Київ – Матір Василя Даниліва, затриманого за підозрою в організації замаху на віце-президента «Родовід-банку», стверджує, що справу проти її сина фабрикують. За її словами, Даниліва перевозили з Києва до Кривого Рогу у 30-ти градусну спеку у залізному боксі й «помістили у камеру, де сплять по черзі». Адвоката відсторонили, слідчі дії не проводилися, а «слідчий уперше побачив мого сина в суді, коли просив не відпускати його під заставу», – повідомила Олена Данилів.
– Доля так склалася, що я сьогодні у 65 років мушу захищати сина, якого з невідомих мені причин було затримано у Києві 15 липня 2012 року.
Він приїхав на прохання Богдана Ступки. Богдан Сильвестрович помер у суботу, а Василь уже був затриманий і тяжко переживав ту втрату. Бо Богдан Ступка був для нього, як рідний батько. Він і звертався завжди до мого Василя – «синку».
Богдан Ступка та його невістка Ірина працювали разом з моїм сином у благодійному фонді «Світло мрій». Із цього благодійного фонду було перераховано у дитячий будинок «Теплий дім» у Долині, що на Івано-Франківщині, 3 мільйони 200 тисяч гривень. Ступка разом із Василем відкривали той дитячий будинок. Також у Миколаївську спеціалізовану школу-інтернат для дітей сиріт з вадами розвитку Донецької області фонд перерахував майже 580 тисяч гривень. Мій син завжди мріяв, щоб схід і захід були разом, бо казав, що «ми – діти однієї української землі».
Так само були перераховані кошти тоді, коли Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області попали у 2008 під стихійне лихо – повінь. Теж 300 тисяч доларів було перераховано – по 100 тисяч у кожну область – на підтримку людей, які потерпіли від повені. Перераховані були гроші на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Празі, у Хорватії – на пам’ятник Івану Франку.
Загальна сума благодійної допомоги склала 1 мільйон 200 тисяч доларів США. На це є усі підтверджуючі документи.
– А звідки ці гроші у Вашого сина?
– Він працював президентом фірми Korlea Invest. Це фірма, яка займалася енергетикою, енергетичними контрактами у Празі. Потім він вийшов зі складу цієї компанії. Продав свої акції.
– Як Ви дізналися про арешт Вашого сина?
– Мені не повідомили, що він затриманий. Я дізналася від зовсім інших людей.
Я ж брала участь у голодуванні разом зі студентами проти того безглуздого мовного закону. І після того, як мене записали журналісти і показав 5 канал, мені почали погрожувати. Мені подзвонили й сказали: «Якщо ти хочеш жити, замовкни, і якщо хочуть жити твої діти!». Я приїхала 20 липня у Київ, а син уже був затриманий.
Відколи я приїхала, я вже зверталася до слідчого, в Генеральну прокуратуру, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з єдиним проханням – дати мені побачення з сином. Я ж не втручаюся у розслідування, я лише прошу побачення й можливість передати одяг і їжу. Але мені не дозволили це зробити до сьогодні й не пояснили, чому.
У четвер 13 вересня відбувся суд у Шевченківському суді Києва. Мій син просив суддю Степана Кравця, щоб його відпустили під заставу, запевняв, що він нікуди не збирається втікати. Але слідчий сказав: під заставу не відпускати, тому що «він є особливо небезпечний злочинець».
Як це можна вішати такий ярлик на людину, яка стільки зробила для України?! Рідні наші були репресовані й загинули у Караганді. Я 40 років пропрацювала вчителькою, була депутатом. Мої батьки, я, мій син стільки зробили для незалежної України (У 2008 році Василя Даниліва нагородили орденом «За заслуги» III ступеня), а тепер сина вже назвали злочинцем без суду?!
– Пані Данилів, можливо, Ви знаєте, скільки разів Ваш син був на допиті у слідчого?
– Наскільки мені відомо, то ніяких допитів й ніяких слідчих дій не проводилося. Від мого сина було відсторонено адвоката Козія без ніяких пояснень і, фактично 1,5 місяця він був без захисника. Тож я теж не мала ніякого зв’язку.
Слідчий, заступник начальника слідчого відділу Брюхаль Роман Степанович сказав, що «я вашого сина ще не бачив, я поїду до вашого сина». Так він і не поїхав у Кривий Ріг, куди сина відразу перевели з Лук’янівського СІЗО. Хоча у законі чітко написано, що утримується затриманий там, де був скоєний злочин.
