Прага – Дедалі успішніша тенісна зірка світового масштабу Варвара Лепченко, яка народилася в Ташкенті в українсько-російській родині, готується виступати цього літа на Олімпіаді в Лондоні як член жіночої тенісної збірної США. При цьому вона мріє завоювати спортивні висоти в тенісі, яким вона почала займатися ще будучи громадянкою Узбекистану (звідти вона виїхала з родиною з політичних причин).
Червень був одним із найбільш очікуваних для успіхів у тенісній кар’єрі 26-річної лівші Варвари Лепченко. Вона ступила на траву знаменитого Уїмблдону, де виграла дві гри – проти австрійки Майр-Ахлайтнер та росіянки Павлюченко, але програла чешці Петрі Квітовій. Перед цим Лепченко виступала на Роланд Ґарос (Франція), де перемогла таких зірок, як Олена Янковіч (лідер світового рейтингу) та італійку Франческу Ск’явоне.
Тепер вона вже нова зірка, а не якась там невідома. У цій новій ролі Варвара Лепченко потрапила до олімпійської команди США на тенісні корти Лондона, знову до Уїмблдону. Варвара має підтвердити тут, що розмови про її перспективність вірні. Вона мріяла про Олімпіаду ще в Узбекистані.
«Я все ще в думках переживаю це. Це все ще не переварилося в душі. Ми всі переживаємо щодо цього перед дорогою до місця (Лондона), перед урочистою церемонією (відкриття Олімпіади), коли ми нарешті зрозуміємо, що це – дійсно так. Я думаю, що це станеться навіть раніше, як я вийду з літака в Хітроу (летовище Лондона). Я буду бачити всі ознаки цього, людей і команди. Я думаю, що саме це мене вражатиме», – говорила тенісистка кілька днів тому.
На тенісні корти Варвару привів її тато
Варвара Лепченко народилася 1986 року в Ташкенті. Її тато Петро Лепченко – українець, а мама – Лариса – росіянка. Тато привів дочку, як професіонал тенісу, тренер, на корти у 7 років. Вона сама каже, що з усіх сил намагалася виправдати надії батька у час, коли родина переживала скруту. Середній прибуток у місяць складав тоді в Узбекистані на пересічну людину 20-30 доларів. А великий, професійний теніс відкривав, у разі успіху – нові можливості, включно з фінансовими.
Сама Варвара каже, що українське та російське коріння створювали для її родини чимало проблем в Узбекистані. Тому, поїхавши у віці 15 років із сестрою та батьком до Флориди (США) на тенісний турнір, вони не повернулися назад до Ташкента. Родина попросила тут політичного притулку, який відкрив їм дорогу до громадянства США.
Перші кроки в США були для Варвари Лепченко важкими. Упродовж багатьох років її маму не випускали з Узбекистану.
Прийшли перші спортивні успіхи молодої тенісистки. Восени 2011-го вона отримала громадянство США, що дозволило їй стати членом олімпійської збірної країни. Натхненна перспективою успіху в Лондоні, Варвара вперто готувалася щодня і тепер вона серед кращих, разом із сестрами Сереною та Венус Вільямс.
«Коли я ще була малою, дивилася за Олімпійськими іграми по телевізору – ви всі знаєте це та маєте подібні почуття: «Як жаль, що я не можу бути там одного разу. Мені жаль, що не можу бути так далеко одного разу». А тепер – це здійснена мрія», – поділилися своїми враженням з Радіо Свобода Варвара Лепченко,
Від неї не очікують медалі в Лондоні, але це аж ніяк не зменшує її гордості. Вона каже, що в неї не виникає якихось сумнівів чи «змішаних почуттів» про прапор, під яким вона буде грати на Олімпіаді. Вона також додає, що її дідусь та бабуся, які залишаються в Узбекистані, будуть вболівати за неї.
Червень був одним із найбільш очікуваних для успіхів у тенісній кар’єрі 26-річної лівші Варвари Лепченко. Вона ступила на траву знаменитого Уїмблдону, де виграла дві гри – проти австрійки Майр-Ахлайтнер та росіянки Павлюченко, але програла чешці Петрі Квітовій. Перед цим Лепченко виступала на Роланд Ґарос (Франція), де перемогла таких зірок, як Олена Янковіч (лідер світового рейтингу) та італійку Франческу Ск’явоне.
Тепер вона вже нова зірка, а не якась там невідома. У цій новій ролі Варвара Лепченко потрапила до олімпійської команди США на тенісні корти Лондона, знову до Уїмблдону. Варвара має підтвердити тут, що розмови про її перспективність вірні. Вона мріяла про Олімпіаду ще в Узбекистані.
«Я все ще в думках переживаю це. Це все ще не переварилося в душі. Ми всі переживаємо щодо цього перед дорогою до місця (Лондона), перед урочистою церемонією (відкриття Олімпіади), коли ми нарешті зрозуміємо, що це – дійсно так. Я думаю, що це станеться навіть раніше, як я вийду з літака в Хітроу (летовище Лондона). Я буду бачити всі ознаки цього, людей і команди. Я думаю, що саме це мене вражатиме», – говорила тенісистка кілька днів тому.
На тенісні корти Варвару привів її тато
Варвара Лепченко народилася 1986 року в Ташкенті. Її тато Петро Лепченко – українець, а мама – Лариса – росіянка. Тато привів дочку, як професіонал тенісу, тренер, на корти у 7 років. Вона сама каже, що з усіх сил намагалася виправдати надії батька у час, коли родина переживала скруту. Середній прибуток у місяць складав тоді в Узбекистані на пересічну людину 20-30 доларів. А великий, професійний теніс відкривав, у разі успіху – нові можливості, включно з фінансовими.
Сама Варвара каже, що українське та російське коріння створювали для її родини чимало проблем в Узбекистані. Тому, поїхавши у віці 15 років із сестрою та батьком до Флориди (США) на тенісний турнір, вони не повернулися назад до Ташкента. Родина попросила тут політичного притулку, який відкрив їм дорогу до громадянства США.
Перші кроки в США були для Варвари Лепченко важкими. Упродовж багатьох років її маму не випускали з Узбекистану.
Прийшли перші спортивні успіхи молодої тенісистки. Восени 2011-го вона отримала громадянство США, що дозволило їй стати членом олімпійської збірної країни. Натхненна перспективою успіху в Лондоні, Варвара вперто готувалася щодня і тепер вона серед кращих, разом із сестрами Сереною та Венус Вільямс.
«Коли я ще була малою, дивилася за Олімпійськими іграми по телевізору – ви всі знаєте це та маєте подібні почуття: «Як жаль, що я не можу бути там одного разу. Мені жаль, що не можу бути так далеко одного разу». А тепер – це здійснена мрія», – поділилися своїми враженням з Радіо Свобода Варвара Лепченко,
Від неї не очікують медалі в Лондоні, але це аж ніяк не зменшує її гордості. Вона каже, що в неї не виникає якихось сумнівів чи «змішаних почуттів» про прапор, під яким вона буде грати на Олімпіаді. Вона також додає, що її дідусь та бабуся, які залишаються в Узбекистані, будуть вболівати за неї.
