Секрети особистих речей Григорія Сковороди

«Філософське торбознавство імені Григорія Сковороди» – так назвали співробітники Харківського літературного музею філософський просвітницький перфоманс, який відбувся у вівторок увечері. Ця арт-акція була присвячена святкуванню 290-річчя мандрівного філософа Григорія Сковороди. У сам день його народження, 3 грудня, в Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди, що розташований в селі Сковородинівка, освятили надгробок із хрестом на могилі визначного українського мислителя. Ще 1972 року, коли засновувався цей державний музей на Харківщині, радянська влада прибрала плиту з хрестом із могили Сковороди, замінивши на надгробок і залишивши викарбуваний вислів мудролюба: «Світ ловив мене, але не впіймав». Тепер на могилі Григорія Сковороди встановлений надгробок із православним символом, який на могилі був у 19-му сторіччі.

Торба – невід’ємний атрибут народницького міфу про Григорія Сковороду, вважають автори філософсько-пізнавального перфоманса, що проходив у літературному музеї. Тамтешні літературознавці та художники кажуть: ще з античних часів філософи мандрували і кожному з них була притаманна своя торба, не лише як зручна річ дорожнього побуту, а й як філософський символ.

Художник харківського літературного музею та перфоманса «Торбознавство» Юлія Кузьменко розповіла: «Спочатку греки носили торби, носили на плечах, як ми звикли. А в середньовіччі алхіміки, містики свої торби носили на поясі. Їх прив’язували до поясу. Вони відрізнялися за кольором, за тканиною, в залежності від статусу володаря, який з нею мандрував. А Сковорода – він уже її не міг носити на поясі, мандрівні сумки на Україні, зазвичай, носили за плечима».

Учасникам перфоманса запропонували 12 філософських торб, вони символізують різні часи і філософські течії. Тут є торби Сократа та епікурейців, дорожні сумки алхіміків та святих отців і, звісно ж, Григорія Сковороди.

«Речі у цих торбах, філософські символи, загадки і цитати ілюструють, які філософські вчення вплинули на світогляд українця Григорія Сковороди», – зазначила в розмові з Радіо Свобода одна з авторів «Торбознавства» Ольга Черемська.

Як саме виглядала торба мандрівного філософа, сьогодні достеменно не відомо. Дослідники припускають, що за формою вона могла бути прямокутною і зав’язувалася мотузкою, як мішок. Його дорожня сумка була з льону або з мішковини.

Що ж міг зберігати у своїй дорожній сумці Григорій Сковорода? Оригінальної торбини мандрівного філософа не збереглося, розповідають в національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди. Натомість там хваляться годинником, яким точно користувався Григорій Сковорода. Заступник директора з наукових питань цього музею Олена Рибка показала мені цей раритет.

«У торбинці міг лежати і ось цей годинник. Це кишеньковий годинник у вигляді цибулинки. Чому ми точно знаємо, що це Сковороди, там є на звороті під кришечкою напис «Через Стефана Гречину дарую», – пишається експонатом науковець.

Відчуття часу, і себе в часі у Григорія Сковороди було загострене – з усіх утрат втрата часу найтяжча, казав він своїм учням. Нерідко можна чути припущення, що у своїй торбині мандрівний філософ носив усі свої твори та Біблію, але в музеї не погоджуються з цим міфом.

«Неточні цитати з Біблії у творах Сковороди свідчать про те, що він її з собою не носив. А не носив тому, що Сковорода переважно цитує так звану Єлизаветинську Біблію, яка при його житті з друку виходила двічі. І важила вона більше ніж 10 кілограмів. Тож старий і хворий Сковорода фізично не міг її носити, та й йому це не було потрібно, бо знав святе письмо майже усе на пам’ять», – розповів науковий співробітник Національного літературно-меморіального музею Валерій Манженко.

«Мене дух кличе і дух мене забезпечить!»

У своїй торбі Сковорода скоріш за все носив каламар, олівець і захалявні книжечки, що згодом запозичив Тарас Шевченко.

«Така книжечка виникала тоді, коли аркуш згортався учетверо. Він іде по полю чи по лісу, а може й гаєм… Говорив: «То чи молнія мене пронзає мисль». Він сідає на пеньок, записує цю думку, засунув цю книжечку за халяву або в свою торбу, приходить на пасіку, в монастир, в оселю священика чи поміщика – сідає і спокійно каліграфічним почерком пише свій твір», – змальовує мандри екскурсовод Валерій Манженко.

Сковорода вже у літньому віці сам сказав: якби не священик з бабаїв Яків Правицький (це його учень із харківського колегіуму), то давно б розгубив усе написане.

У Сковородинівському музеї зберігаються копії ціпків, із якими ходив світом Григорій Сковорода, а справжні згоріли в музеї Слобідської України підчас Другої світової війни. У мандрівника було дві палиці, одна з рукою, що благословляє зустрічного, а друга – із зображенням крота. Благословляюча долоня людини – це символ відкритості, добродійності і віри в Христа Григорія Сковороди.

Науковець Олена Рибка розтлумачила і те, що могли означали сліпі очі крота на ціпку в розумінні Сковороди. «Поводир кріт. Те, що він обирає його, – це надзвичайно символічно. Нам здається, що кріт сліпий, водночас своїми внутрішніми відчуттями він знаходив собі хорошу дорогу», – зауважила вона.

Григорія Сковороду сучасники бачили і з сопілкою, флейтою. В музеї зберігається і скрипка музиканта Сковороди. Але мандрівник ніколи не тримався за речі. Нова дорога розпочиналася немов із чистого аркуша. Він відмовлявся від пропонованого одягу, їжі, позбавлявся від усього зайвого. Перед виходом завжди казав: «Мене дух кличе і дух мене забезпечить!»