Чи може планета вільно блукати у космосі? Нині є всі підстави стверджувати, що так. Астрономи зафіксували планету, яка, як вони припускають, «втекла» від своєї рідної зірки. Цього тижня науковці обговорюють також вдосконалення полімерної шкіри та порятунок полотен Ван Гога.
Планету, названу CFBDSIR2149, помітили приблизно за 100 світлових років від Землі (деякі ЗМІ пишуть про 115-160 світлових років). За астрономічними мірками, це досить близько (мається на увазі, що вона доступна для фіксації у телескоп), й донині це – єдина відома науковцям планета такого типу. Її особливістю є те, що вона вільно рухається в космосі, тобто не має орбіти навколо якогось світила.
CFBDSIR2149 приблизно всемеро більша за Юпітер – найбільшу планету Сонячної системи. Вік об’єкта – від 50 до 120 мільйонів років, а температура на ньому – близько 400 градусів за Цельсієм.
Відкриття зробили під час спостереження за групою зірок, що рухається, у сузір’ї Золотої риби. Група налічує близько 30 молодих зірок відносно неподалік від Землі (на відстані у 65 світлових років). Коли автори дослідження вивчали знімки скупчення в інфрачервоному діапазоні, то помітили тьмяний, не зрозумілий спочатку об’єкт. Це і була планета CFBDSIR2149.
Коли астрофізики тільки розпочинали аналіз CFBDSIR2149, у них було дві гіпотези. Перша – що об’єкт є «коричневим карликом» (цим поняттям позначають субзірку, яка через нестачу термоядерних реакцій всередині охолоджується і з часом перетворюється на планетоподібний об’єкт). Друга – що це все-таки планета.
Для «коричневих карликів» блукання космосом є характерним. Однак після аналізу група астрофізиків на чолі з Філіпом Делормом із французького Інституту планетології погодилася, що це все-таки планета (причиною тому – зокрема і її маса). Тьмяність CFBDSIR2149 вчені пояснюють тим, що вона блукає космосом на трохи дальшій відстані, ніж та група зірок, яку вчені досліджували на початку, тож їм, імовірно, не вдалося розгледіти її так ретельно.
Філіп Делорм каже, що об’єкти на кшталт CFBDSIR2149 є дуже важливими для науки, бо презентують рідкісні, але вельми цікаві для вчених випадки. «Якщо цей об’єкт є планетою, яка була вигнана з власної системи, то це наштовхує на думку про інші такі самі світи-«сироти», що блукають у пустоті космосу», – додає він.
Водночас професор Кріс Тінні з австралійського Університету Нью Саус Вельса у коментарі для ABC Science зазначає, що його припущення – на боці гіпотези про те, що CFBDSIR2149 є «коричневим карликом». Тінні каже, що реальним індикатором того, чи є об’єкт зіркою чи планетою, є процес його формування. «Він міг утворитися в центрі акреційного диску, і тоді це – зірка або «коричневий карлик». А міг, як планета, сформуватися в акреційному диску іншого об’єкта», – каже професор і додає, що з’ясувати цей момент нині неможливо.
Полімерна шкіра вже відновлюється після порізів
Група дослідників зі США створила полімерну шкіру, стійку до ушкоджень. Мається на увазі такий матеріал, який є й гнучким, і відновлюваним, і пропускає струм. Таким досягненням цього тижня хваляться вчені з Каліфорнії, пише журнал Science.
Видання нагадує, що особливістю людської шкіри є її здатність до регенерації, тож будь-який її замінник також повинен мати таку властивість. Однак донині основна проблема «епідермальної електроніки» полягала в тому, що силікон, який був базовим матеріалом у цій сфері досліджень, є нестійким до ушкоджень.
Натомість матеріал, створений групою вчених на чолі з Женан Бао зі Стенфордського університету, значно досконаліший. Ця «шкіра» складається з нековалентного органічного полімеру й наночастинок металевого нікелю. Полімер забезпечує матеріал гнучкістю й здатністю до зрощення на місці розрізу, а нікель – електропровідністю.
Щоб довести успішність свого експерименту, вчені розрізали зразок створеної «шкіри» скальпелем, а потім склали одне до одного отримані шматочки. Вони «зрослися» за 15 секунд. При цьому здатність до електропровідності відновлювалася майже стовідсотково.
