Київ – Освітня реформа в Україні відбувається успішно, переконують у Кабінеті Міністрів. І підтверджують це міжнародними рейтингами, до яких нарешті потрапили українські виші. Критики ж стверджують: уряд боїться брати участь у найавторитетніших світових порівняльних дослідженнях, бо їхні результати втішними не будуть.
Вікторія закінчила Київський національний університет. Вона 6 років училася за контрактом і отримала червоний диплом, але роботу за спеціальністю знайти не може. Тож поки їй доводиться працювати менеджером із продажу.
«Щорічно батьки витрачали по майже 12 тисяч гривень на навчання. Червоний диплом – і другий рік поспіль не можу влаштуватися за спеціальністю. Не дивлячись на те, що хороші оцінки, досвіду ж немає, і диплом на сьогоднішній день – це та програма-мінімум, на яку вже не дуже й звертають увагу. Маючи на руках диплом і витративши стільки коштів, зовсім не хочеться працювати невідомо ким за копійчану зарплату», – розповідає дівчина.
«Вони отримують дипломи – і це все!»
Проблема Вікторії знайома багатьом українським випускникам. Понад 850 українських навчальних закладів випускають щороку сотні тисяч молодих спеціалістів, які, однак, із великими труднощами знаходять роботу. Адже університети продовжують випускати спеціалістів широкого профілю, у той час як працедавцям потрібні високоспеціалізовані робітники. Про це говорить представник міжнародної рекрутингової компанії Анна Журавльова.
«Випускники закінчують виш, їхні знання абсолютно поверхові, якоїсь спеціалізації, суттєвих знань у них немає. Компанії готові навчити їх своїй корпоративній культурі, сьогоднішнім трендам у тій чи іншій професії, практиці. Але для того, щоб цьому всьому навчити, має бути хоч якийсь спеціалізований базис. А вони виходять, вони отримують дипломи – і це все! Вони знають щось, але це ніяким чином не можна долучити до реального життя», – стверджує фахівець.
Поліпшення освіти є другою за важливістю ціллю програми розвитку ООН, де говориться, що Україна має не лише збільшити кількість людей із вищою освітою, але і значно підняти її якість. Два роки тому Президент України Віктор Янукович заявив про намір держави мати кілька своїх університетів серед 500 університетів світового класу.
«Україна уникає участі в міжнародних дослідженнях якості освіти»
Проте, опозиція стверджує, що Україна уникає участі в міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти. Лілія Гриневич, координатор із питань освіти партії «Фронт змін», говорить, що Київ, наприклад, не бере участі в найбільш авторитетному світовому рейтингу PISA (Programme for International Student Assessment – Міжнародна програма з оцінки освітніх досягнень учнів).
«Україна займає позицію страуса, який запхав голову в пісок: краще не бачити і не знати, і не порівнювати себе з іншими. І жити міфами, що наша система освіти найкраща. Якщо у нас за індексом людського розвитку освіта має належну позицію в світі – за охопленням людей навчанням, то щодо показників якості (чи наявні зовнішні екзамени в країні, кваліфікаційні екзамени, які є показники країни в міжнародних порівняльних дослідженнях тощо), то в нас ці показники або відсутні, або є справді низькими», – каже Гриневич.
Міністр освіти і науки молоді та спорту Дмитро Табачник із критикою не погоджується. Він звертає увагу на те, що українські виші уже потрапили до світових рейтингів.
«Хотів би також сказати, що понад 100 вищих навчальних закладів України потрапили у світовий Рейтинг Webometrics, який робить досить авторитетна Іспанська королівська рада з питань науки за своїми критеріями. 2 наших університети – Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» і Донецький національний університет, класичний університет на сьогодні вже є присутніми в рейтингу QS World University Rankings», – говорить Табачник.
Щоправда, міністр не згадує, що потрапили вони туди через те, що автори дослідження QS розширили список університетів до 700. Тож найкращі університети України до попереднього переліку, який складався з 500 вишів, все одно не потрапили б. Адже Донецький національний університет посів 617-е місце, а КПІ – 636. Для порівняння, Московський університет імені Ломоносова – на 112-й сходинці.
Автономія вишів
Як свідчить польський досвід, важливу роль в успішності освітніх реформ відіграло збільшення автономії університетів. За словами польського професора Збіґнєва Марцінчака, участь польської держави в освіті проявляється лише в двох критеріях: фінансуванні та створенні надійної системи акредитації. В Україні ж із дуже значним розширенням повноважень Міністерства освіти, можливості автономії закладів просто нівелюються, зазначає проректор Львівського Національного університету імені Івана Франка Марія Зубрицька.
«Насамперед, ідеться про академічну складову і нормативну складову автономії. Академічна свобода передусім мала б полягати у праві вишів самим формувати навчальні дисципліни, програму. У нас сьогодні це є пріоритетом і прерогативою Міністерства освіти і науки. Крім того, Міністерство освіти, науки, молоді та спорту визначає і так звані державні стандарти. Це поняття практично відсутнє на міжнародних ринках праці. Про яку автономію ми говоримо, коли від академічної складової до фінансової складової є повна ієрархія і централізація. Теперішнє освітнє законодавство України насправді має найгірший варіант обмеженої автономії вишів», – каже Зубрицька.
Новий закон України «Про вищу освіту» має розширити інституційну, академічну, фінансову свободу та самостійність вищих навчальних закладів, говорять фахівці. Робота над проектом почалася ще 2007 року, однак ухвалення закону постійно затягується.
