Луганськ – У 1933 році Надії Воронцовій було 10 років. Мешкала вона у селі Кабичівка Марківського району Луганської області. У ті часи це була Харківська область. Надія Воронцова розповідає, як люди, рятуючись від голоду, тікали зі слобожанських сіл на Донбас, де можна було отримати картки на їжу. Таким чином вона і врятувалася.
Пам’ятаю, що дочекалися весни. На деревах з’явилося листя. Ми його сушили і товкли у ступі, це було нам за борошно. Разом з вареною картоплею ліпили. Ось таким ми і харчувалися. Мій молодший брат ходив ловити ховрашків. Ставив сильця над норками. Ловили, обдирали з них шкіру і їли. Також їли їжаків. Спочатку обсмалювали. У них шкура жирна, як у поросяти. Така їжа нас і тримала. Ще у нас була корова. Не знали, чим її годувати. Вона падала, тому ми її прив’язували мотузками до стелі, щоб вона трималася.
«На Донбасі люди краще жили»
Мама у нас померла з голоду. Жили з батьком. Він каже нам: раз немає мами своєї, так не треба нам чужа тітка.
Брат батька жив із сім’єю на іншій вулиці. У нього було п’ять душ дітей. Він кудись пішов. А куди, ми не знаємо. Казали, що він пішов на заробітки на Донбас. Вся сім’я його вимерла. Діти були маленькі, одна дівчинка лише старшенька, така як я, 10 років.
На Донбасі люди краще жили. Там працювали підприємства. Хоч за картками, але хліб давали, цукор, все давали. Дома я жила – траву їла. А коли на Донбас приїхала, я почала працювати. У мене була норма на картці.
Пам’ятаю, що дочекалися весни. На деревах з’явилося листя. Ми його сушили і товкли у ступі, це було нам за борошно. Разом з вареною картоплею ліпили. Ось таким ми і харчувалися. Мій молодший брат ходив ловити ховрашків. Ставив сильця над норками. Ловили, обдирали з них шкіру і їли. Також їли їжаків. Спочатку обсмалювали. У них шкура жирна, як у поросяти. Така їжа нас і тримала. Ще у нас була корова. Не знали, чим її годувати. Вона падала, тому ми її прив’язували мотузками до стелі, щоб вона трималася.
«На Донбасі люди краще жили»
Мама у нас померла з голоду. Жили з батьком. Він каже нам: раз немає мами своєї, так не треба нам чужа тітка.
Брат батька жив із сім’єю на іншій вулиці. У нього було п’ять душ дітей. Він кудись пішов. А куди, ми не знаємо. Казали, що він пішов на заробітки на Донбас. Вся сім’я його вимерла. Діти були маленькі, одна дівчинка лише старшенька, така як я, 10 років.
На Донбасі люди краще жили. Там працювали підприємства. Хоч за картками, але хліб давали, цукор, все давали. Дома я жила – траву їла. А коли на Донбас приїхала, я почала працювати. У мене була норма на картці.
