Варшава – Угода про асоціацію з ЄС не означає диктатури європейських чиновників. Україна сама під час тривалих переговорів вирішувала, що саме і впродовж якого часу вона може зробити, щоб пристосувати своє національне законодавство до законодавства Європейського Союзу. Та на шляху до євроінтеграції українців можуть випередити молдавани й грузини. В ЄС такого не сподівалися. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода зазначила Єва Синовєц – директор представництва Європейської комісії у Польщі. Вона керувала групою експертів Європейської комісії, які створювали текст угоди про зону поглибленої вільної торгівлі між ЄС та Україною.
– Пані Синовєц, українські користувачі інтернету поширюють понад 900-сторінковий текст Угоди про асоціацію з ЄС. У чому суть цього документа? Як він може вплинути на життя пересічного українця?
– Я не заздрю тим, хто знаходить цей документ в інтернеті й читає його, тому що це юридичний документ. На мою думку, пересічний громадянин матиме проблеми з тим, щоб зрозуміти його, там дуже багато специфічних термінів. У цілому, цей договір створює певні рамки для законів, які будуть створені в Україні, тобто він є своєрідним дороговказом для українських законодавців при створенні ними законів та правових актів. Скажімо, в договорі записано, що український уряд повинен дотримуватися правил державних закупівель, а це матиме вплив на підприємців, які беруть участь у тендерах. Ці правила ринкові, прозорі, вигідні для державного бюджету, тож це може опосередковано впливати на життя пересічного українця. Бо держава, наприклад, зможе збільшити видатки на соціальну сферу. Впевненіше почуватиметься й український підприємець, який не хоче брати участі в конкурсі на виконання державних замовлень, бо, мовляв, все настільки скорумповане, що виграють ті, хто «повинен» виграти. Інакше кажучи, впровадження Угоди про асоціацію в життя – це надання більш цивілізованих форм багатьом ділянкам національної економіки.
Очевидно, що й та частина договору, де йдеться про дотримання прав людини, розбудову демократії, також впливатиме на життя пересічного українця. Громадяни України безпосередньо відчують результати тих складових угоди, де йдеться про освіту, лібералізацію візового режиму, доступ до різноманітних європейських програм. Такі програми, наприклад, дозволять українській молоді отримувати стипендії на семестральні виїзди до університетів Євросоюзу. Свого часу через такий етап євроінтеграції проходила Польща. Мушу сказати, що впровадження Угоди про асоціацію з ЄС дає людям відчуття певної стабільності. Тобто, незалежно від того, хто керує країною, громадянин знає, що договір із Брюсселем підписаний і реформи в країні триватимуть.
– Чи підписання угоди з ЄС означає, що Брюссель диктуватиме Україні свої вимоги?
– Переговорний процес полягає в тому, що ЄС говорить, у яких галузях економіка, правова система країни повинні достосуватися до норм Євросоюзу. Країна, що веде переговори з ЄС, мусить сама діагностувати ситуацію й сказати, коли й що саме вона спроможна зробити. Інакше кажучи, ЄС не вимагає від України, щоб вона впровадила у себе низку європейських директив протягом, скажімо, двох років. Це відбувалося таким чином, що український уряд разом із різними групами інтересів узгоджував і готував графік заходів. Іноді, під час переговорів із українською стороною, я, знаючи польський досвід, говорила: «Послухайте, дата, яку ви пропонуєте – не реальна! Запропонуйте реальнішу». Зрештою, все те, що записане в тексті Угоди про асоціацію з ЄС – це результат роздумів і рішень української сторони. ЄС лише сказав, у яких саме галузях він очікує від України змін – наприклад, в законі про конкуренцію, про державні закупівлі, про охорону інтелектуальної власності. Українська держава вивчала відповідні європейські закони, порівнювала їх з українськими й вирішувала, яким чином нівелювати відмінності – створювати нові закони, чи вносити поправки до вже існуючих.
– А на якому етапі сьогодні перебуває справа підписання Угоди про асоціацію?
