Київ – У четвер у Львові на Личаківському цвинтарі поховали Ірину Калинець – українську поетесу, прозаїка, публіциста, активну учасницю дисидентського руху, колишнього політв’язня. До останнього часу вона залишалася активною громадською діячкою і правозахисницею.
Ірина Калинець була символом мужності й сміливості для всіх дисидентів, заявив Радіо Свобода колишній політв’язень, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. Але й після здобуття Україною незалежності вона продовжувала боротьбу з несправедливістю.
«Це людина, яка дуже потужним криголамом зішкрябувала з тодішньої України комуністичні нарости, це людина, котрій ми завдячуємо дуже високим прикладом. Прикладом стійкої інтелектуальної, національної постави, вона була дуже мужнім політв’язнем. А після звільнення у неї було «золоте 25-ліття» – вона 25 років віддала боротьбі українців за демократію», – зазначає Маринович.
Боротьба з режимом
Народилася Ірина Калинець у 1940 році в родині вірних Української греко-католицької церкви. Разом із чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, поетеса влилася до кола українських «шістдесятників». У 1970-му підписала протест проти арешту Валентина Мороза. Наступного року стала однією із засновниць першої в Україні правозахисної організації – Громадського комітету захисту Ніни Строкатої (дружини Святослава Караванського, яка протестувала проти незаконних арештів).
12 січня 1972 року, коли Україною прокотилася хвиля арештів шістдесятників, Ірину Калинець заарештували і пізніше засудили до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Під час ув’язнення вона брала участь в акціях протесту, зверталася до Генерального секретаря ООН з проханням сприяти перегляду справ, подавала заяви на підтримку Андрія Сахарова, на захист тяжкохворого Василя Стуса, домагалася статусу політв’язня. За це її безліч разів ув’язнювали в карцері, розповів Радіо Свобода дисидент, колишній політв’язень Василь Овсієнко.
«Але були й інші епізоди: мабуть, то було 74-го чи 75 року на Різдво: вони колядують Василеві Стусові, який у чоловічій зоні за метрів 100. Ірині трапляється нагода передати записку до Василя – чи чув ти, Василю, як ми колядували. А Василь їм відповів: «Та чув, щось там пищало за дротами». Але до цього було додано ще й вірш, він був справжньою відповіддю дівчатам:
Починаючи від 1987 року, Ірина Калинець бере активну участь у русі за відродження УГКЦ, у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Народного руху України. Також видає збірки поезій, книжки для дітей, наукові історичні розвідки. У березні 1990 року Ірину Стасів-Калинець обрали депутатом Верховної Ради України.
«Одне слово, натура дуже різностороння, активна громадська діячка, таких людей у нас, на жаль, небагато в цьому світі. Дуже прикро, що вона відійшла від нас усього в 72 роки, ще могла б дуже активно діяти», – з жалем говорить Василь Овсієнко.
«Говорімо собі правду»
Ірина Калинець залишалася активним громадським діячем до останнього часу – рік тому вона стала однією із засновниць «Комітету захисту сучасних політв’язнів». 30 травня 2011 року в програмі Радіо Свобода, розповідаючи про його створення, вона закликала кожного «говорити собі правду».
«Коли судили Миколу Коханівського (у березні 2010 року – ред.) за пошкодження пам’ятника Леніну в Києві, я та Ігор Калинець, Стефанія Шабатура, Іван Гель, Юрій Шухевич подали в прокуратуру заяву, що причетні до пошкодження цього пам’ятника і вимагаємо його знести. Говорімо собі правду, що нас переслідують за те, що ми українці. Чинна влада сьогодні переслідує українську владу, яку ми з вами обрали», – наголосила тоді Ірина Калинець.
Вона померла 31 липня. Поховали Ірину Калинець на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря поруч із поетесою та дисидентом Іриною Сеник. Такою була воля померлої. На похороні був присутній колишній Президент України Віктор Ющенко, екс-міністр освіти і науки Іван Вакарчук, громадські діячі.
Ірина Калинець була символом мужності й сміливості для всіх дисидентів, заявив Радіо Свобода колишній політв’язень, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович. Але й після здобуття Україною незалежності вона продовжувала боротьбу з несправедливістю.
