Прага – Нового міністра культури Росії Володимира Мединського характеризують як пропагандиста, плагіатора і фальсифікатора історії та навіть підозрюють у роботі на спецслужби у Вашингтоні. До розумних відомі експерти в Росії його також не відносять і навіть не наважуються назвати справжні причини призначення Мединського на посаду міністра культури.
Одні лише уривки з історичних оцінок Мединського в його суперечливих книжках багато про що говорять: договір Молотова-Ріббентропа «заслуговує пам’ятника»; СРСР ніколи не окуповував держав Балтії, він лише «включав їх до свого складу»; ганебна фотографія нацистсько-радянського параду в Польщі 1939 року «фото-підробка»; антисемітизм у царській Росії «дуже перебільшений».
І таких «історичних томів» у доробку 41-річного академіка Мединського чимало.
Марк Солонін, історик і фахівець з проблем Другої світової війни порівняв Мединського з відомим пропагандистом Третього рейху – Геббельсом і назвав призначення цієї особи на посаду міністра в уряді Росії образою для багатої культурної спадщини країни.
«Обрали досить посереднього пропагандиста, до того ж пропагандиста настільки брутального, геббельсівського кшталту… І те, що такого «пропаґандона» призначають на посаду міністра культури в країні, яка, пробачте, так би мовити, дала світові Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, Толстого… Це, звичайно, певний виклик, певна демонстрація і, я не побоюся цього слова, це – своєрідний сигнал. І що нам хотіли цим сказати?» – зауважує Марк Солонін.
Найбільше відомий Володимир Мединський книжками із серії «Війна. Міфи СРСР 1939-45 років», яку відомий російський історик Олексій Ісаєв назвав «агітацією і пропагандою», «дурнею», а речник Кремля у 2009 році Владислав Сурков – «абсолютно вигідною Росії».
Мединського звинуватили в плагіаті докторської і підозрюють у співпраці з КГБ
Ще до призначення на посаду міністра культури, Мединського звинуватили у січні в плагіаті, коли група істориків виявила у 16 параграфах і фрагментах його докторської дисертації з історії місця, які настирливо повторюють інші дослідження.
У кінці 80-х Мединський вивчав англійську і журналістику у престижному МІМО (державному Інституті міжнародних відносин) й працював у прес-центрі російського посольства у Вашингтоні у 1991-92 роках.
«Факт навчання Мединського журналістиці та англійській мові, його призначення в прес-центр посольства в США змушує вести мову про можливість його роботи, скоріше, на міжнародне розвідувальне відомство, аніж на дипломатичному терені»,– каже відомий дослідник російських розвідувальних служб Емі Найт на сторінках «Нью-йоркського книжкового огляду», вона тут же додає: «Журналістика довго була прикриттям для шпигування серед росіян».
У 1998 році Мединський працював у прес-центрі Податкової міліції. Через рік він пройшов до Держдуми за списком партії «Родіна», яка потім об’єдналася з правлячою «Єдиною Росією». У 2010 році президент Дмитро Медведєв призначив Мединського до комісії Кремля з боротьби проти фальсифікацій історії.
Соціолог Ольга Криштановська, член «Єдиної Росії» та експерт з політичних еліт каже, що вона знає причину призначення Володимира Мединського на посаду міністра культури, але «не може її назвати пресі».
Можливо, найпростіше пояснення дав призначенню нового міністра культури Росії Володимир Прибиловський, глава московського аналітичного центру «Панорама». «Взагалі-то, це не те місце, за яке б’ються, – зауважив він. – І на нього доволі легко відшукати людину. Може, був конкурс якраз і дурнів… І з них вибрали найбільш патріотичного. А розумні люди не хотіли. Я можу таке припускати».