У постанові написано, що він «організовував замах», не брав участь, а «організовував замах на керівника банку «Родовід» Дядечка». Оце все, що я дізналася із цієї постанови. Я цієї людини (Дядечка) не знаю і мій син не знайомий особисто з ним.
– Тобто, за Вашими даними, з Василем Даниловим за час тримання під вартою слідчих дій не проводили?
– Так було сказано на суді адвокатом. Він сказав:«...як ви можете пояснювати, чому цю людину не можна відпустити, якщо ви зовсім не проводили ніяких слідчих дій?». То для чого ж його утримувати в СІЗО, коли він нікуди не збирається тікати і не збирався нікуди тікати?
Василь же декілька разів був у Києві від того часу, як той напад стався. Він декілька разів був у Верховній Раді, бо працює помічником депутата Миколи Мартиненка. Мій син не отримував за це гроші, він цю роботу виконував безкоштовно. Але він завжди виконував доручення, допомагав в утверджені за кордоном іміджу нашої держави, робив усе для проходження її в ЄС.
А тепер мені ніхто нічого не пояснює. Я через два місяці перший раз побачила сина у суді. Мені не дали підійти до нього й слова сказати.
Я як його побачила – це жах був на нього дивитися! Я не можу Вам це передати. Він дуже схуд. Василь має тяжкі хвороби, йому потрібна дієта. А мені не дають навіть щось передати.
Але він коли, коли його виводили, сказав: «Мамо, не переживайте, все буде добре».
– Чи порушувалися проти Вашого сина якісь справи раніше?
– Ніколи. Не було жодних.
– Як Ви думаєте, з чим пов’язано те, що трапилося з Вашим сином?
– Я спочатку думала, що це через те, що я вийшла на Майдан на підтримку української мови. А потім я зрозуміла, що йому це «віддяка» за те, що він у другому турі президентських виборів у західній Україні проводив роботу на підтримку Юлії Тимошенко.
Я особисто возила в Донецьку область 200 людей, які були членами дільничних комісій по всій Донецькій області. Особисто я була в Донецьку. Ми були в Артемівську, в Донецьку і в Красному Лимані. І що характерно, і по сьогодні їм ніхто не заплатив гроші за те, що вони працювали в комісіях.
А знаєте, як я дізналася, що я отримала гроші? Мені зменшили пенсію. Я питаю: яка причина? А дівчата пояснюють: ви ж працювали, ви отримали зарплату. А я кажу: яку зарплату? А вони мені кажуть: ви були членом дільничної комісії дільниці №44 і отримали зарплату. А я по сьогоднішній день, і ті інші люди не отримали жодної копійки. Хто забрав ті кошти?!
– Ваш син разом із колишнім міністром економіки Богданом Данилишиним, який отримав притулок у Чехії, є засновниками громадської організації «Українська європейська перспектива».
– Мій син справді працює з Данилишиним в організації «Європейська перспектива». І вони дуже велику роботу роблять. Ця організація створена два роки тому. У цій організації працює більше ніж 20 людей. Вони роблять величезну роботу. Вони хочуть допомогти тим українцям, що працюють закордоном.
Я не можу твердити, але вони, представники влади, так кажуть, що Василь допоміг Богдану Данилишину отримати притулок. Особисто мені це ніхто не казав, але читаю у статтях.
Я думаю, що ця справа політична й політичне переслідування. Я вважаю, що це тільки відплата за те, що він не працював з Партією регіонів, не підтримував Януковича, а підтримував Юлію Тимошенко. І за те, що ми патріоти, ми завжди на націоналістичних позиціях.
– Скажіть, а до кого Ви зверталися зі скаргами та поясненнями?
– Я зверталася, до кого тільки могла. Хотіла зустрітися з Турчиновим, Мартиненком, Яценюком, Катеринчуком. Та не вийшло. Ніхто зі мною не хоче говорити.
Я два рази зверталася в ГПУ. І в п’ятницю, 7 вересня, я віднесла звернення в ГПУ особисто до Віктора Пшонки. Я просила у листі, щоб він знайшов час зустрітися зі мною особисто. Може, я від нього почую хоч якусь відповідь.