Вона була дуже мужнім політв’язнем. А після звільнення 25 років віддала боротьбі українців за демократіюМирослав Маринович
«Це людина, яка дуже потужним криголамом зішкрябувала з тодішньої України комуністичні нарости, це людина, котрій ми завдячуємо дуже високим прикладом. Прикладом стійкої інтелектуальної, національної постави, вона була дуже мужнім політв’язнем. А після звільнення у неї було «золоте 25-ліття» – вона 25 років віддала боротьбі українців за демократію», – зазначає Маринович.
Боротьба з режимом
Народилася Ірина Калинець у 1940 році в родині вірних Української греко-католицької церкви. Разом із чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, поетеса влилася до кола українських «шістдесятників». У 1970-му підписала протест проти арешту Валентина Мороза. Наступного року стала однією із засновниць першої в Україні правозахисної організації – Громадського комітету захисту Ніни Строкатої (дружини Святослава Караванського, яка протестувала проти незаконних арештів).
12 січня 1972 року, коли Україною прокотилася хвиля арештів шістдесятників, Ірину Калинець заарештували і пізніше засудили до 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Під час ув’язнення вона брала участь в акціях протесту, зверталася до Генерального секретаря ООН з проханням сприяти перегляду справ, подавала заяви на підтримку Андрія Сахарова, на захист тяжкохворого Василя Стуса, домагалася статусу політв’язня. За це її безліч разів ув’язнювали в карцері, розповів Радіо Свобода дисидент, колишній політв’язень Василь Овсієнко.
«Але були й інші епізоди: мабуть, то було 74-го чи 75 року на Різдво: вони колядують Василеві Стусові, який у чоловічій зоні за метрів 100. Ірині трапляється нагода передати записку до Василя – чи чув ти, Василю, як ми колядували. А Василь їм відповів: «Та чув, щось там пищало за дротами». Але до цього було додано ще й вірш, він був справжньою відповіддю дівчатам:
Немов крізь шиби, кроплені дощами,
крізь скрик розлуки, ліхтарів і ґрат
затрембітав тонкими голосами
гранчастий келих квітів і дівчат.
…
І папороті цвітом процвітає
оцей дівочий опівнічний спів.
о, як би я туди до вас хотів –
хоч краєм ока або серця краєм!..
затрембітав тонкими голосами
гранчастий келих квітів і дівчат.
…
І папороті цвітом процвітає
оцей дівочий опівнічний спів.
о, як би я туди до вас хотів –
хоч краєм ока або серця краєм!..
Починаючи від 1987 року, Ірина Калинець бере активну участь у русі за відродження УГКЦ, у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Народного руху України. Також видає збірки поезій, книжки для дітей, наукові історичні розвідки. У березні 1990 року Ірину Стасів-Калинець обрали депутатом Верховної Ради України.
Одне слово, натура дуже різностороння, активна громадська діячка, таких людей у нас, на жаль, небагато в цьому світіВасиль Овсієнко
«Одне слово, натура дуже різностороння, активна громадська діячка, таких людей у нас, на жаль, небагато в цьому світі. Дуже прикро, що вона відійшла від нас усього в 72 роки, ще могла б дуже активно діяти», – з жалем говорить Василь Овсієнко.
«Говорімо собі правду»
Ірина Калинець залишалася активним громадським діячем до останнього часу – рік тому вона стала однією із засновниць «Комітету захисту сучасних політв’язнів». 30 травня 2011 року в програмі Радіо Свобода, розповідаючи про його створення, вона закликала кожного «говорити собі правду».
Нас переслідують за те, що ми українці. Чинна влада сьогодні переслідує українську владу, яку ми з вами обралиІрина Калинець
«Коли судили Миколу Коханівського (у березні 2010 року – ред.) за пошкодження пам’ятника Леніну в Києві, я та Ігор Калинець, Стефанія Шабатура, Іван Гель, Юрій Шухевич подали в прокуратуру заяву, що причетні до пошкодження цього пам’ятника і вимагаємо його знести. Говорімо собі правду, що нас переслідують за те, що ми українці. Чинна влада сьогодні переслідує українську владу, яку ми з вами обрали», – наголосила тоді Ірина Калинець.
Вона померла 31 липня. Поховали Ірину Калинець на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря поруч із поетесою та дисидентом Іриною Сеник. Такою була воля померлої. На похороні був присутній колишній Президент України Віктор Ющенко, екс-міністр освіти і науки Іван Вакарчук, громадські діячі.
