Київ – Щороку в загальноосвітніх школах України навчаються понад 70 тисяч учнів з особливими потребами, і половина з них мають інвалідність. Законодавчо навчання здорових дітей разом із неповносправними школярами врегульоване, запевняють фахівці. Проте досі кожна друга дитина з інвалідністю навчається у спеціалізованому інтернатах. У Міністерстві освіти переконують, що дітям з особливими потребами уже не відмовляють у навчанні у звичайних школах. Однак визнають, що ані суспільство, ані педагоги досі не готові до навчання дітей з особливими потребами у звичайних закладах.
Дев’ятирічна Анастасія Сітченко першого вересня йде у третій клас однієї з київських шкіл. Вона добре засвоює навчальну програму, а улюблений її предмет – інформатика. «Ще є логіка, читання, математика, інформатика. Ми граємося і вчимося. Вирішуємо приклади, малюємо, пишемо. Але комп’ютерні ігри я більше люблю», – каже Анастасія.
Чотири роки тому лікарі виявили в Анастасії гідроцефалію – накопичення рідини у головному мозку. Через цю недугу дівчинка майже не могла говорити або рухатися. Сьогодні ж єдине, що їй не під силу зі шкільної програми – це фізкультура на рівні з однокласниками, каже мама Анастасії Ольга Сітченко.
«Взагалі я не думала про якусь школу. Думала, що ми вже в якийсь інтернат підемо. Пізніше за наполяганням реабілітаційного центру ми пішли на комісію, і нас направили в логопедичний садочок. Туди ми походили 2 роки, і потім пішли до школи. І нормально спілкується з усіма, вона не відстає розумово від них, трішки відстає фізично. Коли вона пішла в перший клас, була одна з кращих, тому що вміла і читати, і писати. Тільки троє вміли читати в першому класі», – розповідає Ольга Сітченко.
«Не готове ще суспільство: як батьки, так і педагоги»
Навчання дітей з особливими потребами не в спеціалізованому, а в загальноосвітньому закладі називається інклюзивною освітою. І класи з таким навчанням є в кожній області України. За оперативними даними Міністерства освіти, цього року до загальноосвітніх шкіл піде вчитися понад сімдесят одна тисяча дітей з особливими потребами. І половина з них мають інвалідність. Решта – легке відхилення у розвитку.
Законів, які дозволяють запроваджувати інклюзивну освіту, достатньо, інша справа, що суспільство до цього не готове, констатує головний спеціаліст відділу інклюзивної освіти та інтернатних закладів Міністерства освіти Тетяна Симоненко.
«От у Кіровограді торік не відкрили, бо батьки здорових дітей були проти. Не готове ще суспільство: як батьки, так і педагоги. Тому зараз зробили зусилля на підготовці кадрів, щоб інститути післядипломної освіти обов’язково ввели в плани це. І головне – бажання місцевих органів виконавчої влади, які реалізовують державну політику. У них є всі підстави для того, щоб запроваджувати інклюзивне навчання, інтегроване – вся нормативна база. Бажання місцевих органів впроваджувати це в життя», – зауважує Тетяна Симоненко.
«Батьки особливих дітей мріють про звичайну школу»
Більшість батьків неповносправних малюків навіть не ведуть дитину до лікаря, бо бояться діагнозу «інвалід», зауважує керівник Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Родина» Лариса Самсонова.
«Більш за все бар’єрів у батьків здорових дітей. Вони чомусь бояться, що в клас потрапить якась особлива дитина, якась не така дитина. Вони бояться цього. І цей страх трішки передається і дітям. Але якщо педагог розумний, якщо педагог переконає дітей, що цій дитині треба допомогти, то я думаю, що це з часом нівелюється. Якщо дитина буде почувати себе комфортно в класі, то, звичайно, всі її таланти розкриються», – зазначає Лариса Самсонова.
У звичайних школах України можуть навчатися діти з особливими потребами, які можуть засвоїти шкільну програму. А консультативні поради щодо цього надають батькам комісії у складі психологів, медиків, педагогів, додає Лариса Самсонова.
«Частіше за все так буває: коли батько чи мати з дитиною приходить на ці психолого-медико-педагогічні комісії, то вони отримують не пораду, а їм просто кажуть: ваша дитина навчатися не може, віддайте її, будь ласка, в допоміжну школу або ще кудись, але не в звичайну. А чому? Як зробити, щоб вона навчалася у звичайній школі? Адже батьки особливих дітей мріють про звичайну школу».
Належні умови відсутні в більшості шкіл
Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич наголошує, що останнім часом впровадження інклюзивної освіти зупинилося. А розвитку цього процесу, каже він, вимагає конвенція ООН з прав інвалідів.
