Україна як держава на межі в книжці італійського журналіста

Рим – Журналіст і письменник Массиміліано Ді Паскуале називає себе італійцем, закоханим в Україну. Він не має дружини-українки, не займається науковою україністикою, але його зацікавлення Україною перетворилося у професію. Можна сказати, що він об’їздив її вздовж і впоперек, відвідавши протягом восьми років понад 20 міст у різних регіонах. Свої спостереження і міркування допитливий італієць виклав у книжці, яку назвав «Україна. Держава на межі» із підзаголовком «Подорожі до незнайомої Європи».

– Обираючи назву до книжки, я хотів наголосити на двох аспектах. По-перше, Україна, як би там не було, залишається межовою країною. Незважаючи на 20 років своєї незалежності, вона все ще у підвішеному стані між Росією та ЄС. Але Україна – це європейська держава, бо має глибоке європейське коріння: годі згадати міста на Західній Україні чи той самий Київ. І по-друге, це водночас залишається невідома Європа, незвіданий край для італійців. Для пересічного італійця Україна все ще асоціюється або з Росією, або із сірою пострадянською республікою. Насправді ж це окрема держава, різнобарвна, сповнена протиріч, і вона своє обличчя.

– Ви розповідаєте італійським читачам серед іншого про Ріната Ахметова, згадуєте скандальних дівчат руху FEMEN. Ваша книжка – це швидше розлогий репортаж про країну, аніж просто туристичний путівник?

– Книжка створена на основі поїздок та зустрічей з різними людьми протягом 8 років. Це подорож, що починається в ІваноФранківську і закінчується у Чернівцях після відвідин України центральної, східної, південної і Криму. Але це не є розповідь про коротке перебування. Я описую міста, які відвідував кілька разів у різні періоди. У деяких розділах я намагаюся пояснити навіть зміни, що сталися у цих містах за 8 років. Наприклад, яким був Київ 2004 року напередодні Помаранчевої революції, і який Київ нині за Президента Віктора Януковича.

– Знайомлячи співвітчизників з Україною, Ви відкриваєте їм і драматичні сторінки італійської історії?

– Так, є окремий розділ, присвячений трагедії італійців у кримському місті Керчі. Там жила італійська спільнота. На заклик російської імператорки Катерини II італійці їхали розробляти кримські землі. Але під час війни у 1942 році ця громада була вислана Сталіним до Казахстану за формальним звинуваченням у співпраці із нацистами. Насправді це була чергова кампанія режиму національної чистки, яка потім спіткала і татарський народ. Це досі малознана сторінка італійської історії, і її слід пам’ятати.

– Хто Вам допомагав вивчати Україну?

– Розповідаючи про монументи та історію країни, я особливе місце присвятив зустрічам із різними людьми. Це звичайні українці, яких я зустрічав на базарах, у потягах чи маршрутках. До книжки увійшли також інтерв’ю з відомиим людьми. Я зустрічався із сучасними письменниками Сергієм Жаданом, Оксаною Забужко. Мав розмову із правозахисником Євгеном Захаровим, котрий розповів мені подробиці епохи сталінізму і про нинішній стан українських в’язниць та пeнітенціарної системи загалом. Я додав також моє інтерв’ю з колишнім Президентом Віктором Ющенком.

– Україну часто називають як державу, що постійно шукає своєї ідентичності. Як на Ваш погляд, вона її колись знайде чи так і приречена до дискусій про брак цієї ідентичності?

– Важко сказати. За часів помаранчевої влади, попри їхні сварки і конфлікти, Україна, здавалося, була спрямована у напрямку Європи, її демократичних цінностей. Зокрема, преса була вільнішою. Із 2010 року з обранням Президентом Віктора Януковича країна повернулася навспак, щось нагадує часи Леоніда Кучми, можливо і гірше, як це не парадоксально виглядає. Кучма майстерніше грав між Заходом і Сходом. А Янукович, як виглядає, роздратував і Євросоюз через процес над Юлією Тимошенко, і Росію, бо цим судом він заперечив газові угоди, підписані Тимошенко і Путіним. З одного боку, Янукович ніби і проводив проросійську політику, але в той же час і політику захисту його донецько-олігархічного клану. Тож, ситуація доволі зіпсована зараз. Але сподіваюся, що опозиція спроможна ще об’єднатися, тому жевріє надія, що після відходу Януковича країна повернеться на проєвропейський шлях. Однак нині я не виключаю, що після футбольного турніру Євро-2012 Брюссель запровадить санкції стосовно України.

– Кажуть часто, що за національним характером італійці та українці чимось схожі. Яке враження склалося у Вас після такого тісного знайомства з Україною?

– На це запитання я би відповів реплікою італійського письменника Володимира-Джорджо Щербаненка (батько його українець, а мати італійка), котрий називав українців «італійцями Росії». Йдеться про схожість національних характерів українців та італійців. Українці славний народ, як і італійці: вони веселі, щедрі, гостинні, але часто це люди ненадійні, як ті самі італійці. Очевидно, що ні одні, ні другі не мають достатньої самовпевненості та серйозності як англосакси. Однак, я би хотів наголосити на позитивних характеристиках. За 8 років подорожей я зустрічав дуже гостинних, великодушних людей. Я маю гарні спогади про українські свята й застілля. Бесіди і жарти зі смаженим шашликом і за чарочкою горілки – ось таку дружню, веселу атмосферу хочеться пам’ятати.

Книжка Массиміліано Ді Паскуале – друга друкована праця про Україну. Два роки тому побачила світ його перша книжка-фотоальбом «В Україні. Світлини для щоденника». Невдовзі автор вирушає знову до України для роботи над оновленим виданням туристичного англомовного довідника Bradt guide Ukraine.