Київ – Усвідомити і необхідність іммігрантів – таке завдання стоїть перед багатьма європейськими країнами, і Україна не є винятком.
Демографічна та соціальна криза, виїзд за кордон кваліфікованої робочої сили, низький професійний рівень українських робітників – так експерти пояснюють необхідність у прибульцях із-за кордону. Але виглядає, що ані суспільство, ані влада не готові перетворити таку нинішню проблему на нові можливості.
«Велике переселення народів» торкнулося й України: сюди приїздить усе більше людей, які шукають роботу або ж спокою від соціальних негараздів, від військових або громадянських конфліктів, від невлаштованості. І щороку більшає мігрантів, які є не «транзитними» пасажирами на шляху до ЄС, а які поповнюють український ринок праці і намагаються інтегруватись в українське суспільство.
Двадцятирічний Ромапілло Теміров, який просить називати себе Романом, народився у киргизькому місті Ош. Майже все життя хлопець прожив в Україні, нині навчається у Львові, вважає Україну своєю справжньою батьківщиною і хоче стати її громадянином.
«Мої батьки в Україну переїхали 20 років тому, а я приїхав 17 років тому. Батьки мешкають у Харкові. Коли я приїхав сюди, у мене не було друзів, а потім я тут у школі навчався і школу українську закінчив. Моїм батькам спершу теж було важко», – розповів Роман Радіо Свобода.
«Білий» та «чорний» ринки праці в Україні
Нині в Україні, за офіційними даними, 200 тисяч мігрантів, за неофіційними – в 10 разів більше. Для порівняння, у сусідній Польщі, працює 260 тисяч іноземців, 92 відсотки з них – із України. Тенденції в обох країнах також схожі, поки кваліфіковані поляки та українці шукають роботу за кордоном, на їхнє місце прибувають вихідці з колишнього Радянського Союзу та зі східних країн.
Україна віддає свою трудову силу і водночас Україна – це ринок праці, котрому потрібні робочі руки і будуть потрібні ще більше у майбутньому. Про це Радіо Свобода зауважила директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. «Якщо буде економічне зростання, то при всій інтенсифікації воно, вочевидь, потребуватиме додаткової робочої сили. Ринкові все одно, звідки ця сила походить, для ринку потрібні кваліфікація і дисциплінованість цих робітників. Я особисто сподіваюсь, що більшим попитом користуватимуться голови, себто розум і знання», – каже Елла Лібанова.
Нині у будь-якому випадку робочої сили Україні не вистачає. І це проблема не тільки України – це проблема усіх економічно розвинених країн, де низька народжуваність і де прогресує старіння населення, збільшується кількість літніх людей (пенсіонерів), зазначає Лібанова.
Імміграція в Україну
Іммігранти стають дедалі помітнішою частиною українського суспільства. Їхніми руками будувалися українські стадіони до Євро-2012, їхні діти беруть участь у різноманітних телевізійних конкурсах талантів, кажуть експерти.
Але ані українське суспільство, яке налаштоване загалом негативно щодо мігрантів, ані влада не готові до прибуття іноземців. На відміну від більшості західних країн, українська влада так і не виробила міграційної політики, здатної регулювати цей процес так, щоб він ішов на користь як самій Україні, так і прибульцям.
«Якщо держава дбає про те, щоб адаптувати своїх іммігрантів, це, зазвичай, виходить. Гірше або краще, але виходить. А якщо держава цим не переймається, то цього й не буде», – вважає професор Лібанова.
Але, на її думку, міграція – це явище, яке в майбутньому може визначати вигляд країни, тому державним діячам варто замислитися над відповідною політикою, наразі ще є час.
Демографічна та соціальна криза, виїзд за кордон кваліфікованої робочої сили, низький професійний рівень українських робітників – так експерти пояснюють необхідність у прибульцях із-за кордону. Але виглядає, що ані суспільство, ані влада не готові перетворити таку нинішню проблему на нові можливості.
«Велике переселення народів» торкнулося й України: сюди приїздить усе більше людей, які шукають роботу або ж спокою від соціальних негараздів, від військових або громадянських конфліктів, від невлаштованості. І щороку більшає мігрантів, які є не «транзитними» пасажирами на шляху до ЄС, а які поповнюють український ринок праці і намагаються інтегруватись в українське суспільство.
Двадцятирічний Ромапілло Теміров, який просить називати себе Романом, народився у киргизькому місті Ош. Майже все життя хлопець прожив в Україні, нині навчається у Львові, вважає Україну своєю справжньою батьківщиною і хоче стати її громадянином.
Коли я приїхав сюди, у мене не було друзів, а потім я тут у школі навчався і школу українську закінчив. Моїм батькам спершу теж було важко
«Мої батьки в Україну переїхали 20 років тому, а я приїхав 17 років тому. Батьки мешкають у Харкові. Коли я приїхав сюди, у мене не було друзів, а потім я тут у школі навчався і школу українську закінчив. Моїм батькам спершу теж було важко», – розповів Роман Радіо Свобода.
«Білий» та «чорний» ринки праці в Україні
Нині в Україні, за офіційними даними, 200 тисяч мігрантів, за неофіційними – в 10 разів більше. Для порівняння, у сусідній Польщі, працює 260 тисяч іноземців, 92 відсотки з них – із України. Тенденції в обох країнах також схожі, поки кваліфіковані поляки та українці шукають роботу за кордоном, на їхнє місце прибувають вихідці з колишнього Радянського Союзу та зі східних країн.
Ринкові все одно, звідки ця сила походить, для ринку потрібні кваліфікація і дисциплінованість цих робітників
Україна віддає свою трудову силу і водночас Україна – це ринок праці, котрому потрібні робочі руки і будуть потрібні ще більше у майбутньому. Про це Радіо Свобода зауважила директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. «Якщо буде економічне зростання, то при всій інтенсифікації воно, вочевидь, потребуватиме додаткової робочої сили. Ринкові все одно, звідки ця сила походить, для ринку потрібні кваліфікація і дисциплінованість цих робітників. Я особисто сподіваюсь, що більшим попитом користуватимуться голови, себто розум і знання», – каже Елла Лібанова.
Нині у будь-якому випадку робочої сили Україні не вистачає. І це проблема не тільки України – це проблема усіх економічно розвинених країн, де низька народжуваність і де прогресує старіння населення, збільшується кількість літніх людей (пенсіонерів), зазначає Лібанова.
Імміграція в Україну
Іммігранти стають дедалі помітнішою частиною українського суспільства. Їхніми руками будувалися українські стадіони до Євро-2012, їхні діти беруть участь у різноманітних телевізійних конкурсах талантів, кажуть експерти.
Але ані українське суспільство, яке налаштоване загалом негативно щодо мігрантів, ані влада не готові до прибуття іноземців. На відміну від більшості західних країн, українська влада так і не виробила міграційної політики, здатної регулювати цей процес так, щоб він ішов на користь як самій Україні, так і прибульцям.
Якщо держава піклується про те, щоб адоптувати своїх іммігрантів, це, зазвичай, виходить
«Якщо держава дбає про те, щоб адаптувати своїх іммігрантів, це, зазвичай, виходить. Гірше або краще, але виходить. А якщо держава цим не переймається, то цього й не буде», – вважає професор Лібанова.
Але, на її думку, міграція – це явище, яке в майбутньому може визначати вигляд країни, тому державним діячам варто замислитися над відповідною політикою, наразі ще є час.