Запис випуску «Європа на зв’язку»:
Вікторія закінчила Київський національний університет. Вона 6 років училася за контрактом і отримала червоний диплом, але роботу за спеціальністю знайти не може. Тож поки їй доводиться працювати менеджером із продажу.
«Щорічно батьки витрачали по майже 12 тисяч гривень на навчання. Червоний диплом – і другий рік поспіль не можу влаштуватися за спеціальністю. Не дивлячись на те, що хороші оцінки, досвіду ж немає, і диплом на сьогоднішній день – це та програма-мінімум, на яку вже не дуже й звертають увагу. Маючи на руках диплом і витративши стільки коштів, зовсім не хочеться працювати невідомо ким за копійчану зарплату», – розповідає дівчина.
«Вони отримують дипломи – і це все!»
Проблема Вікторії знайома багатьом українським випускникам. Понад 850 українських навчальних закладів випускають щороку сотні тисяч молодих спеціалістів, які, однак, із великими труднощами знаходять роботу. Адже університети продовжують випускати спеціалістів широкого профілю, у той час як працедавцям потрібні високоспеціалізовані робітники. Про це говорить представник міжнародної рекрутингової компанії Анна Журавльова.
Вони знають щось, але це ніяким чином не можна долучити до реального життяАнна Журавльова
«Випускники закінчують виш, їхні знання абсолютно поверхові, якоїсь спеціалізації, суттєвих знань у них немає. Компанії готові навчити їх своїй корпоративній культурі, сьогоднішнім трендам у тій чи іншій професії, практиці. Але для того, щоб цьому всьому навчити, має бути хоч якийсь спеціалізований базис. А вони виходять, вони отримують дипломи – і це все! Вони знають щось, але це ніяким чином не можна долучити до реального життя», – стверджує фахівець.
Поліпшення освіти є другою за важливістю ціллю програми розвитку ООН, де говориться, що Україна має не лише збільшити кількість людей із вищою освітою, але і значно підняти її якість. Два роки тому Президент України Віктор Янукович заявив про намір держави мати кілька своїх університетів серед 500 університетів світового класу.
«Україна уникає участі в міжнародних дослідженнях якості освіти»
Проте, опозиція стверджує, що Україна уникає участі в міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти. Лілія Гриневич, координатор із питань освіти партії «Фронт змін», говорить, що Київ, наприклад, не бере участі в найбільш авторитетному світовому рейтингу PISA (Programme for International Student Assessment – Міжнародна програма з оцінки освітніх досягнень учнів).
Україна займає позицію страуса, який запхав голову в пісок: краще не бачити і не знати, і не порівнювати себе з іншими. І жити міфами, що наша система освіти найкращаЛілія Гриневич
«Україна займає позицію страуса, який запхав голову в пісок: краще не бачити і не знати, і не порівнювати себе з іншими. І жити міфами, що наша система освіти найкраща. Якщо у нас за індексом людського розвитку освіта має належну позицію в світі – за охопленням людей навчанням, то щодо показників якості (чи наявні зовнішні екзамени в країні, кваліфікаційні екзамени, які є показники країни в міжнародних порівняльних дослідженнях тощо), то в нас ці показники або відсутні, або є справді низькими», – каже Гриневич.
Міністр освіти і науки молоді та спорту Дмитро Табачник із критикою не погоджується. Він звертає увагу на те, що українські виші уже потрапили до світових рейтингів.
«Хотів би також сказати, що понад 100 вищих навчальних закладів України потрапили у світовий Рейтинг Webometrics, який робить досить авторитетна Іспанська королівська рада з питань науки за своїми критеріями. 2 наших університети – Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» і Донецький національний університет, класичний університет на сьогодні вже є присутніми в рейтингу QS World University Rankings», – говорить Табачник.
Щоправда, міністр не згадує, що потрапили вони туди через те, що автори дослідження QS розширили список університетів до 700. Тож найкращі університети України до попереднього переліку, який складався з 500 вишів, все одно не потрапили б. Адже Донецький національний університет посів 617-е місце, а КПІ – 636. Для порівняння, Московський університет імені Ломоносова – на 112-й сходинці.
Автономія вишів
Як свідчить польський досвід, важливу роль в успішності освітніх реформ відіграло збільшення автономії університетів. За словами польського професора Збіґнєва Марцінчака, участь польської держави в освіті проявляється лише в двох критеріях: фінансуванні та створенні надійної системи акредитації. В Україні ж із дуже значним розширенням повноважень Міністерства освіти, можливості автономії закладів просто нівелюються, зазначає проректор Львівського Національного університету імені Івана Франка Марія Зубрицька.
Академічна свобода передусім мала би полягати у праві ВНЗ самим формувати навчальні дисципліни, програмуМарія Зубрицька
«Насамперед, ідеться про академічну складову і нормативну складову автономії. Академічна свобода передусім мала б полягати у праві вишів самим формувати навчальні дисципліни, програму. У нас сьогодні це є пріоритетом і прерогативою Міністерства освіти і науки. Крім того, Міністерство освіти, науки, молоді та спорту визначає і так звані державні стандарти. Це поняття практично відсутнє на міжнародних ринках праці. Про яку автономію ми говоримо, коли від академічної складової до фінансової складової є повна ієрархія і централізація. Теперішнє освітнє законодавство України насправді має найгірший варіант обмеженої автономії вишів», – каже Зубрицька.
Новий закон України «Про вищу освіту» має розширити інституційну, академічну, фінансову свободу та самостійність вищих навчальних закладів, говорять фахівці. Робота над проектом почалася ще 2007 року, однак ухвалення закону постійно затягується.
Запис випуску «Європа на зв’язку»:
