Після кількох годин приниження, побиття і погроз він почув від неї на прощання: «Ми з тобою ще побачимось, і я закопаю тебе по повній програмі». До Вашої уваги матеріал білоруської редакції Радіо Свобода про те, наскільки поширені подібні випадки у каральній системі Білорусі і чому садизм стає жіночою рисою.
Вона – молода, симпатична, спортивного вигляду оперуповноважений Ленінського РУВС Мінська – вимагала від нього щиросердного зізнання. Він – вдвічі старший за неї чоловік пенсійного віку «без шкідливих звичок», чоловік, батько, дідусь, мовою міліцейських протоколів – не судився і не притягувався, коротше, законослухняний громадянин – не зізнавався, оскільки вважав, що зізнаватися нема в чому.
На прес-конференції, яку ініціювали правозахисники з «Платформи», сторож однієї з мінських автостоянок, колишній водій Василь Сарочик сказав, що краще б його катували чоловіки.
«Вдягнула на мене наручники, поставила «ластівкою», почала бити. Пообіцяла: я тебе вб’ю, а якщо залишишся живий, то кину в колонію, де тебе будуть ґвалтувати. Била ногами. У тому числі по голові. Коли їй потрібно було зробити перерву, то її місце займав інший слідчий, теж у цивільному, схожий на кавказця. Також бив по голові. Мені стало через якийсь час погано, я навіть втратив свідомість. Я попросив викликати «швидку». Вона дала мені таблетку цитрамону... Скільки я з людьми говорив, вони в мене запитують: а в якому це було кабінеті? Відповідаю: 235-й. Вони: знаємо її!» – розповів Василь Сарочик.
Сліди побоїв і тортур на його тілі засвідчили судмедексперти, відповідні матеріали направили до Генпрокуратури Білорусі. У понеділок його допитали у Слідчому комітеті, у вівторок в міліції мають провести слідчий експеримент.
Ім’я оперуповноваженої Радіо Свобода не називає, поки ведеться службова перевірка.
«Прийоми відпрацьовані щонайменше десятиліттями»
Із чим пов’язана агресія тих, хто стоїть сьогодні на варті білоруського закону? Яким чином ці люди потрапляють до правоохоронних органів та виправні установи?
У своїй книзі «Як вижити у в’язниці?» колишній політв’язень, доктор медицини Юрій Бандажевський пише: «Приниження людини як особистості продовжувалися у виправній установі весь час його утримання під вартою. Особливо, якщо на те є вказівка зверху. Білоруська в’язниця на те і в’язниця, щоб ламати людину. Як морально, так і фізично. Прийоми ці відпрацьовані роками, десятиліттями, а то й століттями».
Безконтрольну жорстокість міліціонерів пережив колишній ув’язнений Дмитро Коляда.
«На власному досвіді переконався, що агресія тюремників залежить від генетики, жорстокого виховання і якихось поганих справ у дитинстві. Коли людина потрапляє у відповідне оточення, такі риси проявляються дуже рельєфно. Додам, що навіть зміни контролерів підбирають за характерами. В одній збираються, так би мовити одні виродки, а в іншій – люди як люди», – сказав Коляда.
Щодо випадку з побиттям чоловіка слідчою Ленінського РУВС, то Дмитро каже, що побачив у своєму житті багато, але тут спочатку навіть здивувався: «Щоб жінка катувала? Невже таке могло трапитися?»
Жіночий садизм
Психологи кажуть, що жінки зазвичай емоційніші, ніж чоловіки. Це стосується не тільки позитивних, але і негативних емоцій. Останнє – це не тільки плач і сльози, але і гнів, фрустрація, жорстокість і навіть садизм.
Прикладів цього чимало. Причому не тільки на пострадянському просторі. Так, за тортури ув’язнених в іракській в’язниці «Абу-Грейб» 22-річна американська військова Лінді Інґленд потрапила за ґрати на три роки. Вона знущалася із арештантів-чоловіків і до того ж знімала ці приниження на камеру.
Якщо взяти радянську історію, то найбільшим садизмом відзначалися жінки-комісари часів громадянської війни, або жінки-наглядачі в сталінських таборах. Мати Василя Аксьонова, Євгенія Ґінзбурґ у своєму романі «Крутий маршрут» писала, що такі жінки у в’язницях і на зоні в 1940-1950-х були жорстокішими від колег-чоловіків. Особливо страшним і агресивним було їхнє ставлення до жінок-арештанток.