Я зверталася до Уповноваженого з прав людини Валерії Лутковської. Я їй вдячна, що вона мене особисто прийняла, вислухала й відправила свого співробітника у Кривий Ріг, щоб подивитися, в яких умовах утримується мій син. Там був страшний переполох – все мили. Його перевели у помиту камеру. І відразу, тільки поїхав представник, забрали назад у ту камеру, де 8 чоловік на 6 ліжок, де двоє людей по черзі сплять, а для того, щоб подихати повітрям, лягають під двері, бо з дверей трошки дує повітря. Лягають під двері і так дихають повітрям.
Один з ув’язнених у камері втратив свідомість, то кликали лікаря. Але ніхто навіть не зайшов і не подивився.
Харчування ніяке. Ні сніданків, ні вечері немає. Я представила документи в пенітенціарну службу, що йому треба дієта, бо він хворий, але…
– А звідки Ви про це знаєте?
– З листів, які мені вдалося отримати. Він написав, як його везли при 30-ти градусній спеці до Кривого Рогу у будці, оббитій всередині залізом. Не дали ні води, ні в туалет сходити. Він написав про утримання в СІЗО, що тварин краще годують, ніж людей там. А там багато хворих на ВІЛ, на туберкульоз, багато наркозалежних. З тими людьми утримується й він. І ті люди нікому не потрібні. Абсолютно. Ніхто не дбає.
Замість того, щоб думати, як врятувати кожну дитину, яка, може, й невинна зовсім або й може оступилася – їх там утримують! Ні одна тюрма не виправила ще ні однієї дитини. А з таким ставленням – гіршим, аніж до худоби, кого можна виправити!
Умови катастрофічні! Мої батьки не повернулися з Караганди, брат працював прокурором Івано-Франківської області, робив розкопки у «Дем’яновому Лазу» – і я ніколи не думала, що у нас в незалежній Україні таке утримання ще не засуджених людей, таке ставлення до людей. І це таке на 21-й рік нашої незалежної України! Це для мене жахливо!
І я досі ще не вірю, що мого сина – людину, яка користується авторитетом в інших країнах, яка працює на імідж нашої країни, яка стільки зробила для України, яку нагороджували орденами, – затримали за такими абсурдними звинуваченнями!
– Доля так склалася, що я сьогодні у 65 років мушу захищати сина, якого з невідомих мені причин було затримано у Києві 15 липня 2012 року.
Він приїхав на прохання Богдана Ступки. Богдан Сильвестрович помер у суботу, а Василь уже був затриманий і тяжко переживав ту втрату. Бо Богдан Ступка був для нього, як рідний батько. Він і звертався завжди до мого Василя – «синку».
Богдан Ступка та його невістка Ірина працювали разом з моїм сином у благодійному фонді «Світло мрій». Із цього благодійного фонду було перераховано у дитячий будинок «Теплий дім» у Долині, що на Івано-Франківщині, 3 мільйони 200 тисяч гривень. Ступка разом із Василем відкривали той дитячий будинок. Також у Миколаївську спеціалізовану школу-інтернат для дітей сиріт з вадами розвитку Донецької області фонд перерахував майже 580 тисяч гривень. Мій син завжди мріяв, щоб схід і захід були разом, бо казав, що «ми – діти однієї української землі».
Так само були перераховані кошти тоді, коли Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області попали у 2008 під стихійне лихо – повінь. Теж 300 тисяч доларів було перераховано – по 100 тисяч у кожну область – на підтримку людей, які потерпіли від повені. Перераховані були гроші на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Празі, у Хорватії – на пам’ятник Івану Франку.
Загальна сума благодійної допомоги склала 1 мільйон 200 тисяч доларів США. На це є усі підтверджуючі документи.
– А звідки ці гроші у Вашого сина?
– Він працював президентом фірми Korlea Invest. Це фірма, яка займалася енергетикою, енергетичними контрактами у Празі. Потім він вийшов зі складу цієї компанії. Продав свої акції.
– Як Ви дізналися про арешт Вашого сина?
– Мені не повідомили, що він затриманий. Я дізналася від зовсім інших людей.
Я спочатку думала, що це через те, що я вийшла на Майдан на підтримку української мови
Я ж брала участь у голодуванні разом зі студентами проти того безглуздого мовного закону. І після того, як мене записали журналісти і показав 5 канал, мені почали погрожувати. Мені подзвонили й сказали: «Якщо ти хочеш жити, замовкни, і якщо хочуть жити твої діти!». Я приїхала 20 липня у Київ, а син уже був затриманий.