Діти з особливими потребами навчаються у 40 тисячах класів по всій Україні. Водночас більшість шкіл досі не створили належних для цього умов. Адже кожен по-своєму розуміє доступність, кажуть експерти. Зокрема, належні умови не зводяться до пандусів чи переобладнаних туалетів. Одним потрібне покращене освітлення, іншим – додаткові заняття з логопедом, а декому й без ліфта у школі не обійтися. Однак у Міністерстві освіти запевняють, що все більше дітей з особливими потребами йдуть до звичайних шкіл і за останній рік у відомстві не зареєстрували жодної скарги про відмову.
Водночас, за офіційними даними, понад половина (46 тисяч) дітей-інвалідів навчається в спеціалізованих інтернатах. Хоча у Західній Європі у таких закладах перебуває лише одна дитина з двадцяти. Решта ходить до звичайних шкіл.
Дев’ятирічна Анастасія Сітченко першого вересня йде у третій клас однієї з київських шкіл. Вона добре засвоює навчальну програму, а улюблений її предмет – інформатика. «Ще є логіка, читання, математика, інформатика. Ми граємося і вчимося. Вирішуємо приклади, малюємо, пишемо. Але комп’ютерні ігри я більше люблю», – каже Анастасія.
Чотири роки тому лікарі виявили в Анастасії гідроцефалію – накопичення рідини у головному мозку. Через цю недугу дівчинка майже не могла говорити або рухатися. Сьогодні ж єдине, що їй не під силу зі шкільної програми – це фізкультура на рівні з однокласниками, каже мама Анастасії Ольга Сітченко.
«Взагалі я не думала про якусь школу. Думала, що ми вже в якийсь інтернат підемо. Пізніше за наполяганням реабілітаційного центру ми пішли на комісію, і нас направили в логопедичний садочок. Туди ми походили 2 роки, і потім пішли до школи. І нормально спілкується з усіма, вона не відстає розумово від них, трішки відстає фізично. Коли вона пішла в перший клас, була одна з кращих, тому що вміла і читати, і писати. Тільки троє вміли читати в першому класі», – розповідає Ольга Сітченко.
«Не готове ще суспільство: як батьки, так і педагоги»
Навчання дітей з особливими потребами не в спеціалізованому, а в загальноосвітньому закладі називається інклюзивною освітою. І класи з таким навчанням є в кожній області України. За оперативними даними Міністерства освіти, цього року до загальноосвітніх шкіл піде вчитися понад сімдесят одна тисяча дітей з особливими потребами. І половина з них мають інвалідність. Решта – легке відхилення у розвитку.
Законів, які дозволяють запроваджувати інклюзивну освіту, достатньо, інша справа, що суспільство до цього не готове, констатує головний спеціаліст відділу інклюзивної освіти та інтернатних закладів Міністерства освіти Тетяна Симоненко.
Головне – бажання місцевих органів виконавчої влади, які реалізовують державну політику. У них є всі підстави для того, щоб запроваджувати інклюзивне навчанняТетяна Симоненко
«Батьки особливих дітей мріють про звичайну школу»
Більшість батьків неповносправних малюків навіть не ведуть дитину до лікаря, бо бояться діагнозу «інвалід», зауважує керівник Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Родина» Лариса Самсонова.
Більш за все бар’єрів у батьків здорових дітей. Вони чомусь бояться, що в клас потрапить якась особлива дитина, якась не така дитина. І від їх страху цей страх трішки передається і дітямЛариса Самсонова
У звичайних школах України можуть навчатися діти з особливими потребами, які можуть засвоїти шкільну програму. А консультативні поради щодо цього надають батькам комісії у складі психологів, медиків, педагогів, додає Лариса Самсонова.
«Частіше за все так буває: коли батько чи мати з дитиною приходить на ці психолого-медико-педагогічні комісії, то вони отримують не пораду, а їм просто кажуть: ваша дитина навчатися не може, віддайте її, будь ласка, в допоміжну школу або ще кудись, але не в звичайну. А чому? Як зробити, щоб вона навчалася у звичайній школі? Адже батьки особливих дітей мріють про звичайну школу».
Належні умови відсутні в більшості шкіл
Голова парламентського комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич наголошує, що останнім часом впровадження інклюзивної освіти зупинилося. А розвитку цього процесу, каже він, вимагає конвенція ООН з прав інвалідів.
Діти з особливими потребами навчаються у 40 тисячах класів по всій Україні. Водночас більшість шкіл досі не створили належних для цього умов. Адже кожен по-своєму розуміє доступність, кажуть експерти. Зокрема, належні умови не зводяться до пандусів чи переобладнаних туалетів. Одним потрібне покращене освітлення, іншим – додаткові заняття з логопедом, а декому й без ліфта у школі не обійтися. Однак у Міністерстві освіти запевняють, що все більше дітей з особливими потребами йдуть до звичайних шкіл і за останній рік у відомстві не зареєстрували жодної скарги про відмову.
Водночас, за офіційними даними, понад половина (46 тисяч) дітей-інвалідів навчається в спеціалізованих інтернатах. Хоча у Західній Європі у таких закладах перебуває лише одна дитина з двадцяти. Решта ходить до звичайних шкіл.