Кажуть також про близькість Мединського до Владислава Суркова, нинішнього керівника адміністрації російського уряду, який міг сприяти цьому призначенню.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Tom Balmforth
Одні лише уривки з історичних оцінок Мединського в його суперечливих книжках багато про що говорять: договір Молотова-Ріббентропа «заслуговує пам’ятника»; СРСР ніколи не окуповував держав Балтії, він лише «включав їх до свого складу»; ганебна фотографія нацистсько-радянського параду в Польщі 1939 року «фото-підробка»; антисемітизм у царській Росії «дуже перебільшений».
І таких «історичних томів» у доробку 41-річного академіка Мединського чимало.
Марк Солонін, історик і фахівець з проблем Другої світової війни порівняв Мединського з відомим пропагандистом Третього рейху – Геббельсом і назвав призначення цієї особи на посаду міністра в уряді Росії образою для багатої культурної спадщини країни.
Обрали досить посереднього пропагандиста, до того ж пропагандиста настільки брутального, геббельсівського кшталтуМарк Солонін
«Обрали досить посереднього пропагандиста, до того ж пропагандиста настільки брутального, геббельсівського кшталту… І те, що такого «пропаґандона» призначають на посаду міністра культури в країні, яка, пробачте, так би мовити, дала світові Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, Толстого… Це, звичайно, певний виклик, певна демонстрація і, я не побоюся цього слова, це – своєрідний сигнал. І що нам хотіли цим сказати?» – зауважує Марк Солонін.
Найбільше відомий Володимир Мединський книжками із серії «Війна. Міфи СРСР 1939-45 років», яку відомий російський історик Олексій Ісаєв назвав «агітацією і пропагандою», «дурнею», а речник Кремля у 2009 році Владислав Сурков – «абсолютно вигідною Росії».
Мединського звинуватили в плагіаті докторської і підозрюють у співпраці з КГБ
Ще до призначення на посаду міністра культури, Мединського звинуватили у січні в плагіаті, коли група істориків виявила у 16 параграфах і фрагментах його докторської дисертації з історії місця, які настирливо повторюють інші дослідження.
У кінці 80-х Мединський вивчав англійську і журналістику у престижному МІМО (державному Інституті міжнародних відносин) й працював у прес-центрі російського посольства у Вашингтоні у 1991-92 роках.
Журналістика довго була прикриттям для шпигування серед росіянЕмі Найт
«Факт навчання Мединського журналістиці та англійській мові, його призначення в прес-центр посольства в США змушує вести мову про можливість його роботи, скоріше, на міжнародне розвідувальне відомство, аніж на дипломатичному терені»,– каже відомий дослідник російських розвідувальних служб Емі Найт на сторінках «Нью-йоркського книжкового огляду», вона тут же додає: «Журналістика довго була прикриттям для шпигування серед росіян».
У 1998 році Мединський працював у прес-центрі Податкової міліції. Через рік він пройшов до Держдуми за списком партії «Родіна», яка потім об’єдналася з правлячою «Єдиною Росією». У 2010 році президент Дмитро Медведєв призначив Мединського до комісії Кремля з боротьби проти фальсифікацій історії.
Соціолог Ольга Криштановська, член «Єдиної Росії» та експерт з політичних еліт каже, що вона знає причину призначення Володимира Мединського на посаду міністра культури, але «не може її назвати пресі».
Може, був конкурс дурнів… І з них вибрали найбільш патріотичногоВолодимир Прибиловський
Можливо, найпростіше пояснення дав призначенню нового міністра культури Росії Володимир Прибиловський, глава московського аналітичного центру «Панорама». «Взагалі-то, це не те місце, за яке б’ються, – зауважив він. – І на нього доволі легко відшукати людину. Може, був конкурс якраз і дурнів… І з них вибрали найбільш патріотичного. А розумні люди не хотіли. Я можу таке припускати».
Кажуть також про близькість Мединського до Владислава Суркова, нинішнього керівника адміністрації російського уряду, який міг сприяти цьому призначенню.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Tom Balmforth