Досягнення каліфорнійських вчених високо оцінюють і їхні колеги, зокрема й Джон Боланд із дублінського Трініті-коледжу. Однак він наголошує: «Скальпель завдає акуратне ушкодження, у цьому випадку не йдеться про якусь значну механічну деформацію». Вчений радить колегам попрацювати й із іншими видами ушкоджень.
Як урятувати спадщину Ван Гога?
«Уявіть соняшники з полотен Ван Гога. А тепер уявіть, що квіти на його картинах коричневі. Не дуже, правда? На жаль, саме так вже скоро можуть виглядати роботи Ван Гога: яскраво жовті фарби з його полотен повільно тьмянішають», – пише цього тижня Scientific American. Тим часом група хіміків на чолі з професором Коеном Янсенсом із бельгійського Університету Антверпена запропонувала метод захисту картин нідерландського постімпресіоніста (а також полотен Гогена й Сезанна, з якими теж є проблеми) від втрати кольору, зокрема жовтого. Стаття з’явилася в журналі Analytical Chemistry.
Під час роботи Ван Гог послуговувався жовтою хромовою фарбою (цей яскравий колір можна помітити на багатьох його полотнах), особливістю якої є те, що «з віком» вона тьмянішає і фактично стає бурою. Причина в тому, що шестивалентний хром у складі фарби з часом перетворюється на тривалентний.
Під час нового експерименту дослідники взяли три види хромової жовтої фарби, які за складом нагадували ту, що її у своїх роботах використовував Ван Гог, і піддали їх ультрафіолетовому опроміненню. Експеримент тривав доти, доки фарба не почала перетворюватися на коричневу.
Стало відомо, що найбільш стрімко колір втрачав той вид фарби, у складі якого виявили сульфати. Потім вчені під час спеціального аналізу дослідили склад жовтої фарби на полотнах Ван Гога. З’ясувалося, що на кількох роботах є якраз ця, чутлива до впливу світла жовта фарба.
Доки хіміки не встановили, як нейтралізувати негативні для картин хімічні процеси, вони радять музейникам і колекціонерам обмежити потрапляння на роботи Ван Гога синього й ультрафіолетового світла.
Раніше цього року вчені заявили про появу на картині Ван Гога «Квіти у блакитній вазі» сірого нальоту на жовтій фарбі (у цій роботі художник використав кадмій жовтий). З’ясувалося, що наліт з’явився внаслідок взаємодії лаку, яким була вкрита картина, й оксалату кадмію у фарбі.
Планету, названу CFBDSIR2149, помітили приблизно за 100 світлових років від Землі (деякі ЗМІ пишуть про 115-160 світлових років). За астрономічними мірками, це досить близько (мається на увазі, що вона доступна для фіксації у телескоп), й донині це – єдина відома науковцям планета такого типу. Її особливістю є те, що вона вільно рухається в космосі, тобто не має орбіти навколо якогось світила.
CFBDSIR2149 приблизно всемеро більша за Юпітер – найбільшу планету Сонячної системи. Вік об’єкта – від 50 до 120 мільйонів років, а температура на ньому – близько 400 градусів за Цельсієм.
Відкриття зробили під час спостереження за групою зірок, що рухається, у сузір’ї Золотої риби. Група налічує близько 30 молодих зірок відносно неподалік від Землі (на відстані у 65 світлових років). Коли автори дослідження вивчали знімки скупчення в інфрачервоному діапазоні, то помітили тьмяний, не зрозумілий спочатку об’єкт. Це і була планета CFBDSIR2149.
Коли астрофізики тільки розпочинали аналіз CFBDSIR2149, у них було дві гіпотези. Перша – що об’єкт є «коричневим карликом» (цим поняттям позначають субзірку, яка через нестачу термоядерних реакцій всередині охолоджується і з часом перетворюється на планетоподібний об’єкт). Друга – що це все-таки планета.
Для «коричневих карликів» блукання космосом є характерним. Однак після аналізу група астрофізиків на чолі з Філіпом Делормом із французького Інституту планетології погодилася, що це все-таки планета (причиною тому – зокрема і її маса). Тьмяність CFBDSIR2149 вчені пояснюють тим, що вона блукає космосом на трохи дальшій відстані, ніж та група зірок, яку вчені досліджували на початку, тож їм, імовірно, не вдалося розгледіти її так ретельно.
Філіп Делорм каже, що об’єкти на кшталт CFBDSIR2149 є дуже важливими для науки, бо презентують рідкісні, але вельми цікаві для вчених випадки. «Якщо цей об’єкт є планетою, яка була вигнана з власної системи, то це наштовхує на думку про інші такі самі світи-«сироти», що блукають у пустоті космосу», – додає він.
