Сирійські повстанці відстрілюються від снайпера урядових військ, Алеппо, 13 серпня 2012 року
Тікати з Сирії вирішили після теракту у приміщенні спецслужб – українка
Радіо Свобода продовжує цикл репортажів про українців, які стали свідками воєнних дій у Сирії. Ця історія – про українку, яка разом із трьома дітьми залишила Дамаск і повернулась до України після багатьох років щасливого подружнього життя у Сирії.
Оксана прожила у шлюбі з сирійцем понад 10 років. Сирію вона вже давно почала сприймала як другий дім, і головне, що було в цьому домі, – це відчуття безпеки і захищеності, каже жінка. Ще півтора року тому сім’я й уявити б не змогла, як швидко зруйнують цей затишок.
«Знаєте, на початку було терпимо, – розповідає Оксана. – У Дамаску ж ситуація загострилась незадовго до нашого від’їзду, буквально в липні. Одразу згадую випадок, коли десь у 2005 році летіла з однією жінкою з Іраку. Тоді там було неспокійно, і я пам’ятаю, як запитала про ситуацію в країні. Вона відповіла мені: «Зранку проводжаєш дітей у школу і не знаєш, чи повернуться вони». Тоді я навіть уявити собі не могла, що мені доведеться відчувати те саме. От тоді дійсно і наступив той момент, коли ми вирішили вертатися терміново».
Рішення залишити Сирію разом із дітьми прийшло до українки після чергового теракту. За останні півроку їх було багато, але цей був особливий, згадує Оксана, – у приміщенні спецслужб. Якщо навіть там люди не змогли запобігти вибуху і врятуватися, то що зможуть зробити прості мирні мешканці Дамаска, щоб врятувати своє життя? З цими думками жінка звернулася до українського посольства і вже за тиждень летіла до України разом із трьома дітьми.
Оксана вдячна посольству і водночас співчуває його працівникам, адже район Маззе, де розташована будівля посольства, донедавна один із найпрестижніших у Дамаску, опинився між двома неспокійними районами Дарія та Разі, де постійно проводяться обстріли, лунають вибухи. А охороняє будівлю, зі слів жінки, лише один військовий у скляній будці. На швидке закінчення війни вона не розраховує і вже готова починати влаштовувати свій побут тут.
«Скоріше за все – надовго. Ми не думаємо, що там все швидко вирішиться. А дітям все одно в школу треба. Не хочу ламати їм майбутнє, хай уже тут почнуть вчитися. А там взагалі не відомо, почнеться навчання з вересня чи ні», – зауважує мати трьох дітей.
Лист від Оксани
Батьки допоможуть доччиній сім’ї обжитися в Україні
Батьки Оксани не приховують своєї радості. «Слава Богу, що діти з нами. Тільки зять ще не приїхав, бо він чекає на українську візу. Діти спілкуються російською і арабською, тому їм буде легше. За цей період ми середню мою внучку віддали у дитсадок, а старша вже готується до школи, у четвертий клас піде», – поділилась з Радіо Свобода мати Оксани, Марія.
Батьки розуміють, наскільки непросто було їхнім рідним покинути будинок, роботу, друзів, але і уявити, як вони здригаються від кожного пострілу по сусідству теж не могли.
Сьогодні вони, як можуть, допомагають дочці онукам швидше адаптуватись до життя в Україні, а сама Оксана подумки з усіма тими людьми, що лишилися в Сирії.
Українка покинула Сирію, коли терпіти війну не стало сил
