Ввічливість у сучасній Україні, проблем чимало

Київ – Ввічливість – це сигнал довіри, доброзичливості та поваги. Так її трактують у Європі. В Україні, де за радянських часів ввічливість вважалася буржуазним пережитком, суспільної довіри бракує настільки, що вона перешкоджає нормальному розвитку суспільства, говорять соціологи. Бо виявляється, що сусіди, які не вітаються, не притримують один одному двері і перебивають один одного, не дослухавши, потім бувають неспроможними і до спільних дій.

У радянський час ввічливість вважалася, фактично, рудиментом попередньої доби. Замість звертання «пан» і «пані» з’явилося «мужчина» і «женщіна». «Буржуйські» «дякую» і «будь ласка» вживалися вже й не так часто, як мали б. Тодішня доба також не заохочувала до розмови «через перепрошую». Чемність і вихованість витіснили прагматизм і розрахунок, зазначає соціальний психолог Олег Покальчук.

«В нас повага до людей відсутня взагалі. Люди бачать в інших співвітчизниках конкурентів і, можливо, ресурс: джерело існування, їжі, прибутку, сексу тощо. Тому наша комунікація є дуже прагматична. Через це вона дуже проста і відкрита. Певна система етики в нас все-таки існує – ми ж не дикуни. Просто вона зараз видозмінилась до того стану, при якому стара культура зникла, а нова не відбулась», – сказав у коментарі Радіо Свобода Олег Покальчук.

Письменник Андрій Курков багато часу проводить за кордоном і зауважує, що українці справді програють у ввічливості європейцям, проте абсолютними нечемами їх назвати також не можна. Незважаючи на нечемність, жителі України, на думку письменника, є дуже відкритими і комунікабельними, чого не скажеш про європейців.

«У європейців ввічливість майже на генетичному рівні. Вони знають, що так треба. Для українців ввічливість – це самоповага з одного боку, і прояв довіри до оточуючих – з іншого. Українці більше цінують ввічливість, тому що вона не така вже й природна для нашого пострадянського суспільства», – зазначає письменник.

Серед країн, які відвідав Курков, найбільш ввічливими йому видались німецькомовні Німеччина, Швейцарія і Австрія, де досі до вас можуть звернутися «милостива пані», а звертання «пане інженере», «пані докторко», чи «пане професоре» є нормою.

«Європейці поважають права іншої людини – це найвища чеснота»

Для європейця ввічливість, чи політкоректність, тобто намагання не образити людину, поважати її почуття, сприймається як норма, інколи вона навіть прописана в законі. Таким чином, закладаються основи для пошанування прав людини. Адже на повагу можуть розрахувати усі, не залежно від статі, кольору шкіри, сексуальної орієнтації, чи роду занять. Адже навіть повію не називають «повією», а людиною, що надає сексуальні послуги.

Сприйняття політкоректності лише як зовнішнього прояву, без розуміння її зв’язку з основами демократії як системи, що захищає права людини, веде до того, що в Україні з неї глузують і сприймають як «витребеньки» навіть освічені люди.

«Європейці мають різний тип культурної поведінки і ввічливість, в тому сенсі, в якому ми її собі сьогодні уявляємо, у них вона відсутня. Відсутня через політкоректність, побоювання когось вразити неґречним звертання, тобто всі ті ліберальні дурниці, про які ми читаємо з посмішкою і не хочемо бачити у себе тут... Позатим, європейці поважають права іншої людини – це найвища чеснота», – вважає соціальний психолог Олег Покальчук.

Нині, коли Україну охопила атмосфера футбольного свята, і люди стали знову посміхатися один одному і робити маленькі люб’язності, багато українців згадали атмосферу Майдану. Адже тоді вимоги українців правди щодо виборів та встановлення демократії якось непомітно для них самих проявлялися в усмішках незнайомим, чи просто притриманих дверях у метро.

Запис випуску «Європа на зв’язку»: