Ворожнеча в медійному просторі існує доти, доки в суспільстві існує на це запит. Дотримуватися певного рівня толерантності і не піддаватися на не завжди цивілізований запит суспільства – таким є завдання мас-медіа. Про це та про те, як відрізнити право на власну думку від мови ненависті в інтерв’ю Радіо Свобода поділився своїми міркуванням асистент програми «Європа у світі» з центру Європейської політики Василь Бельмега.
– Ненависть завжди пов’язана з емоціями, а емоції – це завжди річ, яка не дуже об’єктивна, тому сказати чітко, що є ненависть, що є власна думка, це дуже важко. Я думаю, на цьому ґрунті тому й виникає дуже багато конфліктів. Але безпосередньо європейський раціоналізм відбив у своєму законодавстві чітко речі, якими не можна спекулювати, чи на ґрунті яких не можна розігрівати цю ненависть. Це питання і ксенофобії, і питання нетерпимості, і питання релігійної нетерпимості і так далі. Якщо на цьому ґрунті виникає нетолерантна поведінка, це вже можна сказати, що має місце ненависть.
– Чи існують якісь загальноєвропейські принципи відповідальності за розпалювання ворожнечі?
– Звісно, ці принципи існують і ці принципи існують на рівні документів, ухвалених і Радою Європи, і документів, на яких базується існування Європейського Союзу як міжнародної організації, як спільноти 27 країн, де чітко зазначається, що це є спільнота, де поважаються права людини і немає ні расової, ні етнічної, ні мовної, ні релігійної дискримінації. Документи, які визначають, де може мати місце ненависть і щоб уникнути цього, вони є. І якщо ми говоримо про правові країни Європейського Союзу, то ці документи виконуються, вони не є декларативними, будь-яка ненависть може мати кримінальну відповідальність і так далі. Тобто в Європі це врегульований інститут суспільного життя.
– А чи є статистичні дані про динаміку мови ненависті у європейських засобах масової інформації ?
– Те, що мова ненависті присутня, то це є факт. Хочу сказати, що ця мова ненависті зі зростанням економічних проблем у Європі, вона навіть посилилася. Недавно відбувся візит Анґели Меркель до Афін. Люди її зустрічали, це був багатотисячний натовп, який зустрічав її з плакатами, де була і свастика зображена. Меркель звинуватили у всіх тих проблемах, які зараз існують у Греції, економічних і так далі. А засоби масової інформації використали цей факт по-різному. Одні це подали як просто існуючий факт, що грецьке суспільство так от сприйняло Анґелу Меркель. Інші це подали під іншим кутом зору. І в результаті, наприклад, зараз німецьке суспільство думає: от греки нашого канцлера так сприйняли і вони дійсно думають, що ми є такі. Моя точка зору з цього приводу, що ворожнеча в медіа існує настільки, наскільки існує запит у суспільстві з цього приводу. Задача медіа в таких ситуаціях – витримувати цей певний рівень толерантності і не піддаватися на не завжди цивілізаційні запити суспільства.
– Ви живете і працюєте в Європі. Наскільки часто Вам доводиться чути лексику, відому як мова ворожнечі з уст європейських політиків, громадських діячів?
– Це досить хороше питання. Тому що, як ми знаємо, вже декілька років існує така тенденція, коли вся політична боротьба зараз ведеться на телебаченні, боротьба, яка спрямована на маси. Такі випадки трапляються в Європі. Я не можу сказати, що це дуже часто. І наприклад, якщо порівняти з українськими реаліями, їх менше, але вони все ж таки трапляються. Тут ще є питання, яку лексику вони використовують. Вони не йдуть в порівняння з тими словами, які можуть бути використані українськими політиками на телебаченні. Тут в Європі є такі неписані червоні смуги, через які переступати не можна.
– Пане Бельмега, а якщо порівнювати мову політичної ворожнечі в Україні і, скажімо, в країнах так званої нової Європи, то де ситуація, на Вашу думку, більш небезпечна?
– Я не можу сказати, що суспільство є надто толерантне так само в цих країнах, як і в Україні. В Україні і конотація тих слів, які використовуються політиками, щоб образити своїх опонентів, вона набагато гостріша і сильніша. Як це може бути сприйнято суспільством? Якщо, ми пам’ятаємо, в Угорщині, наприклад, були спроби урізати там свободу слова і так далі, то це потягнуло за собою масові демонстрації. Суспільство просто не давало цього зробити. Порівнювати важко звісно, тому що цю мову ворожнечі, її не можна поставити на вагу. Але ми можемо говорити про те, що і громадянське суспільство, і закон власне, в Центрально-Східній Європі, він стоїть на сторожі і протидіє таким явищам у суспільстві.
