Київ – Чи спроможні люди творчих професій реалізувати себе в парламентській політиці? Про те, що допомагає митцям у політиці, а чого їм бракує, своїми міркуваннями поділився з Радіо Свобода поет, автор дев’яти поетичних збірок Володимир Цибулько. Він був народним депутатом у 2005-2006 роках, радником Президента Віктора Ющенка і досі залишається політичним консультантом.
– Наскільки письменники, актори, співаки затребувані у парламентській діяльності? Наскільки їм вдається себе реалізовувати у стінах Верховної Ради?
– Взагалі, і з професій творчих найкраще реалізовуються у політиці – зокрема, в такій не публічній, а коридорній – письменники і журналісти. Багато з них себе познаходило в цій сфері. І тому я б не став говорити про те, що [другий номер списку «УДАР»] Матіос, наприклад, – це статист.
Разом із цим, я не схильний вважати спортсменів добрими політиками. Вони швидше заповнюють таку страту соціальну. Колись модно було обирати робітника, доярку. Тепер більш гламурні професії в ходу. Потрібні такі професії, на які б виборець клював.
Співаки Руслана і Вакарчук ніяк не проявили себе як політики. А, наприклад, журналіст Андрій Шевченко або ціла когорта старших письменників показали себе цілком пристойними політиками. Це залежить насамперед від характеру людини, це дуже персональний момент такий. Але саме журналісти і письменники мають найкращу базу комунікативну, на відміну від інших професій.
А чому беруть спортсменів, акторів? Тому що вони не бояться телекамери, вони здатні, хоч і не мають своїх ідей, подавати чужі ідеї як свої…
– То невже творчим людям нічого не бракує, коли вони приходять у політику?
– Єдине, що потрібно для цих людей, коли вони потрапляють у новий для себе сценарій, – їм треба навчитися все-таки грати в команді. Бо зараз парламент – це битва кількох корпорацій. Люди творчі звикли, що вони виходять на сцену – і їх усі люблять. А тут, у цих коридорах, усі усіх не люблять. Це принципова відмінність від творчої самореалізації.
– Наскільки письменники, актори, співаки затребувані у парламентській діяльності? Наскільки їм вдається себе реалізовувати у стінах Верховної Ради?
– Взагалі, і з професій творчих найкраще реалізовуються у політиці – зокрема, в такій не публічній, а коридорній – письменники і журналісти. Багато з них себе познаходило в цій сфері. І тому я б не став говорити про те, що [другий номер списку «УДАР»] Матіос, наприклад, – це статист.
Колись модно було обирати робітника, доярку. Тепер більш гламурні професії в ходу
Разом із цим, я не схильний вважати спортсменів добрими політиками. Вони швидше заповнюють таку страту соціальну. Колись модно було обирати робітника, доярку. Тепер більш гламурні професії в ходу. Потрібні такі професії, на які б виборець клював.
Співаки Руслана і Вакарчук ніяк не проявили себе як політики. А, наприклад, журналіст Андрій Шевченко або ціла когорта старших письменників показали себе цілком пристойними політиками. Це залежить насамперед від характеру людини, це дуже персональний момент такий. Але саме журналісти і письменники мають найкращу базу комунікативну, на відміну від інших професій.
А чому беруть спортсменів, акторів? Тому що вони не бояться телекамери, вони здатні, хоч і не мають своїх ідей, подавати чужі ідеї як свої…
– То невже творчим людям нічого не бракує, коли вони приходять у політику?
Зараз парламент – це битва кількох корпорацій. У цих коридорах усі усіх не люблять
– Єдине, що потрібно для цих людей, коли вони потрапляють у новий для себе сценарій, – їм треба навчитися все-таки грати в команді. Бо зараз парламент – це битва кількох корпорацій. Люди творчі звикли, що вони виходять на сцену – і їх усі люблять. А тут, у цих коридорах, усі усіх не люблять. Це принципова відмінність від творчої самореалізації.
