75 років від дня смерті великого поета Богдана-Ігоря Антонича

Львів – «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». Минає 75 років від дня смерті великого українського поета, прозаїка, перекладача Богдана-Ігоря Антонича. Поет помер у 27 років, але залишив свою вічну поезію. Біля могили Богдана-Ігоря Антонича у Львові на Янівському цвинтарі у п’ятницю, 6 липня, діти читали його вірші.

Невисокий, худорлявий, може десь трішки незграбний, із зачесаним догори волоссям, завжди охайний, у чорному костюмі, з великим портфелем, в овальних окулярах. Таким описаний у спогадах Богдан-Ігор Антонич. Він писав свою чарівну поезію зранку, щойно розплющивши очі зі сну.


Наречена поета Ольга Олійник писала, що Антонич брав до рук паличку, ходив по кімнаті, наспівуючи якусь мелодію. Так і народжувалась його поезія, яку сьогодні біля могили читали діти, учасники гуртка «Юні друзі Антонича», що діє при місцевому музеї-садибі у Бортятині Мостиського району Львівщини.

– Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. (Вишні)

– На клаптику паперу
рука напише тремтячи,
що тісно двом серцям. (Лист)

А ще школярі поділились своїми думками про поезію Богдана-Ігоря Антонича. Адже чимало з них роблять свої перші літературні спроби.

– У поезії Антонича гарно висловлені думки.

– У його віршах є таке почуття, яке у наших серцях робить нас добрішими.

– У кожному вірші є повчальний зміст. Це дуже цікаво.

– Богдан-Ігор Антонич – поет, який вмів патріотично висловити всі проблеми навколишнього світу.

– Ті, хто не читає поезію, не чули віршів Антонича, багато втрачають у житті, – розповіли діти з села Бортятин.

Домовину з тілом поета несли на руках

Заупокійна служба за поетом відбулась у селі Бортятин, куди у 1926 році переїхала родина поета. А народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року у селі Новиця (сучасна територія Польщі) на Лемківщині, у священичій родині. Батько поета мешкав у Бортятині до 1947 року, а мама – до 1953-го. Колись – дуже заможні люди – померли у страшних злиднях.

Богдан-Ігор Антонич навчався у львівському університеті. На 22-річчя поета побачила світ його перша поетична збірка, яка й стала за життя єдиною. Інші дві були надруковані після смерті поета.

За архівними матеріалами, влітку 1937 року Антонича невдало прооперували на апендикс, почалось запалення легень і серце зупинилось 6 липня. На Янівський цвинтар труну з тілом поета несли на руках.

У 60-х його могилу віднайшло подружжя письменників Ірини та Ігоря Калинців. На місці вічного спочинку поета росла акація. Письменники встановили дерев’яний хрест, який простояв на могилі аж до 1989 року, коли встановили вже пам’ятник улюбленому поетові.

Багато людей, які шанують поета, захоплюються його поезією відвідують музей-садибу у селі Бортятині. Однак обіцяної дороги до музею так і не збудували, ані до 100-річчя від дня народження поета, що святкували у 2009 році, ані до 75-річчя від дня смерті. Та й на Янівському цвинтарі з нагоди 75-річчя від дня смерті поета зібралась дуже невеличка група дітей і дорослих, але справжніх поціновувачів українського поетичного слова великого Антонича.

Також на цю тему:

05.10.2009
Велика простота Богдана-Ігоря Антонича
5 жовтня виповнилося 100 років від дня народження геніального поета Богдана-Ігора Антонича. В архіві у Львові зберігаються три справи, котрі стосуються поета далі