– Ненависть завжди пов’язана з емоціями, а емоції – це завжди річ, яка не дуже об’єктивна, тому сказати чітко, що є ненависть, що є власна думка, це дуже важко. Я думаю, на цьому ґрунті тому й виникає дуже багато конфліктів. Але безпосередньо європейський раціоналізм відбив у своєму законодавстві чітко речі, якими не можна спекулювати, чи на ґрунті яких не можна розігрівати цю ненависть. Це питання і ксенофобії, і питання нетерпимості, і питання релігійної нетерпимості і так далі. Якщо на цьому ґрунті виникає нетолерантна поведінка, це вже можна сказати, що має місце ненависть.
– Чи існують якісь загальноєвропейські принципи відповідальності за розпалювання ворожнечі?
Будь-яка ненависть може мати кримінальну відповідальність
– Звісно, ці принципи існують і ці принципи існують на рівні документів, ухвалених і Радою Європи, і документів, на яких базується існування Європейського Союзу як міжнародної організації, як спільноти 27 країн, де чітко зазначається, що це є спільнота, де поважаються права людини і немає ні расової, ні етнічної, ні мовної, ні релігійної дискримінації. Документи, які визначають, де може мати місце ненависть і щоб уникнути цього, вони є. І якщо ми говоримо про правові країни Європейського Союзу, то ці документи виконуються, вони не є декларативними, будь-яка ненависть може мати кримінальну відповідальність і так далі. Тобто в Європі це врегульований інститут суспільного життя.
– А чи є статистичні дані про динаміку мови ненависті у європейських засобах масової інформації ?
Ворожнеча в медіа існує настільки, наскільки існує запит у суспільстві з цього приводу
– Те, що мова ненависті присутня, то це є факт. Хочу сказати, що ця мова ненависті зі зростанням економічних проблем у Європі, вона навіть посилилася. Недавно відбувся візит Анґели Меркель до Афін. Люди її зустрічали, це був багатотисячний натовп, який зустрічав її з плакатами, де була і свастика зображена. Меркель звинуватили у всіх тих проблемах, які зараз існують у Греції, економічних і так далі. А засоби масової інформації використали цей факт по-різному. Одні це подали як просто існуючий факт, що грецьке суспільство так от сприйняло Анґелу Меркель. Інші це подали під іншим кутом зору. І в результаті, наприклад, зараз німецьке суспільство думає: от греки нашого канцлера так сприйняли і вони дійсно думають, що ми є такі. Моя точка зору з цього приводу, що ворожнеча в медіа існує настільки, наскільки існує запит у суспільстві з цього приводу. Задача медіа в таких ситуаціях – витримувати цей певний рівень толерантності і не піддаватися на не завжди цивілізаційні запити суспільства.
– Ви живете і працюєте в Європі. Наскільки часто Вам доводиться чути лексику, відому як мова ворожнечі з уст європейських політиків, громадських діячів?
– Це досить хороше питання. Тому що, як ми знаємо, вже декілька років існує така тенденція, коли вся політична боротьба зараз ведеться на телебаченні, боротьба, яка спрямована на маси. Такі випадки трапляються в Європі. Я не можу сказати, що це дуже часто. І наприклад, якщо порівняти з українськими реаліями, їх менше, але вони все ж таки трапляються. Тут ще є питання, яку лексику вони використовують. Вони не йдуть в порівняння з тими словами, які можуть бути використані українськими політиками на телебаченні. Тут в Європі є такі неписані червоні смуги, через які переступати не можна.
– Пане Бельмега, а якщо порівнювати мову політичної ворожнечі в Україні і, скажімо, в країнах так званої нової Європи, то де ситуація, на Вашу думку, більш небезпечна?
– Я не можу сказати, що суспільство є надто толерантне так само в цих країнах, як і в Україні. В Україні і конотація тих слів, які використовуються політиками, щоб образити своїх опонентів, вона набагато гостріша і сильніша. Як це може бути сприйнято суспільством? Якщо, ми пам’ятаємо, в Угорщині, наприклад, були спроби урізати там свободу слова і так далі, то це потягнуло за собою масові демонстрації. Суспільство просто не давало цього зробити. Порівнювати важко звісно, тому що цю мову ворожнечі, її не можна поставити на вагу. Але ми можемо говорити про те, що і громадянське суспільство, і закон власне, в Центрально-Східній Європі, він стоїть на сторожі і протидіє таким явищам у суспільстві.
