Брюссель – Німеччина і Франція вважаються двома основними двигунами Європейського Союзу. Донедавна левова частка рішень на рівні співдружності залежала від спільної позиції тандему «Меркель – Саркозі». Нині, з приходом до влади нового лідера Франції, соціаліста Франсуа Олланда, виникає питання: чи буде дует «Меркель – Олланд» так само ефективним у відстоюванні об’єднаних німецько-французьких позицій? Відповідь на це та інші питання в інтерв’ю Радіо Свобода дав німецький політолог та експерт аналітичного центру «Французько-німецький інститут» Стефан Сайдендорф.
– Смішно спостерігати за тим, як дехто висловлює ностальгію за парою «Меркель-Саркозі», однак, між ними на початку було чимало сутичок і конфліктів. Тож, нинішній дебют Анґели Меркель та Франсуа Олланда хоч і має політичне напруження, проте видно, що обидва лідери усвідомлюють, що мають потребу одне в одному, а без участі Франції та Німеччини об’єднана Європа не матиме успішних рішень. Тут відіграє роль відчуття відповідальності. Прагматизм обох лідерів буде грати на користь плідного співробітництва Франції та Німеччини.
– Кожен раз перед зустрічами всіх європейських лідерів у Брюсселі Меркель та Саркозі, а нині Меркель та Олланд збираються на двосторонні зустрічі за зачиненими дверима. Однак, це часто негативно сприймають в інших європейських столицях. Адже складається враження, що Париж та Берлін уже все заздалегідь вирішили. Як Ви це прокоментуєте?
– З одного боку, треба щоб ці двоє лідерів розуміли одне одного. Це засадничий елемент. Проте з іншого боку, вони не повинні грати у німецько-французьке домінування над рештою держав. Це було б абсурдом. Отже, для їхніх двосторонніх самітів має бути місце, але за умови, що до цього якнайшвидше долучатимуть і інших партнерів співдружності. У країн-членів не повинно складатися враження, ніби вони перебувають у причепі німецько-французького бульдозера. Утримувати таку рівновагу складно, але (Франції та Німеччині) це все ж із перемінним успіхом вдається.
– Канцлер Німеччини Анґела Меркель хоч і належить до політичної сім’ї центристської Християнсько-демократичної партії, все частіше погоджується із позиціями лівого спрямування французького лідера-соціаліста Франсуа Олланда. Чи може це пояснюватися тим, що їй вдома теж потрібна підтримка німецьких соціалістів?
– Так, я думаю, що канцлер Анґела Меркель взяла до уваги тему розробки плану дій для економічного зростання в Європейському Союзі. Вона походить зі Східної Німеччини, де зберігаються соціалістичні традиції. З одного боку, це відповідає пропозиції французького президента Франсуа Олланда. З іншого, відповідає програмі німецьких соціалістів, тобто Соціал-демократичної партії Німеччини. Для ратифікації європейських угод Анґелі Меркель потрібні їхні голоси. Все це свідчить про її здатність іти на компроміс.
– Смішно спостерігати за тим, як дехто висловлює ностальгію за парою «Меркель-Саркозі», однак, між ними на початку було чимало сутичок і конфліктів. Тож, нинішній дебют Анґели Меркель та Франсуа Олланда хоч і має політичне напруження, проте видно, що обидва лідери усвідомлюють, що мають потребу одне в одному, а без участі Франції та Німеччини об’єднана Європа не матиме успішних рішень. Тут відіграє роль відчуття відповідальності. Прагматизм обох лідерів буде грати на користь плідного співробітництва Франції та Німеччини.
– Кожен раз перед зустрічами всіх європейських лідерів у Брюсселі Меркель та Саркозі, а нині Меркель та Олланд збираються на двосторонні зустрічі за зачиненими дверима. Однак, це часто негативно сприймають в інших європейських столицях. Адже складається враження, що Париж та Берлін уже все заздалегідь вирішили. Як Ви це прокоментуєте?
Ці двоє лідерів не повинні грати у німецько-французьке домінування над рештою держав. Це було б абсурдом
– З одного боку, треба щоб ці двоє лідерів розуміли одне одного. Це засадничий елемент. Проте з іншого боку, вони не повинні грати у німецько-французьке домінування над рештою держав. Це було б абсурдом. Отже, для їхніх двосторонніх самітів має бути місце, але за умови, що до цього якнайшвидше долучатимуть і інших партнерів співдружності. У країн-членів не повинно складатися враження, ніби вони перебувають у причепі німецько-французького бульдозера. Утримувати таку рівновагу складно, але (Франції та Німеччині) це все ж із перемінним успіхом вдається.
– Канцлер Німеччини Анґела Меркель хоч і належить до політичної сім’ї центристської Християнсько-демократичної партії, все частіше погоджується із позиціями лівого спрямування французького лідера-соціаліста Франсуа Олланда. Чи може це пояснюватися тим, що їй вдома теж потрібна підтримка німецьких соціалістів?
– Так, я думаю, що канцлер Анґела Меркель взяла до уваги тему розробки плану дій для економічного зростання в Європейському Союзі. Вона походить зі Східної Німеччини, де зберігаються соціалістичні традиції. З одного боку, це відповідає пропозиції французького президента Франсуа Олланда. З іншого, відповідає програмі німецьких соціалістів, тобто Соціал-демократичної партії Німеччини. Для ратифікації європейських угод Анґелі Меркель потрібні їхні голоси. Все це свідчить про її здатність іти на компроміс.