Письменниця Світлана Олексієвич якось розповіла Радіо Свобода про зізнання колишнього в’язня ГУЛАГу, який згадував, що одна слідча, яка «славилася» своїми знущаннями з чоловіків, під час тих тортур навіть гарнішала на очах.
У сучасній же білоруській історії до випадку з мінчанином Василем Сарочиком фактів жіночого садизму в системі МВС не спостерігалося, говорять правозахисники. Керівник громадської ініціативи «Правова допомога населенню» Олег Волчек, сам у минулому слідчий, подібного за все своє життя не бачив.
«Це для мене шок, оскільки я сам подібного не зустрічав. Так, у 1990-2000-х жінки-слідчі могли психологічно тиснути, – каже він. – Наприклад, зі власного досвіду, коли мене в 1999-му били співробітники міліції, на мене жінка в погонах наїжджала тільки психологічно. Потім, виходячи з 14-річної власної правозахисної практики, я теж такого не пам’ятаю. Це ніяк не вкладається у моїй голові. Вважаю, що в конкретному випадку необхідно поставити питання щодо психіатричної експертизи співробітниці МВС, бо це неадекватна поведінка для жінки».
Окремий випадок?
Представниця «Платформа» Олена Красовська-Касперович, яка також вперше стикається з подібним фактом, дуже сподівається, що це все ж лише окремий випадок.
«Я дуже сподіваюся на це... Але те, що в системі МВС став відомий факт жіночого садизму, не виключає того, що в інших структурах системи можуть працювати жінки з такою агресивною поведінкою. Ба більше, не можна виключати, що в майбутньому можна зіткнутися і з фактом насильства над затриманими або заарештованими жінками, з тим, що поки в Білорусі ще не спостерігалося. І це буде справжньою катастрофою, адже якщо згадати роки НКВД, тоді найстрашнішими слідчими були саме жінки, і потрапити до них означало втратити здоров’я і навіть життя. Дуже б не хотілося, щоб білоруська правоохоронна і пенітенціарна система відповідала рівню 1937 року».
Олена Красовська-Касперович згадує жінок – нинішніх співробітниць білоруського МВС, із якими їй доводилося стикатися протягом останніх шести років, коли їздила на побачення зі своїм засудженим чоловіком.
За її словами, оглядали інтимні місця, і було видно, що під час приниження вони відчували навіть якусь радість.
«Жінок, які приїжджають на побачення в колонію, оглядають також жінки. Скажу, що це різні психотипи. Більшість – адекватні. Вони робили свою справу ввічливо і коректно. Але були такі, які агресивно і по-хамськи наказували роздягтися. Оглядали інтимні місця, і було видно, що, принижуючи тебе, вони відчували навіть якусь насолоду. На мою думку, таких жінок на зоні – десь приблизно 20%. Решта ж цілком адекватні», – говорить правозахисниця.
Міліціонерам і тюремникам – психологічну допомогу?
Приблизно років п’ять тому в білоруській системі МВС з’явився новий «жіночий» напрям – служба в «Алмазі». Крім патрульно-постової служби, жінок-спецназівок задіюють, наприклад, у розгоні несанкціонованих акцій.
Як боротися з проявами садизму, як чоловічого, так і жіночого, в системі МВС? На це запитання, мати колишнього політв’язня, психолог Людмила Мірзоянова відповіла:
«Я нічого не знаю про ту жінку-міліціонера. Однак, можливо, її поведінка – результат так званого «емоційного вигорання». Є наукові повідомлення, що цей процес характерний для однієї третини співробітників МВС. Якщо брати слідчих, то там ситуація ще складніша. За цими людьми потрібно спостерігати, їх потрібно обстежити .... Періодично, знаючи про самовигорання людини, деформацію особистості в системі МВС, їх треба тестувати, їм потрібна постійна психологічна допомога. І навіть лікування».
Матеріал підготувала Олена Струве, білоруська редакція Радіо Свобода
Вона – молода, симпатична, спортивного вигляду оперуповноважений Ленінського РУВС Мінська – вимагала від нього щиросердного зізнання. Він – вдвічі старший за неї чоловік пенсійного віку «без шкідливих звичок», чоловік, батько, дідусь, мовою міліцейських протоколів – не судився і не притягувався, коротше, законослухняний громадянин – не зізнавався, оскільки вважав, що зізнаватися нема в чому.
