Євразійський союз Путіна – це зразок нової імперії під контролем «старшого брата» – політик Азербайджану

Брюссель – Південний Кавказ, три країни регіону – Вірменія, Азербайджан та Грузія – мають свої доволі амбітні плани і щодо євроінтеграції, і щодо НАТО. Однак, до цієї «євроатлантичної мети» кожна з цих держав рухається на різних швидкостях. Попереду всіх – Грузія, для якої зближення з ЄС та НАТО – частина зовнішньополітичної стратегії. За нею йде Азербайджан, що шукає незалежності та нові ринки. Позаду всіх – Вірменія, історично пов’язана з Росією, однак, віднедавна ступила на шлях багатовекторності, зокрема поглиблення зв’язків із Північноатлантичним альянсом. Темпи й можливості євроатлантичної інтеграції регіону намагалися визначити у Європейському політичному центрі у Брюсселі.

Європейські цінності та ринки, а також безпека, яку може надати НАТО, – для Грузії, Вірменії та Азербайджану це важливі пріоритети. Офіційний Тбілісі навіть давно визначив їх частиною своєї зовнішньої політики, що дуже не до вподоби росіянам. Тим часом, Азербайджан, багатий на енергоносії, веде дещо одноосібну політику, а останнім часом наштовхується на все агресивнішу геополітичну гру ще одного великого сусіда – Ірану.

Лідер азербайджанської Партії демократичних реформ Асім Моллазаде, однак зауважує, що головний супротивник євроатлантичних прагнень його країни та Вірменії – Росія.

«Вони тримають Вірменію в заручниках своїх військових інтересів та використовують інші (країни), щоб зупинити наш рух вперед, – каже він. – Чому ми йдемо до Європи? Чому ми прагнемо до НАТО? Бо ми себе не почуваємо в безпеці. Але ми ніколи не погодимося на іншого «старшого брата». Євразійський союз, що його планує пан Путін, це щось на зразок нової імперії під контролем «старшого брата».

Бажання інтеграції та географія

На жаль, розширення НАТО – це не переговори з країнами-претендентами, а насамперед, переговори з Росією, зауважує азербайджанський політик, який сподівається, що Грузія все ж колись отримає «дорожню карту» на приєднання до НАТО.

Інший потужний інструмент демократичних перетворень – «Східне партнерство», до якого з особливою ретельністю ставляться грузини.

«Ми (у цих процесах) діємо, як дуже відповідальний партнер, бо, по-перше, Європа – непроста істота для ведення переговорів, тож для досягнення успіху ми повинні бути дуже продуктивними, – заявляє віце-прем’єр-міністр Грузії Єкатерина Ткешелашвілі. – Водночас, за короткий період ми робимо все, що від нас залежить, щоб процес інтеграції до ЄС ставав чимраз привабливішим».

Директор Міжнародного центру оборонних досліджень Матью Бриза каже, що стратегічне бачення південнокавказьких країн витікає насамперед з їхнього географічного положення.

«Вірменія має дуже складну ситуацію та історично через своє розташування вважає Росію своєю захисницею, – вважає американський експерт. – Це бачення дуже відрізняється від Азербайджану, який через енергетичні зв’язки та прагнення незалежності дивиться в бік Євросоюзу. Але за президента Сарґсяна у стратегії Вірменії стався прорив у бік багатовекторності, для побудови зв’язків із євроатлантичною спільнотою, особливо із НАТО».

Щодо угоди з Україною в ЄС є консенсус: не підписувати

Однак, для всіх згаданих держав, так само, як і для України, Білорусі та Молдови, Євросоюз має лише один набір важелів впливу: Європейська політика сусідства та «Східне партнерство».

Характерно, що, як зауважує Райнхольд Брендер, заступник голови департаменту «Східного партнерства» у європейській дипломатичній службі, співробітництво з Україною не заморожене, але у ЄС досягли консенсусу щодо призупинення процесу укладення угоди про асоціацію та її невід’ємної частини – домовленості щодо створення зони вільної торгівлі.