати» погано асоціюється. Я, натомість, говорила б про так званий ефект примушування до конкурентоздатності. У Польщі після укладення угоди з ЄС деякі підприємства припинили свою діяльність, бо вони думали, що діятимуть так, як раніше, що їм вдасться продавати все, що вони вироблять. Та коли споживач зауважив, що імпортні продукти кращі, він купував імпортне, а не місцеве. Тож багатьом польським фірмам довелося покращити якість своєї продукції, щоб могти конкурувати на національному та євросоюзному ринках. На мою думку, цей компонент конкурентоздатності змушує багатьох гравців на ринку робити глибокі висновки. У цілому, конкурентоздатні продукти охоче куватимуть на внутрішньому українському ринку і в сусідніх країнах. Скажімо, Росія – ваш натуральний партнер, це великий ринок, тож ця умова про вільну торгівлю важлива навіть у ширшому контексті.
– Пані Синовєц, а чому, на Вашу думку, Україні варто підписати торгову угоду з ЄС, а не з Митним союзом, куди входять Росія, Білорусь та Казахстан?
Євросоюз – це 500 мільйонів споживачів, а в Росії приблизно 140 мільйонів, причому це ринок споживачів із набагато меншими доходами
– По-перше, Євросоюз – це більший ринок, 500 мільйонів споживачів, а в Росії приблизно 140 мільйонів, причому це ринок споживачів із набагато меншими доходами. Це економічний аспект. Друга справа – перспектива модернізації. Про те, що Росія економічно менш розвинута, ніж ЄС свідчить хоча б той факт, що вона хотіла укласти з Євросоюзом угоду про партнерство для модернізації. Тобто, Росія сама потребує імпульсу для розвитку. Натомість країни ЄС глибоко закорінені в ринковій економіці, це багаті держави з високим середньостатистичним рівнем доходів. У свою чергу інвестори, які прийдуть в Україну з ЄС, це будуть фірми, які принесуть якісь ноу-хау, якісь нові технологічні рішення. У Росії, звісно, теж багато відбувається в цьому напрямку, та в перегонах із нею ЄС виграє.
Згадаймо також про технічні і правові аспекти справи. Якби Україна ввійшла до Митного союзу, то мусила б передати частину свого суверенітету Комісії Митного союзу. Це такий наднаціональний орган Митного союзу, тож партнером для ЄС мусила б бути ця комісія, а не Україна. Тобто, якби так сталося, то всі дотеперішні зусилля з підготовки угоди про вільну торгівлю були б змарновані. Переговорний процес Україна-ЄС довелося б починати з початку. Про ставки митних зборів треба було б говорити, виходячи з тих тарифів, які є обов'язковими у Митному союзі.
Сьогодні Україна заявляє, що вона хоче переглянути свої митні зобов’язання в рамках Світової організації торгівлі. Київ хоче змінити митні тарифи для понад 300 найменувань товарів, підвищити їх, бо, начебто зобов’язання, які Україна взяла на себе, вступаючи в СОТ, надто великі. Мовляв, українська промисловість не витримає конкуренції, їй потрібен більший захист. В принципі, таке прохання щодо обмеженої групи товарів у СОТ можливе. Та коли Україна представила список із 300 позицій, то більшість її торгових партнерів, не тільки з ЄС, відразу запротестували. З боку цих країн сьогодні лунають запитання: «Навіщо ми так довго вели переговори про членство України в СОТ?». Тож не дивно, що в ЄС таку ініціативу України сприймають, як її прагнення наблизити свої тарифи митних зборів до тих, які має Росія у Митному союзі. Всі сигнали, надіслані у зв’язку з цим із Євросоюзу в Україну, однозначні: «Україна повинна припинити цей процес». Якщо б відбулися зміни українських тарифних ставок у СОТ, то це негативно вплинуло б і на справу угоди про вільну торгівлю з ЄС.