На прес-конференції, яку ініціювали правозахисники з «Платформи», сторож однієї з мінських автостоянок, колишній водій Василь Сарочик сказав, що краще б його катували чоловіки.
Била ногами. У тому числі по голові. Коли їй потрібно було зробити перерву, то її місце займав інший слідчийВасиль Сарочик
«Вдягнула на мене наручники, поставила «ластівкою», почала бити. Пообіцяла: я тебе вб’ю, а якщо залишишся живий, то кину в колонію, де тебе будуть ґвалтувати. Била ногами. У тому числі по голові. Коли їй потрібно було зробити перерву, то її місце займав інший слідчий, теж у цивільному, схожий на кавказця. Також бив по голові. Мені стало через якийсь час погано, я навіть втратив свідомість. Я попросив викликати «швидку». Вона дала мені таблетку цитрамону... Скільки я з людьми говорив, вони в мене запитують: а в якому це було кабінеті? Відповідаю: 235-й. Вони: знаємо її!» – розповів Василь Сарочик.
Сліди побоїв і тортур на його тілі засвідчили судмедексперти, відповідні матеріали направили до Генпрокуратури Білорусі. У понеділок його допитали у Слідчому комітеті, у вівторок в міліції мають провести слідчий експеримент.
Ім’я оперуповноваженої Радіо Свобода не називає, поки ведеться службова перевірка.
«Прийоми відпрацьовані щонайменше десятиліттями»
Із чим пов’язана агресія тих, хто стоїть сьогодні на варті білоруського закону? Яким чином ці люди потрапляють до правоохоронних органів та виправні установи?
Білоруська в’язниця на те, щоб ламати людину. Як морально, так і фізичноЮрій Бандажевський
У своїй книзі «Як вижити у в’язниці?» колишній політв’язень, доктор медицини Юрій Бандажевський пише: «Приниження людини як особистості продовжувалися у виправній установі весь час його утримання під вартою. Особливо, якщо на те є вказівка зверху. Білоруська в’язниця на те і в’язниця, щоб ламати людину. Як морально, так і фізично. Прийоми ці відпрацьовані роками, десятиліттями, а то й століттями».
Безконтрольну жорстокість міліціонерів пережив колишній ув’язнений Дмитро Коляда.
Агресія тюремників залежить від генетики, жорстокого виховання і якихось поганих справ в дитинствіДмитро Коляда
«На власному досвіді переконався, що агресія тюремників залежить від генетики, жорстокого виховання і якихось поганих справ у дитинстві. Коли людина потрапляє у відповідне оточення, такі риси проявляються дуже рельєфно. Додам, що навіть зміни контролерів підбирають за характерами. В одній збираються, так би мовити одні виродки, а в іншій – люди як люди», – сказав Коляда.
Щодо випадку з побиттям чоловіка слідчою Ленінського РУВС, то Дмитро каже, що побачив у своєму житті багато, але тут спочатку навіть здивувався: «Щоб жінка катувала? Невже таке могло трапитися?»
Жіночий садизм
Психологи кажуть, що жінки зазвичай емоційніші, ніж чоловіки. Це стосується не тільки позитивних, але і негативних емоцій. Останнє – це не тільки плач і сльози, але і гнів, фрустрація, жорстокість і навіть садизм.
Прикладів цього чимало. Причому не тільки на пострадянському просторі. Так, за тортури ув’язнених в іракській в’язниці «Абу-Грейб» 22-річна американська військова Лінді Інґленд потрапила за ґрати на три роки. Вона знущалася із арештантів-чоловіків і до того ж знімала ці приниження на камеру.
Якщо взяти радянську історію, то найбільшим садизмом відзначалися жінки-комісари часів громадянської війни, або жінки-наглядачі в сталінських таборах. Мати Василя Аксьонова, Євгенія Ґінзбурґ у своєму романі «Крутий маршрут» писала, що такі жінки у в’язницях і на зоні в 1940-1950-х були жорстокішими від колег-чоловіків. Особливо страшним і агресивним було їхнє ставлення до жінок-арештанток.
