Київ – Український художник переніс казку «Спляча красуня» в українську дійсність. У камерній залі Національного художнього музею в Києві понад 10 днів п’ятеро красунь чекали на свого принца, який мав розбудити їх поцілунком. Згідно з умовами проекту, дівчата лежали по дві години щодня у білому саркофазі із заплющеними очима, і робили це добровільно й безоплатно. За словами учасниць, через поцілунок вони сподівались відчути появу свого принца. Але у фіналі красуню розбудила... «принцеса».
Красуню Яну ніжним поцілунком у чоло розбудила студентка Катерина: обидві дівчини сприйняли ситуацію з гумором. На запитання Радіо Свобода, чому Яна розплющила очі у відповідь на поцілунок Каті, пробуджена красуня відповіла: «Усі цілували в губи, а це перша людина, котра поцілувала мене у чоло. Щоправда, мені дуже хотілось розплющити очі, коли я почула польську мову. Це було у перший день мого «сну». А ще раз поцілунок був не дуже скромним і мені хотілось подивитись, що тут відбувається – але я стрималась».
Яна, як й інші четверо красунь, підписали угоду, в якій обіцяли вийти заміж за людину, яка їх «розбудить». Подібну угоду підписували і відвідувачі: вони погоджувались одружитися з красунею, якщо вона розплющить очі після їхнього поцілунку.
Катерина, яка «розбудила» красуню Яну, теж підписала відповідний договір. «Я випадково зайшла до музею, так само випадково у своїй сумці знайшла паспорт, вирішила підписати угоду і просто зайшла подивитись на дівчину. А тоді вже вирішила поцілуваті її у чоло», – пояснює Катря логіку своїх дій.
«Спляча красуня»: дещо більше за мистецтво
Автор проекту Тарас Полатайко головним нервом акції назвав саме поцілунок та реакцію красуні на нього. Водночас, як наголошує митець, і відвідувач, і красуня несуть відповідальність за свої почуття і відтак за свої дії.
У розмові з Радіо Свобода дещо несподіваний фінал проекту Полатайко прокоментував по-філософськи: «Життя іде саме, життя створює фантастичні комбінації між людьми, між їхніми діями, почуттями... Дійсно, мети такої, коли дівчина розбудила іншу дівчину, у мене не було, але мені все одно надзвичайно приємно!»
Куратор проекту від Національного художнього музею Оксана Баршинова наголошує, що мистецька акція хоч і базується на казці, але не позбавлена соціального підтексту: подивитись на красуню могли всі охочі, а їх щодня було від 50 до 100 осіб, але поцілувати її – лише повнолітні.
У розмові з Радіо Свобода Баршинова пояснила: «Питання відповідальності, персонального досвіду, можливо, і якогось дива, на яке ми всі чекаємо від контакту з твором мистецтва, – усі вони постають саме у сфері людських стосунків насамперед».
«Спляча красуня» не розбудила українське суспільство
Тим часом, координатор програм Польського інституту в Україні Анна Лазар наголошує на суспільному акценті проекту. «Ідеться уже про рівень організації суспільства, – каже вона. – Наприклад, на індивідуальних зв’язках, коли люди поміж собою спілкуються, то вони можуть брати на себе відповідальність. А коли люди єднаються у більшу структуру, то видно, що не всі мають бажання бути залученими до різної дії».
А якщо врахувати, що за даними соціологічних опитувань, проведених Національним інститутом соціології та Фондом «Демократичні ініціативи», українські жінки активніші від чоловіків, то немає нічого дивного, що не принц, а принцеса своїм поцілунком розбудила українську красуню.
«Спляча красуня» у світовому контексті
Як розповів ЗМІ Тарас Полатайко, «Спляча Красуня» – це його новий проект, який показано уперше саме у Національному художньому музеї України. «Київ став містом, де відбулась прем’єра осучасненої казки про зачаровану красуню, котра після сторічного сну була пробуджена закоханим у неї принцом», – розповів журналістам Полатайко.
Він нагадав, що відповідну стародавню історію у 1697 році вперше записав французький казкар Шарль Перро, а пізніше цей сюжет розробили брати Грімм. За словами Полатайка, сучасні майстри анімації, як і їхні попередники, полюбляють сюжет «сплячої красуні»: це одна з найчастіше екранізованих казок. Першим на великий екран цю історію виніс американський мультиплікатор Уолт Дісней.