Відколи я приїхала, я вже зверталася до слідчого, в Генеральну прокуратуру, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з єдиним проханням – дати мені побачення з сином. Я ж не втручаюся у розслідування, я лише прошу побачення й можливість передати одяг і їжу. Але мені не дозволили це зробити до сьогодні й не пояснили, чому.
У четвер 13 вересня відбувся суд у Шевченківському суді Києва. Мій син просив суддю Степана Кравця, щоб його відпустили під заставу, запевняв, що він нікуди не збирається втікати. Але слідчий сказав: під заставу не відпускати, тому що «він є особливо небезпечний злочинець».
Як це можна вішати такий ярлик на людину, яка стільки зробила для України?! Рідні наші були репресовані й загинули у Караганді. Я 40 років пропрацювала вчителькою, була депутатом. Мої батьки, я, мій син стільки зробили для незалежної України (У 2008 році Василя Даниліва нагородили орденом «За заслуги» III ступеня), а тепер сина вже назвали злочинцем без суду?!
– Пані Данилів, можливо, Ви знаєте, скільки разів Ваш син був на допиті у слідчого?
– Наскільки мені відомо, то ніяких допитів й ніяких слідчих дій не проводилося. Від мого сина було відсторонено адвоката Козія без ніяких пояснень і, фактично 1,5 місяця він був без захисника. Тож я теж не мала ніякого зв’язку.
Слідчий, заступник начальника слідчого відділу Брюхаль Роман Степанович сказав, що «я вашого сина ще не бачив, я поїду до вашого сина». Так він і не поїхав у Кривий Ріг, куди сина відразу перевели з Лук’янівського СІЗО. Хоча у законі чітко написано, що утримується затриманий там, де був скоєний злочин.
У постанові написано, що він «організовував замах», не брав участь, а «організовував замах на керівника банку «Родовід» Дядечка». Оце все, що я дізналася із цієї постанови. Я цієї людини (Дядечка) не знаю і мій син не знайомий особисто з ним.
– Тобто, за Вашими даними, з Василем Даниловим за час тримання під вартою слідчих дій не проводили?
– Так було сказано на суді адвокатом. Він сказав:«...як ви можете пояснювати, чому цю людину не можна відпустити, якщо ви зовсім не проводили ніяких слідчих дій?». То для чого ж його утримувати в СІЗО, коли він нікуди не збирається тікати і не збирався нікуди тікати?
Слідчий сказав: під заставу не відпускати, тому що «він є особливо небезпечний злочинець». Як це можна вішати такий ярлик на людину, яка стільки зробила для України?!
Василь же декілька разів був у Києві від того часу, як той напад стався. Він декілька разів був у Верховній Раді, бо працює помічником депутата Миколи Мартиненка. Мій син не отримував за це гроші, він цю роботу виконував безкоштовно. Але він завжди виконував доручення, допомагав в утверджені за кордоном іміджу нашої держави, робив усе для проходження її в ЄС.
А тепер мені ніхто нічого не пояснює. Я через два місяці перший раз побачила сина у суді. Мені не дали підійти до нього й слова сказати.
Я як його побачила – це жах був на нього дивитися! Я не можу Вам це передати. Він дуже схуд. Василь має тяжкі хвороби, йому потрібна дієта. А мені не дають навіть щось передати.
Але він коли, коли його виводили, сказав: «Мамо, не переживайте, все буде добре».
– Чи порушувалися проти Вашого сина якісь справи раніше?
– Ніколи. Не було жодних.
– Як Ви думаєте, з чим пов’язано те, що трапилося з Вашим сином?
– Я спочатку думала, що це через те, що я вийшла на Майдан на підтримку української мови. А потім я зрозуміла, що йому це «віддяка» за те, що він у другому турі президентських виборів у західній Україні проводив роботу на підтримку Юлії Тимошенко.
Наскільки мені відомо, ніяких допитів і ніяких слідчих дій не проводилося. Від мого сина відсторонили адвоката
Я особисто возила в Донецьку область 200 людей, які були членами дільничних комісій по всій Донецькій області. Особисто я була в Донецьку. Ми були в Артемівську, в Донецьку і в Красному Лимані. І що характерно, і по сьогодні їм ніхто не заплатив гроші за те, що вони працювали в комісіях.