Письменниця Світлана Олексієвич якось розповіла Радіо Свобода про зізнання колишнього в’язня ГУЛАГу, який згадував, що одна слідча, яка «славилася» своїми знущаннями з чоловіків, під час тих тортур навіть гарнішала на очах.
У сучасній же білоруській історії до випадку з мінчанином Василем Сарочиком фактів жіночого садизму в системі МВС не спостерігалося, говорять правозахисники. Керівник громадської ініціативи «Правова допомога населенню» Олег Волчек, сам у минулому слідчий, подібного за все своє життя не бачив.
Необхідно поставити питання щодо психіатричної експертизи співробітниці МВС, бо це неадекватна поведінка для жінкиОлег Волчек
«Це для мене шок, оскільки я сам подібного не зустрічав. Так, у 1990-2000-х жінки-слідчі могли психологічно тиснути, – каже він. – Наприклад, зі власного досвіду, коли мене в 1999-му били співробітники міліції, на мене жінка в погонах наїжджала тільки психологічно. Потім, виходячи з 14-річної власної правозахисної практики, я теж такого не пам’ятаю. Це ніяк не вкладається у моїй голові. Вважаю, що в конкретному випадку необхідно поставити питання щодо психіатричної експертизи співробітниці МВС, бо це неадекватна поведінка для жінки».
Окремий випадок?
Представниця «Платформа» Олена Красовська-Касперович, яка також вперше стикається з подібним фактом, дуже сподівається, що це все ж лише окремий випадок.
Не хотілося, щоб білоруський правоохоронна і пенітенціарна система відповідала рівню 1937 рокуОлена Красовська-Касперович
«Я дуже сподіваюся на це... Але те, що в системі МВС став відомий факт жіночого садизму, не виключає того, що в інших структурах системи можуть працювати жінки з такою агресивною поведінкою. Ба більше, не можна виключати, що в майбутньому можна зіткнутися і з фактом насильства над затриманими або заарештованими жінками, з тим, що поки в Білорусі ще не спостерігалося. І це буде справжньою катастрофою, адже якщо згадати роки НКВД, тоді найстрашнішими слідчими були саме жінки, і потрапити до них означало втратити здоров’я і навіть життя. Дуже б не хотілося, щоб білоруська правоохоронна і пенітенціарна система відповідала рівню 1937 року».
Олена Красовська-Касперович згадує жінок – нинішніх співробітниць білоруського МВС, із якими їй доводилося стикатися протягом останніх шести років, коли їздила на побачення зі своїм засудженим чоловіком.
За її словами, оглядали інтимні місця, і було видно, що під час приниження вони відчували навіть якусь радість.
Оглядали інтимні місця, принижуючи тебе, вони відчували навіть якусь насолодуОлена Красовська-Касперович
«Жінок, які приїжджають на побачення в колонію, оглядають також жінки. Скажу, що це різні психотипи. Більшість – адекватні. Вони робили свою справу ввічливо і коректно. Але були такі, які агресивно і по-хамськи наказували роздягтися. Оглядали інтимні місця, і було видно, що, принижуючи тебе, вони відчували навіть якусь насолоду. На мою думку, таких жінок на зоні – десь приблизно 20%. Решта ж цілком адекватні», – говорить правозахисниця.
Міліціонерам і тюремникам – психологічну допомогу?
Приблизно років п’ять тому в білоруській системі МВС з’явився новий «жіночий» напрям – служба в «Алмазі». Крім патрульно-постової служби, жінок-спецназівок задіюють, наприклад, у розгоні несанкціонованих акцій.
Як боротися з проявами садизму, як чоловічого, так і жіночого, в системі МВС? На це запитання, мати колишнього політв’язня, психолог Людмила Мірзоянова відповіла:
«Я нічого не знаю про ту жінку-міліціонера. Однак, можливо, її поведінка – результат так званого «емоційного вигорання». Є наукові повідомлення, що цей процес характерний для однієї третини співробітників МВС. Якщо брати слідчих, то там ситуація ще складніша. За цими людьми потрібно спостерігати, їх потрібно обстежити .... Періодично, знаючи про самовигорання людини, деформацію особистості в системі МВС, їх треба тестувати, їм потрібна постійна психологічна допомога. І навіть лікування».
Матеріал підготувала Олена Струве, білоруська редакція Радіо Свобода
