Лондон – Українські політики часто посилаються на європейський досвід, яким виправдовують свої дії. З нагоди нещодавнього ухвалення Верховною Радою змін до закону про реєстрацію місця проживання погляньмо на британський досвід у цій справі.
Говорити про єдиний європейський досвід можна лише умовно, бо в кожній країні Євросоюзу діє національне законодавство, хоча воно і не може суперечити загальноєвропейським законам чи угодам.
Найочевидніша відмінність правил, які регулюють реєстрацію особи у Британії та Україні полягає у тому, що британці не мають так званих внутрішніх паспортів і взагалі не зобов’язані мати якогось уніфікованого посвідчення особистості. Отже й централізованої державної системи реєстрації місця проживання людини немає.
Спроба таку систему запровадити з ідентифікаційними картками була започаткована 2006 року, але дійшла лише до часткового та експериментального впровадження. Саме ті картки передбачали створення єдиного реєстру, в якому фіксувалися особисті дані людини, включно з адресою проживання.
Але та система завжди мала багато опонентів і 2010 року новий міністр внутрішніх справ Тереза Мей оголосила про її скасування і знищення національного реєстру.
«За 10 років ми заощадимо 800 мільйонів фунтів. Я вважаю, що це важливо. Але йдеться тут не лише про економію грошей. Йдеться про принцип ідентифікаційних карток. Ми були проти. Ми вважаємо, що вони не спрацьовували б і не виконували би тих функцій, про які стверджував попередній уряд», – заявляла тоді Тереза Мей.
Функції, яких сподівалися від системи ідентифікаційних карток із реєстром особистих даних, були оголошені важливими. Серед них – боротьба з тероризмом та з фінансовим шахрайством.
Без централізованої бюрократії
Проте відмова від тієї громіздкої, забюрократизованої і коштовної системи зовсім не означає, що місце проживання британців не реєструється у випадках, де це потрібно.
Найголовнішим посвідченням особистості для більшості британців є водійське посвідчення, на якому є фотографія, дата народження і домашня адреса. Водійські посвідчення мають понад 36 мільйонів британців – тобто переважна більшість дорослого населення. Але бути водієм не обов’язково і, більше того, не обов’язково завжди мати при собі посвідчення, навіть якщо ви за кермом.
Звичайно ж, що повідомляти адресу від британця вимагають часто. Це потрібно для реєстрації у дільничного лікаря, для сплати податків, для того, щоб відкрити рахунок у банку, чи для ведення справ із компаніями, які постачають у ваше помешкання газ, електрику й забезпечують зв’язок.
Батьки повинні подати адресу дитини для того, щоб вони могла навчатися у державній школі.
За місцем проживання реєструються також виборці, хоча і це справа не обов’язкова.
Якщо спрощено говорити про особливості й головні принципи британської системи посвідчення особистості й реєстрації місця проживання, то йдеться насамперед про відсутність централізованої державної машини, яка би нав’язувала свої вимоги.
Адреса людини реєструється тоді й у тих конкретних органах, де це потрібно для надання послуг чи у випадку необхідності підтвердження особи.
Кожне відомство чи то приватна компанія визначає самостійно, чи потрібно це робити і у який спосіб.
Обов’язковість і контролюючі функції держави зведені до мінімуму, що зокрема дозволяє уникати зайвої бюрократизації і марнування коштів.
Говорити про єдиний європейський досвід можна лише умовно, бо в кожній країні Євросоюзу діє національне законодавство, хоча воно і не може суперечити загальноєвропейським законам чи угодам.
Найочевидніша відмінність правил, які регулюють реєстрацію особи у Британії та Україні полягає у тому, що британці не мають так званих внутрішніх паспортів і взагалі не зобов’язані мати якогось уніфікованого посвідчення особистості. Отже й централізованої державної системи реєстрації місця проживання людини немає.
Спроба таку систему запровадити з ідентифікаційними картками була започаткована 2006 року, але дійшла лише до часткового та експериментального впровадження. Саме ті картки передбачали створення єдиного реєстру, в якому фіксувалися особисті дані людини, включно з адресою проживання.
Але та система завжди мала багато опонентів і 2010 року новий міністр внутрішніх справ Тереза Мей оголосила про її скасування і знищення національного реєстру.
«За 10 років ми заощадимо 800 мільйонів фунтів. Я вважаю, що це важливо. Але йдеться тут не лише про економію грошей. Йдеться про принцип ідентифікаційних карток. Ми були проти. Ми вважаємо, що вони не спрацьовували б і не виконували би тих функцій, про які стверджував попередній уряд», – заявляла тоді Тереза Мей.
Функції, яких сподівалися від системи ідентифікаційних карток із реєстром особистих даних, були оголошені важливими. Серед них – боротьба з тероризмом та з фінансовим шахрайством.
Без централізованої бюрократії
Проте відмова від тієї громіздкої, забюрократизованої і коштовної системи зовсім не означає, що місце проживання британців не реєструється у випадках, де це потрібно.
Найголовнішим посвідченням особистості для більшості британців є водійське посвідчення, на якому є фотографія, дата народження і домашня адреса. Водійські посвідчення мають понад 36 мільйонів британців – тобто переважна більшість дорослого населення. Але бути водієм не обов’язково і, більше того, не обов’язково завжди мати при собі посвідчення, навіть якщо ви за кермом.
Звичайно ж, що повідомляти адресу від британця вимагають часто. Це потрібно для реєстрації у дільничного лікаря, для сплати податків, для того, щоб відкрити рахунок у банку, чи для ведення справ із компаніями, які постачають у ваше помешкання газ, електрику й забезпечують зв’язок.
Батьки повинні подати адресу дитини для того, щоб вони могла навчатися у державній школі.
За місцем проживання реєструються також виборці, хоча і це справа не обов’язкова.
Якщо спрощено говорити про особливості й головні принципи британської системи посвідчення особистості й реєстрації місця проживання, то йдеться насамперед про відсутність централізованої державної машини, яка би нав’язувала свої вимоги.
Адреса людини реєструється тоді й у тих конкретних органах, де це потрібно для надання послуг чи у випадку необхідності підтвердження особи.
Кожне відомство чи то приватна компанія визначає самостійно, чи потрібно це робити і у який спосіб.
Обов’язковість і контролюючі функції держави зведені до мінімуму, що зокрема дозволяє уникати зайвої бюрократизації і марнування коштів.