– Переговори про договір завершилися минулого року під час головування Польщі в ЄС, та його встигли тільки парафувати, – як ту його частину, що стосується поглибленої зони вільної торгівлі, так і частину про власне асоціацію. Парафування – це підтвердження того, що все, чого вдалося досягнути шляхом переговорів, правильно перекладене мовою юридичних термінів. Натомість тепер йдеться про підписання угоди – Україною та країнами-членами ЄС, бо договір укладається як з усім ЄС, так і з окремими країнами-членами європейської спільноти. Проте з боку частини країн ЄС є опір щодо того, щоб підписувати цей договір на даному етапі. Деякі країни наполягають, що Україна не відповідає критеріям Євросоюзу, зокрема у сфері правосуддя. Тому саміт міністрів закордонних справ ЄС, що відбувся в понеділок, запропонував чергову дорожню карту до підписання договору. Є шанс, що таке підписання відбудеться на саміті країн «Східного партнерства» у листопаді 2013 року у Вільнюсі. Водночас міністри закордонних справ виразно сказали, яких кроків ЄС очікує від України, щоб підписання договору стало можливим. Зокрема, йдеться про внесення змін у виборче законодавство, щоб у майбутньому не доходило до таких ситуацій, як ті, що відбулися під час цьогорічних виборів до Верховної Ради. Крім цього, потрібно продовжити реформу судової системи, українські суди мусять покласти край вибірковому правосуддю.
– Як, на Вашу думку, можуть розвиватися події найближчим часом?
– Упродовж найближчих місяців Євросоюз уважно вивчатиме, яким чином Україна втілюватиме в життя його рекомендації. Можна сказати, що Україна отримала черговий шанс, щоб врешті підписати цей договір. Коли його буде підписано, Євросоюз може впровадити в життя певні домовленості з цієї угоди. Натомість процес ратифікації може тривати ще досить довго, бо цим займатимуться і національні парламенти, і парламент ЄС. У середньому це триває 2 роки. Тому я бажаю і українському урядові, і громадянам України, щоб ті сигнали, які були вислані в бік Києва у понеділок, були почуті. Пам’ятаймо про те, що восени інші країни регіону, які ведуть аналогічні переговорні процеси з ЄС, такі, як Грузія, Молдова, Вірменія, можуть виявитися готовими до підписання договору про асоціацію. Вони можуть випередити Україну. Натомість ми, в Європейському Союзі, сподівалися, що саме Україна стане лідером системних змін серед країн «Східного партнерства».
– Пані Синовєц, українські користувачі інтернету поширюють понад 900-сторінковий текст Угоди про асоціацію з ЄС. У чому суть цього документа? Як він може вплинути на життя пересічного українця?
– Я не заздрю тим, хто знаходить цей документ в інтернеті й читає його, тому що це юридичний документ. На мою думку, пересічний громадянин матиме проблеми з тим, щоб зрозуміти його, там дуже багато специфічних термінів. У цілому, цей договір створює певні рамки для законів, які будуть створені в Україні, тобто він є своєрідним дороговказом для українських законодавців при створенні ними законів та правових актів. Скажімо, в договорі записано, що український уряд повинен дотримуватися правил державних закупівель, а це матиме вплив на підприємців, які беруть участь у тендерах. Ці правила ринкові, прозорі, вигідні для державного бюджету, тож це може опосередковано впливати на життя пересічного українця. Бо держава, наприклад, зможе збільшити видатки на соціальну сферу. Впевненіше почуватиметься й український підприємець, який не хоче брати участі в конкурсі на виконання державних замовлень, бо, мовляв, все настільки скорумповане, що виграють ті, хто «повинен» виграти. Інакше кажучи, впровадження Угоди про асоціацію в життя – це надання більш цивілізованих форм багатьом ділянкам національної економіки.
Громадяни України безпосередньо відчують результати тих складових угоди, де йдеться про освіту, лібералізацію візового режиму, доступ до різноманітних європейських програм
– Чи підписання угоди з ЄС означає, що Брюссель диктуватиме Україні свої вимоги?