Здійснення проекту у Національному художньому музеї України підтримали низка канадських установ, серед яких Art Foundation of Alberta (Канада) та University of Lethbridge (Канада). Сам митець мешкає і працює у Канаді вже майже 20 років.
Красуню Яну ніжним поцілунком у чоло розбудила студентка Катерина: обидві дівчини сприйняли ситуацію з гумором. На запитання Радіо Свобода, чому Яна розплющила очі у відповідь на поцілунок Каті, пробуджена красуня відповіла: «Усі цілували в губи, а це перша людина, котра поцілувала мене у чоло. Щоправда, мені дуже хотілось розплющити очі, коли я почула польську мову. Це було у перший день мого «сну». А ще раз поцілунок був не дуже скромним і мені хотілось подивитись, що тут відбувається – але я стрималась».
Яна, як й інші четверо красунь, підписали угоду, в якій обіцяли вийти заміж за людину, яка їх «розбудить». Подібну угоду підписували і відвідувачі: вони погоджувались одружитися з красунею, якщо вона розплющить очі після їхнього поцілунку.
Катерина, яка «розбудила» красуню Яну, теж підписала відповідний договір. «Я випадково зайшла до музею, так само випадково у своїй сумці знайшла паспорт, вирішила підписати угоду і просто зайшла подивитись на дівчину. А тоді вже вирішила поцілуваті її у чоло», – пояснює Катря логіку своїх дій.
«Спляча красуня»: дещо більше за мистецтво
Автор проекту Тарас Полатайко головним нервом акції назвав саме поцілунок та реакцію красуні на нього. Водночас, як наголошує митець, і відвідувач, і красуня несуть відповідальність за свої почуття і відтак за свої дії.
У розмові з Радіо Свобода дещо несподіваний фінал проекту Полатайко прокоментував по-філософськи: «Життя іде саме, життя створює фантастичні комбінації між людьми, між їхніми діями, почуттями... Дійсно, мети такої, коли дівчина розбудила іншу дівчину, у мене не було, але мені все одно надзвичайно приємно!»
Куратор проекту від Національного художнього музею Оксана Баршинова наголошує, що мистецька акція хоч і базується на казці, але не позбавлена соціального підтексту: подивитись на красуню могли всі охочі, а їх щодня було від 50 до 100 осіб, але поцілувати її – лише повнолітні.
У розмові з Радіо Свобода Баршинова пояснила: «Питання відповідальності, персонального досвіду, можливо, і якогось дива, на яке ми всі чекаємо від контакту з твором мистецтва, – усі вони постають саме у сфері людських стосунків насамперед».
«Спляча красуня» не розбудила українське суспільство
Тим часом, координатор програм Польського інституту в Україні Анна Лазар наголошує на суспільному акценті проекту. «Ідеться уже про рівень організації суспільства, – каже вона. – Наприклад, на індивідуальних зв’язках, коли люди поміж собою спілкуються, то вони можуть брати на себе відповідальність. А коли люди єднаються у більшу структуру, то видно, що не всі мають бажання бути залученими до різної дії».
А якщо врахувати, що за даними соціологічних опитувань, проведених Національним інститутом соціології та Фондом «Демократичні ініціативи», українські жінки активніші від чоловіків, то немає нічого дивного, що не принц, а принцеса своїм поцілунком розбудила українську красуню.
«Спляча красуня» у світовому контексті
Як розповів ЗМІ Тарас Полатайко, «Спляча Красуня» – це його новий проект, який показано уперше саме у Національному художньому музеї України. «Київ став містом, де відбулась прем’єра осучасненої казки про зачаровану красуню, котра після сторічного сну була пробуджена закоханим у неї принцом», – розповів журналістам Полатайко.
Він нагадав, що відповідну стародавню історію у 1697 році вперше записав французький казкар Шарль Перро, а пізніше цей сюжет розробили брати Грімм. За словами Полатайка, сучасні майстри анімації, як і їхні попередники, полюбляють сюжет «сплячої красуні»: це одна з найчастіше екранізованих казок. Першим на великий екран цю історію виніс американський мультиплікатор Уолт Дісней.
Здійснення проекту у Національному художньому музеї України підтримали низка канадських установ, серед яких Art Foundation of Alberta (Канада) та University of Lethbridge (Канада). Сам митець мешкає і працює у Канаді вже майже 20 років.