Водночас професор Кріс Тінні з австралійського Університету Нью Саус Вельса у коментарі для ABC Science зазначає, що його припущення – на боці гіпотези про те, що CFBDSIR2149 є «коричневим карликом». Тінні каже, що реальним індикатором того, чи є об’єкт зіркою чи планетою, є процес його формування. «Він міг утворитися в центрі акреційного диску, і тоді це – зірка або «коричневий карлик». А міг, як планета, сформуватися в акреційному диску іншого об’єкта», – каже професор і додає, що з’ясувати цей момент нині неможливо.
Полімерна шкіра вже відновлюється після порізів
Група дослідників зі США створила полімерну шкіру, стійку до ушкоджень. Мається на увазі такий матеріал, який є й гнучким, і відновлюваним, і пропускає струм. Таким досягненням цього тижня хваляться вчені з Каліфорнії, пише журнал Science.
Видання нагадує, що особливістю людської шкіри є її здатність до регенерації, тож будь-який її замінник також повинен мати таку властивість. Однак донині основна проблема «епідермальної електроніки» полягала в тому, що силікон, який був базовим матеріалом у цій сфері досліджень, є нестійким до ушкоджень.
Натомість матеріал, створений групою вчених на чолі з Женан Бао зі Стенфордського університету, значно досконаліший. Ця «шкіра» складається з нековалентного органічного полімеру й наночастинок металевого нікелю. Полімер забезпечує матеріал гнучкістю й здатністю до зрощення на місці розрізу, а нікель – електропровідністю.
Щоб довести успішність свого експерименту, вчені розрізали зразок створеної «шкіри» скальпелем, а потім склали одне до одного отримані шматочки. Вони «зрослися» за 15 секунд. При цьому здатність до електропровідності відновлювалася майже стовідсотково.
Досягнення каліфорнійських вчених високо оцінюють і їхні колеги, зокрема й Джон Боланд із дублінського Трініті-коледжу. Однак він наголошує: «Скальпель завдає акуратне ушкодження, у цьому випадку не йдеться про якусь значну механічну деформацію». Вчений радить колегам попрацювати й із іншими видами ушкоджень.
Як урятувати спадщину Ван Гога?
«Уявіть соняшники з полотен Ван Гога. А тепер уявіть, що квіти на його картинах коричневі. Не дуже, правда? На жаль, саме так вже скоро можуть виглядати роботи Ван Гога: яскраво жовті фарби з його полотен повільно тьмянішають», – пише цього тижня Scientific American. Тим часом група хіміків на чолі з професором Коеном Янсенсом із бельгійського Університету Антверпена запропонувала метод захисту картин нідерландського постімпресіоніста (а також полотен Гогена й Сезанна, з якими теж є проблеми) від втрати кольору, зокрема жовтого. Стаття з’явилася в журналі Analytical Chemistry.
Під час роботи Ван Гог послуговувався жовтою хромовою фарбою (цей яскравий колір можна помітити на багатьох його полотнах), особливістю якої є те, що «з віком» вона тьмянішає і фактично стає бурою. Причина в тому, що шестивалентний хром у складі фарби з часом перетворюється на тривалентний.
Під час нового експерименту дослідники взяли три види хромової жовтої фарби, які за складом нагадували ту, що її у своїх роботах використовував Ван Гог, і піддали їх ультрафіолетовому опроміненню. Експеримент тривав доти, доки фарба не почала перетворюватися на коричневу.
Стало відомо, що найбільш стрімко колір втрачав той вид фарби, у складі якого виявили сульфати. Потім вчені під час спеціального аналізу дослідили склад жовтої фарби на полотнах Ван Гога. З’ясувалося, що на кількох роботах є якраз ця, чутлива до впливу світла жовта фарба.
Доки хіміки не встановили, як нейтралізувати негативні для картин хімічні процеси, вони радять музейникам і колекціонерам обмежити потрапляння на роботи Ван Гога синього й ультрафіолетового світла.
Раніше цього року вчені заявили про появу на картині Ван Гога «Квіти у блакитній вазі» сірого нальоту на жовтій фарбі (у цій роботі художник використав кадмій жовтий). З’ясувалося, що наліт з’явився внаслідок взаємодії лаку, яким була вкрита картина, й оксалату кадмію у фарбі.