– Переговорний процес полягає в тому, що ЄС говорить, у яких галузях економіка, правова система країни повинні достосуватися до норм Євросоюзу. Країна, що веде переговори з ЄС, мусить сама діагностувати ситуацію й сказати, коли й що саме вона спроможна зробити. Інакше кажучи, ЄС не вимагає від України, щоб вона впровадила у себе низку європейських директив протягом, скажімо, двох років. Це відбувалося таким чином, що український уряд разом із різними групами інтересів узгоджував і готував графік заходів. Іноді, під час переговорів із українською стороною, я, знаючи польський досвід, говорила: «Послухайте, дата, яку ви пропонуєте – не реальна! Запропонуйте реальнішу». Зрештою, все те, що записане в тексті Угоди про асоціацію з ЄС – це результат роздумів і рішень української сторони. ЄС лише сказав, у яких саме галузях він очікує від України змін – наприклад, в законі про конкуренцію, про державні закупівлі, про охорону інтелектуальної власності. Українська держава вивчала відповідні європейські закони, порівнювала їх з українськими й вирішувала, яким чином нівелювати відмінності – створювати нові закони, чи вносити поправки до вже існуючих.
– А на якому етапі сьогодні перебуває справа підписання Угоди про асоціацію?
Потрібно продовжити реформу судової системи, українські суди мусять покласти край вибірковому правосуддю
– Переговори про договір завершилися минулого року під час головування Польщі в ЄС, та його встигли тільки парафувати, – як ту його частину, що стосується поглибленої зони вільної торгівлі, так і частину про власне асоціацію. Парафування – це підтвердження того, що все, чого вдалося досягнути шляхом переговорів, правильно перекладене мовою юридичних термінів. Натомість тепер йдеться про підписання угоди – Україною та країнами-членами ЄС, бо договір укладається як з усім ЄС, так і з окремими країнами-членами європейської спільноти. Проте з боку частини країн ЄС є опір щодо того, щоб підписувати цей договір на даному етапі. Деякі країни наполягають, що Україна не відповідає критеріям Євросоюзу, зокрема у сфері правосуддя. Тому саміт міністрів закордонних справ ЄС, що відбувся в понеділок, запропонував чергову дорожню карту до підписання договору. Є шанс, що таке підписання відбудеться на саміті країн «Східного партнерства» у листопаді 2013 року у Вільнюсі. Водночас міністри закордонних справ виразно сказали, яких кроків ЄС очікує від України, щоб підписання договору стало можливим. Зокрема, йдеться про внесення змін у виборче законодавство, щоб у майбутньому не доходило до таких ситуацій, як ті, що відбулися під час цьогорічних виборів до Верховної Ради. Крім цього, потрібно продовжити реформу судової системи, українські суди мусять покласти край вибірковому правосуддю.
– Як, на Вашу думку, можуть розвиватися події найближчим часом?
Грузія, Молдова, Вірменія можуть виявитися готовими до підписання договору про асоціацію. Вони можуть випередити Україну
– Упродовж найближчих місяців Євросоюз уважно вивчатиме, яким чином Україна втілюватиме в життя його рекомендації. Можна сказати, що Україна отримала черговий шанс, щоб врешті підписати цей договір. Коли його буде підписано, Євросоюз може впровадити в життя певні домовленості з цієї угоди. Натомість процес ратифікації може тривати ще досить довго, бо цим займатимуться і національні парламенти, і парламент ЄС. У середньому це триває 2 роки. Тому я бажаю і українському урядові, і громадянам України, щоб ті сигнали, які були вислані в бік Києва у понеділок, були почуті. Пам’ятаймо про те, що восени інші країни регіону, які ведуть аналогічні переговорні процеси з ЄС, такі, як Грузія, Молдова, Вірменія, можуть виявитися готовими до підписання договору про асоціацію. Вони можуть випередити Україну. Натомість ми, в Європейському Союзі, сподівалися, що саме Україна стане лідером системних змін серед країн «Східного партнерства».
