Белград – Двадцять років тому, а саме 6 квітня 1992 року, почалась війна в Боснії і Герцеговині. Воєнні дії тривали до листопада 1995-го, коли були підписані так звані Дейтонські угоди.
Боснія і Герцеговина перебувала в географічному центрі колишньої Югославії й була найбільш багатонаціональною республікою в її складі. Тому під час розвалу федерації Сербія, а згодом і Хорватія прагнули приєднати до себе частини цієї республіки. На референдумі в березні 1992 року більшість громадян Боснії і Герцеговини – 63 відсотки – проголосувала за незалежність.
Більшість сербів бойкотувала голосування. За підтримки Белграда, вони проголосили свою республіку в рамках Боснії і Герцеговини. Офіційною датою початку війни вважають 6 квітня, коли країни Євросоюзу визнали нову державу. Напередодні в Сараєві особисті охоронці сербського лідера Радована Караджича стріляли в пікетувальників, котрі виступали за мирне врегулювання кризи.
Ось як звучав початок вечірнього випуску інформації на сараєвському телебеченні 5 квітня 1992-го: «Добрий вечір. Офіційно не оголосили війну, ведуть її поки що на обмежених територіях та спеціальними методами, але з певністю можна сказати – це вже війна. Війна проти невинних, війна проти наших дітей, війна проти всіх нас. Не вбиваємо один одного, вбивають всіх нас».
Загинуло приблизно сто тисяч осіб
Упродовж квітня та до середини травня 92-го було можливо майже без перешкод доїхати з Белграда чи Загреба до Сараєва машиною, послати повідомлення й повернутися. Автобуси та поїзди вже не їздили, на шляхах були то сербські то босняцькі барикади, але журналістів вони пропускали. Згодом робота представників мас-медіа стала складнішою: шляхи перекрили, телефонні зв’язки були перервані. Кілька десятків місцевих журналістів та закордонних кореспондентів загинули.
Упродовж трьох з половиною років загинуло, за неповними даними, щонайменше сто тисяч людей – найбільше в Сараєві та Сребрениці. Додатковим наслідком війни були етнічні чистки: майже половина мешканців покинула свої помешкання. Більшість досі не повернулася і, ймовірно, не повернеться до покинутих селищ й міст.
Війна за території завершилася без переможців
Була це війна за території. Міжнародне співтовариство не дозволило Сербії та Хорватії відірвати для себе частини Боснії й Герцеговини. Країна нині, можна сказати, конфедерація, котра складається з босняцько-хорватської федерації (офіційна назва Федерація Боснії і Герцеговини) та Республіки Сербської. Центральні органи мають дуже обмежені повноваження. Під час війни найбільше постраждали босняки, котрі виступали проти розподілу держави. Все ж, більшість сербів та більшість хорватів також живуть важче, аніж перед війною, точніше – бідують.
Найчастіше можна чути те, що в перший день війни сказав ведучий сараєвського телебачення: була це «війна проти всіх мирних громадян». Поки одні воювали, інші весь час торгували їхньою недолею. Через це кажуть, що переможцями стали політичні лідери, військові вожді та з ними пов’язані бізнесмени всіх трьох національностей. Отож, чотири мільйони людей страждали для того, щоби кілька відсотків їхніх земляків здобули політичну владу й величезне майно.
А щодо лідерів – колишніх президентів Боснії і Герцеговини Алії Ізетбеґовича, Сербії Слободана Мілошевича та Хорватії Франьо Туджмана вже давно немає серед живих. Сербських лідерів Ратка Младича та Радована Караджича судять перем Міжнародним трибуналом із воєнних злочинів. Влада в Белграді й Загребі визнає єдину Боснію й Герцеговину та не має територіальних претензій щодо неї. Разом із Албанією та Косовом, Боснія і Герцеговина – найбільш відсталі країни в Європі.
Боснія і Герцеговина перебувала в географічному центрі колишньої Югославії й була найбільш багатонаціональною республікою в її складі. Тому під час розвалу федерації Сербія, а згодом і Хорватія прагнули приєднати до себе частини цієї республіки. На референдумі в березні 1992 року більшість громадян Боснії і Герцеговини – 63 відсотки – проголосувала за незалежність.
Більшість сербів бойкотувала голосування. За підтримки Белграда, вони проголосили свою республіку в рамках Боснії і Герцеговини. Офіційною датою початку війни вважають 6 квітня, коли країни Євросоюзу визнали нову державу. Напередодні в Сараєві особисті охоронці сербського лідера Радована Караджича стріляли в пікетувальників, котрі виступали за мирне врегулювання кризи.
Ось як звучав початок вечірнього випуску інформації на сараєвському телебеченні 5 квітня 1992-го: «Добрий вечір. Офіційно не оголосили війну, ведуть її поки що на обмежених територіях та спеціальними методами, але з певністю можна сказати – це вже війна. Війна проти невинних, війна проти наших дітей, війна проти всіх нас. Не вбиваємо один одного, вбивають всіх нас».
Загинуло приблизно сто тисяч осіб
Упродовж квітня та до середини травня 92-го було можливо майже без перешкод доїхати з Белграда чи Загреба до Сараєва машиною, послати повідомлення й повернутися. Автобуси та поїзди вже не їздили, на шляхах були то сербські то босняцькі барикади, але журналістів вони пропускали. Згодом робота представників мас-медіа стала складнішою: шляхи перекрили, телефонні зв’язки були перервані. Кілька десятків місцевих журналістів та закордонних кореспондентів загинули.
Упродовж трьох з половиною років загинуло, за неповними даними, щонайменше сто тисяч людей – найбільше в Сараєві та Сребрениці. Додатковим наслідком війни були етнічні чистки: майже половина мешканців покинула свої помешкання. Більшість досі не повернулася і, ймовірно, не повернеться до покинутих селищ й міст.
Війна за території завершилася без переможців
Була це війна за території. Міжнародне співтовариство не дозволило Сербії та Хорватії відірвати для себе частини Боснії й Герцеговини. Країна нині, можна сказати, конфедерація, котра складається з босняцько-хорватської федерації (офіційна назва Федерація Боснії і Герцеговини) та Республіки Сербської. Центральні органи мають дуже обмежені повноваження. Під час війни найбільше постраждали босняки, котрі виступали проти розподілу держави. Все ж, більшість сербів та більшість хорватів також живуть важче, аніж перед війною, точніше – бідують.
Найчастіше можна чути те, що в перший день війни сказав ведучий сараєвського телебачення: була це «війна проти всіх мирних громадян». Поки одні воювали, інші весь час торгували їхньою недолею. Через це кажуть, що переможцями стали політичні лідери, військові вожді та з ними пов’язані бізнесмени всіх трьох національностей. Отож, чотири мільйони людей страждали для того, щоби кілька відсотків їхніх земляків здобули політичну владу й величезне майно.
А щодо лідерів – колишніх президентів Боснії і Герцеговини Алії Ізетбеґовича, Сербії Слободана Мілошевича та Хорватії Франьо Туджмана вже давно немає серед живих. Сербських лідерів Ратка Младича та Радована Караджича судять перем Міжнародним трибуналом із воєнних злочинів. Влада в Белграді й Загребі визнає єдину Боснію й Герцеговину та не має територіальних претензій щодо неї. Разом із Албанією та Косовом, Боснія і Герцеговина – найбільш відсталі країни в Європі.