А знаєте, як я дізналася, що я отримала гроші? Мені зменшили пенсію. Я питаю: яка причина? А дівчата пояснюють: ви ж працювали, ви отримали зарплату. А я кажу: яку зарплату? А вони мені кажуть: ви були членом дільничної комісії дільниці №44 і отримали зарплату. А я по сьогоднішній день, і ті інші люди не отримали жодної копійки. Хто забрав ті кошти?!
– Ваш син разом із колишнім міністром економіки Богданом Данилишиним, який отримав притулок у Чехії, є засновниками громадської організації «Українська європейська перспектива».
– Мій син справді працює з Данилишиним в організації «Європейська перспектива». І вони дуже велику роботу роблять. Ця організація створена два роки тому. У цій організації працює більше ніж 20 людей. Вони роблять величезну роботу. Вони хочуть допомогти тим українцям, що працюють закордоном.
Я не можу твердити, але вони, представники влади, так кажуть, що Василь допоміг Богдану Данилишину отримати притулок. Особисто мені це ніхто не казав, але читаю у статтях.
Я думаю, що ця справа політична й політичне переслідування. Я вважаю, що це тільки відплата за те, що він не працював з Партією регіонів, не підтримував Януковича, а підтримував Юлію Тимошенко. І за те, що ми патріоти, ми завжди на націоналістичних позиціях.
– Скажіть, а до кого Ви зверталися зі скаргами та поясненнями?
– Я зверталася, до кого тільки могла. Хотіла зустрітися з Турчиновим, Мартиненком, Яценюком, Катеринчуком. Та не вийшло. Ніхто зі мною не хоче говорити.
Мій син справді працює з Данилишиним в організації «Європейська перспектива». І вони дуже велику роботу роблять
Я два рази зверталася в ГПУ. І в п’ятницю, 7 вересня, я віднесла звернення в ГПУ особисто до Віктора Пшонки. Я просила у листі, щоб він знайшов час зустрітися зі мною особисто. Може, я від нього почую хоч якусь відповідь.
Я зверталася до Уповноваженого з прав людини Валерії Лутковської. Я їй вдячна, що вона мене особисто прийняла, вислухала й відправила свого співробітника у Кривий Ріг, щоб подивитися, в яких умовах утримується мій син. Там був страшний переполох – все мили. Його перевели у помиту камеру. І відразу, тільки поїхав представник, забрали назад у ту камеру, де 8 чоловік на 6 ліжок, де двоє людей по черзі сплять, а для того, щоб подихати повітрям, лягають під двері, бо з дверей трошки дує повітря. Лягають під двері і так дихають повітрям.
Один з ув’язнених у камері втратив свідомість, то кликали лікаря. Але ніхто навіть не зайшов і не подивився.
Харчування ніяке. Ні сніданків, ні вечері немає. Я представила документи в пенітенціарну службу, що йому треба дієта, бо він хворий, але…
– А звідки Ви про це знаєте?
– З листів, які мені вдалося отримати. Він написав, як його везли при 30-ти градусній спеці до Кривого Рогу у будці, оббитій всередині залізом. Не дали ні води, ні в туалет сходити. Він написав про утримання в СІЗО, що тварин краще годують, ніж людей там. А там багато хворих на ВІЛ, на туберкульоз, багато наркозалежних. З тими людьми утримується й він. І ті люди нікому не потрібні. Абсолютно. Ніхто не дбає.
Замість того, щоб думати, як врятувати кожну дитину, яка, може, й невинна зовсім або й може оступилася – їх там утримують! Ні одна тюрма не виправила ще ні однієї дитини. А з таким ставленням – гіршим, аніж до худоби, кого можна виправити!
Умови катастрофічні! Мої батьки не повернулися з Караганди, брат працював прокурором Івано-Франківської області, робив розкопки у «Дем’яновому Лазу» – і я ніколи не думала, що у нас в незалежній Україні таке утримання ще не засуджених людей, таке ставлення до людей. І це таке на 21-й рік нашої незалежної України! Це для мене жахливо!
І я досі ще не вірю, що мого сина – людину, яка користується авторитетом в інших країнах, яка працює на імідж нашої країни, яка стільки зробила для України, яку нагороджували орденами, – затримали за такими абсурдними звинуваченнями!
